За що читачі люблять книжки Сергія Гридіна? Чому він пише так цікаво і невимушено? Чи поділиться секретами творчості із нашими читачами?
Досьє. Сергій Гридін народився 1971 року у маленькому містечку Здолбунів Рівненської області. З дитинства займався спортом, деякий час мешкав у Монголії. Здобувши економічну освіту, пише і видається в Україні. Служив у зоні АТО. Одружений, має сина Сашка. Аби відірватись від нудних цифр і перевірок, написав свою першу книгу «Федько, прибулець з інтернету». Потім вийшли друком наступні: «Федько у віртуальному місті», «Федько у пошуках Чупакабри», «Не такий» (2013), «Кігтик Ковбаско», «Незрозумілі» (2016), «Не ангел» (2017), «І паралелі перетинаються» (2017), «Сапери» (2017), “Відчайдушні” (2017), “Віраж” (2018). Крім того були оповідання, які увійшли до різноманітних збірок як для дорослих, так і для дітей.
– Тобто, Сергію, писати Ви почали відносно нещодавно і вже такий крутий доробок Ваших книжок? Як Вам це вдалося?
– Так, писати я почав порівняно недавно, років 7 тому. У кожного чоловіка в певні періоди життя буває криза середнього віку. Під її дією іноді відбуваються несподівані трансформації. Хтось починає займатись спортом або малювати, а зі мною сталося так, що почав писати. Все, що потім з’явилося у вигляді книжок, певно накопичувалося довгий час, готуючись до появи на світ. Можливо на те вплинула кількість перечитаних з дитинства книг, адже читати я навчився досить рано і з того часу не було жодного дня, аби хоч кілька рядків/сторінок не «ковтнув», іноді бігцем, на ходу.
Перші власні книги давалися досить важко. Не було досвіду, іноді не вистачало елементарної грамотності (школа залишилась далеко позаду) і тоді доводилося повторювати правила правопису. Потім процес почав просуватися набагато легше і весь свій вільний час я присвячував писанню. Самому ставало цікаво, як із звичайних слів створюється прикольна історія чи серйозна повість, чим саме вона закінчиться і хто буде її читачем.
Кількості написаних за цей час книг сприяло те, що коли розпочиналась робота над твором, то вже не могло бути місця ліні. Кожний день мав бути результативним. Сталося так, що в минулому році я лишився без роботи і за період вимушеного очікування, який розтягнувся на три місяці, я написав три книги для різних категорій читачів. Так що секрет «крутого доробку» досить простий – щоденна активна праця.
– Із Вашої біографії відомо, що написання книжок – це велике захоплення. Чи можливо, Ви згодом покинете цифри і цілковито перейдете на творчу роботу?
-Для того мені потрібно як мінімум отримати спадок від далеких родичів в Бразилії чи виграти величеньку суму в лотерею! Якщо ж серйозно, то цього дуже хочеться! Коли захоплення приносить стабільний дохід – це ідеальний варіант! На сьогодні написання книжок – то є для мене хобі і дає фінансову підтримку, але не може бути основним джерелом доходів. Я не тішу себе ілюзіями, що твори несподівано стануть супер-пупер бестселерами і у мене чарівним чином з’явиться будинок на березі океану. Тому поки що заробляю на життя більш традиційно. Однак, якщо чудо станеться, то я цьому противитись не буду!
– Звідки берете сюжети? Наскільки перемішуєте реальне із вигаданим? І чи є серед Ваших знайомих прототипи, які себе впізнають?
– Сюжети дитячих книжок зазвичай є вигаданими, що стосується і їх героїв. Певно мені не пощастило в житті, але жодного разу не довелося зустрітися з живим комп’ютерним вірусом чи котом, що говорить і вже зовсім мене обходять стороною пірати і дикі пігмеї. Хоча і в дитячих книгах можна зустріти персонажів, які живуть поруч. Так у книзі «Федько у пошуках Чупакабри» таким є один з головних героїв – хлопчак Павло Віталійович, образ якого я «списав» з нашого племінника.
З підлітковими та дорослими книгами набагато простіше. Тут майже все взяте із реального життя, трішки літературно опрацьоване і дуже часто в таких книгах люди пізнають себе. Іноді доходить до смішного, коли пише у соцмережах незнайома мені людина і виставляє претензії за те, що якась історія написана про неї, але день тижня тоді був інший і автобус мав зовсім не той номер маршруту.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– А які книжки Ви любили читати в дитинстві? І чому? А які книжки читаєте своєму синові Сашкові?
