Романтично-радісні поезії

roma7

***

Щодня вона, як чудо,

яскраве і нове,

її приносять люди

у слові, що живе

або твої творінням,

народиться на світ

з маленького насіння,

її чарівний цвіт.

Щодня, немов світання,

освітлює думки

проміннями кохання

яснить усі стежки.

Легка, як ніжний подих

і ніжна почуттям

спаде усім на подив,

фарбуючи життя.

Живе для нас піснями

і щастям розцвіта,

кохана до безтями

ця радість золота.

Віктор ЦВІТ

. . . . . . . .

roma1

***

– Літо – без осені,

Радість – без суму.

Хто тебе, щастя, людям придумав?

Сонцем ціловане, в білому світі.

Спершу ти наміри мало нехитрі:

Там, де квітуче кінчалося літо,

Ти намагалося землю нагріти.

В час, коли мрія лишала людину,

Ти нахиляла обрії сині.

Світ все багатшав. Роки минали.

Люди для себе щастя шукали.

З доброго дива, з власної волі

Стало залежним щастя від долі.

Ганна ЧУБАЧ

roma2

***

Зорі з серпневого падають неба –

Спробуй порахувати…

Нас тільки двоє ідуть коло тебе,

Тільки ж і двох – багато.

Знаю, ой знаю – рано чи пізно

Комусь одступитися треба.

Бач, навіть зорям над нами тісно –

Сиплються, сиплються з неба!..

Станіслав ТЕЛЬНЮК

. . . . . . . .

roma3

ГІТАРА

Гітара, гітара, гітара…

А вітер лютує давно.

Лиш місяць із темної хмари

Загляне на мить у вікно.

В вагончику сиро і тьмяно…

І, може, ти зараз тому

Співаєш усе про кохану,

Що в дальнім живе терему.

Лиш вітер об стіни шарахне,

І знову – знайомий мотив…

А руки соляркою пахнуть,

А голос охрип од вітрів.

А завтра – у степ спозаранку,

А завтра – до праці ізнов,

Моя чорнобрива циганко,

Чиясь кароока любов!

Уже одлітають лелеки

У дальню дорогу свою.

А серце у тебе далеко,

В якомусь незнанім краю.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

А в серці твоєму – неспокій,

Журлива й замислена ти,

І в серце, як в терем високий,

Нікому не можна ввійти.

А ночі лютує примара,

А вітер не стихне й на мить…

В вагончику поряд – гітара

Дзвенить, і дзвенить, і дзвенить…

Станіслав ТЕЛЬНЮК

roma4

РАДІСТЬ І ЩАСТЯ“Щастя – це властивість характеру.

В одних у характері його чекати,

в інших – безперервно шукати,

у третіх – всюди знаходити”

Ельчин Сафарлі

Сонце усміхається привітно,

Нотний ряд з’явився у повітрі,

Ластівки беруть високі ноти,

Квіти на осонні – безтурботні.

В небі хмари – біло-пінним шлейфом,

П’ють смачний нектар медовий ельфи,

Пурхають із квіточки на квітку –

Рай казковий навесні і влітку…

Гладь небесна – колір волошковий,

Вітер – теплий, ніжний і шовковий,

Пульс шалено б’ється у зап’ястях,

Радість у душі – це прояв щастя!

Ольга ШНУРЕНКО

. . . . . . . .

roma5

ВЕЧІР

Про щастя ми лиш згадуєм. Бувало…

А щастя всюди. Може буть воно

Цей сад осінній, листя, що прив’яло,

Повітря це, що ллється крізь вікно.

У небі хмарка, наче покривало,

Пливе. За нею стежу я давно.

Як мало бачимо, як знаєм мало,

А щастя тільки знаючим дано.

Вікно відчинене. Ось пташка сіла

На підвіконня й пискнула. Від книг

Відводжу погляд. Вітер зовсім стих.

День вечоріє. Зірка заряхтіла –

Гул молотарки на одній струні

Щасливий, чую, бачу. Все в мені.

Іван БУНІН

roma8

***

Щастя згублені ключі.

Якби їх знайти хутчій!

Пошукати в лісі, в полі,

запитать, зустрівшись, Долі:

“Ти горою, Доле, йшла,

чи мої ключі знайшла

з золотими обідками?

Щоб пізнати, що ті самі,

там намітку під кісник

накарбовано з весни.

Чом я пояс попустила?

Не інакше — вража сила.

Чом цяцькований обруч

не тулила обіруч?”

Посміхнеться оком Доля:

“Довгі, довгі луки поля

і темніший ночі гай.

Як згубила, то й шукай!”

Оксана ЛЯТУРИНСЬКА

roma9

КАТЕГОРІЯ “РАДОСТІ”

Я ввійшла в категорію “радості”

І відчула її кожним нервом,

Тож чому мені не сміялося,

Не втішалося безперервно?

Не один філософ мудрує,

Що воно за така категорія,

Але жоден з них не відчує,

Чи це дійсність, чи алегорія.

Бо її не візьмеш у рамки,

Не окреслиш псевдословами.

Бо вона як сонячні ранки

У домівці своєї мами.

Бо у неї стільки відтінків,

Що не можна в палітру вписати.

Бо вона як любляча жінка,

Котру треба зі тисяч впізнати.

Я ввійшла в оцю категорію

І зробила із неї прозу.

А чи є хоч одна теорія,

Що пояснить: а звідки ж сльози?..

Надія СТРЕМ

roma10

***

…І аж до смерті згадувати буду

Високі зорі та прозорий став,

Твої тугі і прохолодні груди,

Твої гарячі, жадібні вуста…

Як ми од щастя радісно ридали

І дико пахли чари лугові…

…А зорі вранці на луги опали

І зацвіли ромашками в траві…

Станіслав ТЕЛЬНЮК