*** Чую, вітер стихає і дощ не періщить без тями. І на кухні кипить цей старий, ніби світ, самовар. Притискається ніч до віконної сивої рами. Засинає мій син, у долоньки узявши «Кобзар». Заколисано світ під мелодії рідної мови. Цей калиновий чай так смакує мені восени. І в далекі краї вже летять журавлі паперові. Крізь волошкові сни все пливуть іграшкові човни. Бачу, стелиться дим, як ранковий туман за рікою. Із криниці вода, мов солодкий цілющий напій. І до ранку листи пише осінь моєю рукою. І згортається час у цупкий паперовий сувій. 24.10.2013
. . . . . . . .
*** А в тебе доросла донька. І пахне на кухні кмином. І грає сусід-романтик На клавішах кожен день. По вінця у кухлі піни. Хвилини летять невпинно. І рветься у шибку вітер Мотивом дзвінких пісень. Витає вінтажний спокій. На сполох не б’є погода. Сьогодні я буду справжня, Як осені тихий сміх. На сонці ти грієш воду І серце моє холодне. І навіть зігріти жовтень Ти б міг. 24.09.2013
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
*** Так чекають на них, далеких. На полицях складають речі. Перед сном відчиняють двері У надії, що хтось прийде. Відганяють думки неґречні, Що тримають нудьгу за плечі. Просівають чужі розмови, Гріють сонце своє руде. Миють кахлі щодня на кухні. Варять каву гірку і темну. Натирають до блиску меблі І на двох накривають стіл. Не читають новин даремних. Проклинають війну буремну. Так чекають на них – єдиних, Відмиваючи часу пил… 12.09.2016
*** Як чудово удвох. До опівночі гратиме флейта. Не вигадуй мене. Я реальна, як дотик руки. Я тепер не чужа Кольорова несписана крейда. Кришталева зима Вже задмухує жовті свічки. . . . . . . . . Починай із кінця. На підлозі розсипано бісер. Ще сусіди не сплять – За стіною скриплять голоси. Ми синхронні, як дощ, У глибинах велюрових крісел. Поглинаємо сни – Тимчасові, мов краплі роси. Не вигадуй мене. Перед нами – хвилини без ліку. Хай повітря тече, Як густий помаранчевий мед. Загубити слова, Щоб на дотик сприймати і мліти. І сидіти удвох, Загорнувшись в малиновий плед. 02.01.2013
*** Вдосталь віри і сил. Чуєш, мамо, я їхати мушу. Полотняна печаль непоборним лягла тягарем. Кличуть сурми у бій. Аж по вінця кривавого пуншу. Вже розділено світ на окрайці сталевим мечем. Чуєш, мамо, я їду… За комір вчепилася туга. Так затято тремтить у руках тятива голосна. Рветься обрій навпіл від німої, як мука, напру-ги. Хай не буде війни. Помолись… Хай приходить весна. 14.03.2014
. . . . . . . .
*** А колись ця війна неодмінно зійде нанівець. Стане тихо вночі і на серці не буде оскоми. І настане, повір, неминучий щасливий кінець. Ти чекаєш мене? Я вже вирушу скоро додому. Тут ні крихти весни. Тільки вітер безглуздий реве. Як багато доріг, що ведуть аж до прірви. Без краю Ця заграва ясна і щербате люстерко криве. Гріє друга плече і два кухлика чорного чаю. А колись ця війна обірветься, як нитка тонка. Будуть діти зростати у вільній бузковій країні. Дочекайся мене. Вже позаду розлука тривка. Я, здається, живий. Не загинув… 21.10.2014
*** Пригощаєш мене бісквітом, Все до крихти, До млості в тілі, До знемоги Кладеш у ротик Ароматний пісок ванілі. Пучки пальців Тримають тортик, Прокрадаються через одяг До плечей, До грудей І нижче, Де ховається мій животик, Що наївся твоїм бісквітом. 3.12.08.
*** Заплющені очі. Мобільне мовчання. У мороці можна Набратись терпіння. І бути Бравадним, Брутальним, Безжальним Пекучим багаттям, Прозорим сумлінням. Затиснути в жмені Спокусу, спокуту. Солодке і спіле, Спітніле бажання. І просто завмерти, Сидіти і чути П’янке, еротичне, Мобільне мовчання. 30.05.08
*** Я тебе не любив. Тільки пестив доглянуте тіло. І за руку тримав, якщо шлях видавався слизьким. Я по лезу ходив, коли поруч ти спала, щаслива, Розкидаючи сни в унісон автострадам міським. Я ховав почуття у байдужі глибокі шухляди. Не питав, як живеш. І не бачив бурштинових сліз. Лиш приносив тобі тимчасову, як спалах, відраду. Лиш тягар самоти за тобою завбачливо ніс. Я тебе не любив. А летів стрімголов на свободу. Повертався тоді, коли голос твій вперто мовчав. І навпроти сідав. І здивовано пив твою вроду… Я тебе не кохав? 22.04.2015
*** Ти прийдеш у краватці літа. Ненадовго. Цей теплий ранок. Сонний спокій тече крізь вікна. Синій обрій так спритно тане. Ти зайдеш через двері тихо. Заплетеш в мої коси липень. Ця коротка жадана втіха До прозорої блузки липне. Ти прийдеш. Я рахую кроки. Запах квітів і смак черешні. Свіже сонце надуло щоки. -Ну привіт. Я прийшов нарешті… 5.04.2011
*** Головою в туман, Я далеко не йду. Я маленька, Як твій мізинець. Я сховала в кулак Велетенську нудьгу, Як останній тобі гостинець. Як загублений смак. Я безмежна, як дим, Як пісок, що танцює з часом. Небезпечний дурман. Ти так близько не йди. Ти приходь Іншим разом. 8.12.08.
*** Вдягни манто. Так холодно і сніжно. Не застудись. На вулиці пурга. Ти не дивись сполохано і ніжно. В останній раз ця вимушена гра. Вже через мить – омріяна свобода. Не зволікай. Усьому свій кінець. Вдягни манто. Поглянь, яка негода. В останній раз ця стежка навпростець. Стара зима. Незатишно в кімнаті. На моніторі – спалахи від бра. Ти вже пішла?.. А я хотів сказати: «Вдягни манто. На вулиці пурга». 8.05.2011
*** Знову час витікає крізь пальці. Не лякайся. Це просто вимога. У химерному світі абстракцій Не буває завбачених див. За законами мудрого Бога, Окрім солі, є цукор на таці. Окрім тернів, є чиста дорога. Крім мінору – мажорний мотив. Знову час витікає крізь пальці, Розділяючи щастя на крихти. Безпідставно за втраченим бігти. Не буває завбачених див. 16.07.2010
*** Ти тільки не сердься. У мене багато справ. Сьогодні до тебе усі відмінили потяги. І білий рояль не приймає низьких октав. І нерви мої застудились від цього протягу. Веслує чомусь човняр до нічних проваль. Вже часу немає жаліти за тим, що втрачене. А знаєш, я тут відучилась дивитись в даль. Не сердься, будь ласка. І спробуй Колись Пробачити. 5.06.2013
*** А ти знаєш, він пахне ірискою і молоком, Ніжним затишком рідного дому, пшеничним колоссям, Вільним сонцем, яке над дібровами вже розлилося, Тихим щастям ласкавим, яке неодмінно збулося І наповнює серце медовим добром і теплом. Він так солодко спить у колисці ванільних казок. У квітучі сади перетворює ранки прозорі. Сповіщає про мир, що наповнює сині простори. Це розрада твоя і міцна білокоса опора. Твій синок. 21.07.2016