– В дитинстві я любив читати все. Тоді в нашому місті ще існувала книгарня, в ній була книжкова лотерея, в якій мені весь час щастило щось виграти. Булочки і тістечка відходили на другий план і нова книжка була чи не найбільшою радістю. Була сусідка із повною скринею дитячих книжок. Де вони у неї взялись, я не знаю. Щоразу це пахло магією, коли із дерев’яної старої скрині виймався черговий екземпляр. Найбільше я (як і усі діти) любив читати про пригоди, індіанців, далекі подорожі та просто шаленів від книг Дж. Даррела про природу і звірів. Інтернету тоді не було, тому книжка була єдиною можливістю вирватись за межі місця проживання і дізнатися про щось нове.
Синові своєму я книжки не читаю. Йому зараз 21 рік, він має майже 2 м зросту і сам визначає свої уподобання в літературі. Я боюсь втручатись в процес, бо він вже сильніший від мене і швидше «переконає» щось прочитати мене чим я його. Коли Сашко був трохи меншим, то мені доводилось придумувати казки щовечора нові аби задовольнити вишуканий смак дитини. Тут були історії про жахливу Доїдалку і романтичну Носоп’ятку, яка цупить шкарпетки, а крім того пісні у власному виконанні, від чого моя дитина, швидше за все, так і не захотіла займатись музикою.
– Зокрема хочу поцікавитись форматом книжок, які вийшли у столичному видавництві “Академія”. Про що Ваші книжки і для кого?
– У ВЦ «Академія» вже є кілька книжок Гридіна. «Незрозумілі» і «Не-ангел» – адресовані підліткам і їхнім батькам. Завдяки їм можна спробувати зрозуміти своїх близьких людей, які іноді існують в паралельних світах, відкрити для себе щось таке, про що дитина соромиться сказати. «Відчайдушні» – це книга, яка написана в тандемі з моїм сином і має в собі трохи містики, багато пригод і чистої дитячої дружби.
Для дорослих «Академія» видала «Сапери» (історія про одного з тисяч мобілізованих учасників так названої АТО) та «Віраж», яка є психологічною повістю з іноді не завжди привабливими, але реальними моментами нашого життя. Сподіваюсь, що на тому список моїх книг, які вийшли у видавництві не закінчиться!
– Розкажіть щось цікаве із презентацій та зустрічей із читачами? Ви встигаєте поєднувати основну роботу і творчі презентації? А як на роботі ставляться до Вашої літературної діяльності?
– До моєї літературної діяльності на роботі ставляться нормально, адже на робочому місці я нею не займаюсь. Просто фізично не встигаю! Презентації всі відбуваються у вихідні дні, про що я одразу попереджую тих, хто на них запрошує. Можливо саме завдяки тому на них приходять люди, яким цікаво зустрітись і поговорити, а не ті, що їх всім класом дружно привели дивитись на невідомого дядька, який до того ж розповідає не про новітні технології а про архаїчні книжки.
Завдяки тому, що вік моїх читачів 5+, аудиторія на моїх зустрічах може бути різною. Дуже цікаво буває коли в одній залі збираються читачі 9-10 років та люди, які вже перебувають на пенсії. Тоді я більше слухаю, чим відповідаю на запитання, а опоненти перемовляються між собою. Іноді питання бувають несподіваними. Якийсь хлопчик цікавився, на якій подушці я сплю, інший (років 11) тим, що я зробив для виховання майбутньої еліти українського суспільства. Часто маленькі читачі запитують, чи я не зустрічався з Лесею Українкою, а вже «хітовим» стало запитання, чи я живий, при цьому було вказано на стіну, де на портретах «справжніх письменників» стояла дата народження і відходу в інший світ.
– Для того, щоб спокійно жити і писати, краще мешкати у Здолбунові чи все-таки плануєте переїхати згодом у велике місто?
– Якщо я і наважусь кудись переїхати, то це буде якесь спокійне місце на цій планеті, близьке до природи і де можна (за бажанням) іноді сховатись від людей і зайнятись тим, що тобі подобається. Можливо, я почну вирощувати троянди, а може розводити рідкісних метеликів, але в жодному разі не планую переїхати до великого міста. Здолбунів мені дуже подобається. Тут я ВДОМА!
– Дякую Вам за розмову. Нехай Ваші книжки повертають людей до читання, а Вам, звісно ж, натхнення і часу на речі приємні та корисні!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
