Як Марійка писала листа святому Миколаю
Жила собі дівчинка Марійка – мамина помічниця і татова подружка, а Захаркові – старша сестра. Мешкала у звичайній багатоповерхівці і з балкону своєї кімнати бачила далеку ріку, яку взимку сковувала сіра крига.
Одного осіннього дня, коли сонце гріло по-літньому і школярі поверталися додому, несучи в руках куртки й плащики, Марійка спиталася:
– Мамо, ти завжди кажеш, що нічого не варто робити нашвидкуруч, що треба заздалегідь… А чому?
Вони поволі йшли від трамвайної зупинки через невеличкий залишок лісу, який вцілів між трьома новими будинками.
– Бо коли людина поспішає, вона помиляється або хибить. Ти вчора забула виконати вправу з української? Забула! І що? Довелося вранці сідати за стіл і поспіхом писати. Скільки там помилок знайшла вчителька?
– Три, – зітхнула Марійка. – А бабуся каже, що з поспіху люди бувають…
– З посміху – не з поспіху! І коли бабуся казала? Коли ти насміхалася з сусідського хлопчика.
– Так він цілий день збирав квіти для гербарію і не грав з нами в м’яча!
– Значить, мав важливішу справу. То чого кепкувати?
Марійка не знала, як мамі заперечити, тому мовчала. А вже коли підіймалися сходами до вхідних дверей, спитала:
– А можна починати писати листа святому Миколаю? Щоб заздалегідь…
– От хитра лисичка! Звісно, можна, але не дуже довгий список, щоб Миколай не надірвався, коли тягтиме у мішку тобі подарунки.
– Ні, замовлю лиш необхідне – я не жадібна… А ти мені даси справжнього паперу, не із зошита? На якому ти пишеш листи?
– Дам. Я теж не жадібна, – відповіла мама.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Увечері, коли в наплічник були складені книги й зошити, Марійка сіла писати листа Миколаю. Дуже довго міркувала, з чого почати, потім відклала «справжній» папір і взяла цупку сторінку зі старого альбому для малювання.
«Скільки є дітей – всі чогось хочуть, – думала Марійка. – Хтось просить іграшку, хтось солодощі, а хтось взагалі не знає, що попросити, то пише різні дурниці… От Вероніка минулого року захотіла парфуми і лак для нігтів. Хіба ж Миколай принесе дитині те, що носить дорослий?»
Дівчинка й сама незчулася, як взяла в руки олівець і намалювала кругле веселе обличчя. Ось гривка над бровами, дві коси, закручені над вухами, як навушники… Це ж вона сама!
«Хай Миколай знає, хто йому написав цього листа», – вирішила дівчинка і почала від самого краю сторінки.
«Вітаю Тебе, святий Миколаю!»
Оксана Думанська, Львів
