Невже Олеся Вакуленко ніколи не спить?

– Олесю, Ви така молода і вже така популярна, що Ваші роботи навіть друкують на зошитах, і то без Вашого дозволу. Можливо, не з цього варто було починати статтю, та все ж… Популярність – це… (продовжіть)

Дякую, Оксано, за дуже нестандартний початок бесіди.  Насправді, випадки плагіату, хоча і є певним підтвердженням того, що мої роботи знаходять собі багато шанувальників, не є найприємнішим проявом популярності. Навряд чи хтось стане радіти з того, що його авто було нічогеньке і варте чиєїсь заздрості, коли його украли. Значно приємніше бачити дійсний попит на свої роботи, а не бажання їх поцупити. Я, наприклад, страшенно радію виходу у світ кожної книжки з моїми ілюстраціями, це – як народження іще однієї дитини. До речі, я уже досить «багатодітна мама», бо уже маю близько двох десятків виданих книжок, серед яких були і дитячі збірки віршів, і казки, і різні видання на українську тематику, і антистрес-розмальовки, особливо популярні саме останнім часом. До речі, моя перша антистрес-розмальовка за мотивами українського народного мистецтва, що вийшла у видавництві «Урбіно» в кінці 2015-го року, перевидавалася у же разів шість і навіть була названа літературним оглядом ТСН однією з 20-ти кращих книжок України 2015 року. Ось це і є певною засадою до вживання епітету «популярність».

– А якщо серйозно, то як Ви захищаєте авторські права? Як узгоджуєте це із видавцями?

Роботи, виконані на замовлення, для їх подальшого комерційного використання, зазвичай, закріплюються договором про передавання авторських прав замовникам, всі ілюстрації для видавництв робляться обов’язково за цією схемою, завжди офіційно та прозоро.

– Я щиро вражена Вашою працездатністю. Ви встигаєте не тільки розписувати горнятка, футболки і книжки, а й активно усе це рекламувати в соцмережах. Такий шалений темп – це Ваша природня стихія чи все ж є джерело натхнення? І яке воно?

Я дійсно дуже багато працюю, до роботи маю просто таки маніакальне ставлення, малюю щодня, причому часто по 18-20 годин на добу. Моя творчість не є лише роботою, це і мій сенс життя, і моє самовираження, і призначення, і захоплення, і найбільша пристрасть життя, і мій наркотик – це для мене як повітря, я не можу не малювати. Дуже люблю сам творчий процес, він мене захоплює і надихає водночас, п’янить і окрилює, дає можливість перетворювати свої нематеріальні думки та образи у щось конкретне і відчутне – це ніби мати в користуванні чарівний сканер, який міг би зробити «відбитки» власної душі та почуттів, причому так, щоб вони були осяжними та зрозумілими для будь-кого. Коли виконую дрібномасштабні роботи на замовлення, як-то посуд, сукні, футболки, аксесуари з ручним розписом, картини тощо, мене дуже-дуже мотивує можливість порадувати конкретну людину, найвищим щастям в цьому є можливість подарувати комусь часточку свого тепла. Але, звісно ж, ніхто не побачить моїх творів, якщо я їх нікому не показуватиму, тож для успіху, мабуть, в будь-якій справі, потрібно мати гарну репутацію, чи то славу, можна сказати, для успіху в галузі мистецтва просто-таки життєво необхідно бути також соціально активним: брати участь у виставках, мистецьких заходах, зокрема, соціальні мережі нині є дуже гарним способом руйнування світових кордонів і відстаней, це просто прекрасний спосіб «виходу у світ», навіть без виходу за межі своєї майстерні .

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

– Вам хтось допомагає у роботі? Можливо, Ви працюєте з батьками чи іншими майстрами?

Я маю свою власну Творчу майстерню, у якій у мене працює кілька помічниць, які виконують більш технічні етапи роботи, та хлопець-адміністратор. Я дійсно, на жаль, не встигаю втілювати навіть половину від усіх своїх творчих задумів, тож кілька років тому зрозуміла, що мені необхідна допомога, щоб мати можливість зробити якомога більше. Мої батьки також художники, заслужені майстри народного мистецтва України і дуже потужні майстри петриківського розпису, але ми, ідучи в одному напрямку і постійно підтримуючи один одного, все ж, ідемо трішки різними стежками в творчості. Це, мені здається, прекрасно, що у нас в родині (а я уже четвертий художник в своїй сім’ї: у нас ще є дуже талановита бабуся, Ганна Самарська, народний художник України, учениця і послідовниця великої Катерини Білокур) кожен має своє виразне «обличчя» і свій стиль.

– Як можна назвати Ваш стиль? Багато хто каже, що він дуже схожий на мехенді – традиційний індійський розпис хною по тілу.

Мехенді – це традиційний індійський розпис (я, до речі, раніше дуже активно малювала хною, розписала, мабуть, кількасот квадратних метрів рук і ніг у цій техніці на усіляких фестивалях та ярмарках), а я, однозначно, прихильник і поборник українських традицій. Я працюю в жанрах книжкової ілюстрації, графіки, декоративного розпису, витинанки, батику, текстильного розпису тощо. Але, що б я не робила, мій стиль завжди відзначався використанням мотивів українського народного мистецтва та їх авторськими інтерпретаціями і втіленням в нових формах, а також своєю декоративністю і графічністю. Просто обожнюю, коли в роботах є багато дрібних детальок-візеруночків, які можна роздивлятися і роздивлятися. Мій декоративний розпис є дійсно моїм власним винаходом. Тішуся з того, що є шанувальники, які можуть впізнати мої роботи навіть без підпису.

– Як Ви відпочиваєте і де любите проводити вільний час?

Нагадую, Ви спілкуєтеся із творчим маніяком  Я маю катастрофічний брак вільного часу, майже все своє життя я присвячую своїй творчості, яка, з одного боку, вимагає моїх шалених вкладень часу та власних душевних сил, але, разом з тим, палає у мені Вогнем і життєдайною енергією. Наприклад, в минулому році я не мала не лише відпустки, але і, здається, вихідних. Сплю за добу також години 4-6, тож часто дуже невиспана, але, втім, цілком щаслива. Тож питання вільного часу мене ставить у тупик.  Вільний час найбільше люблю проводити в обіймах коханого, коли все ж зрідка дозволяю собі розслабитися, дуже люблю водну стихію: море, озеро, басейни, сауни тощо.