Жіноча лірика Христини Кравчишин

Юристка за фахом і лірик за покликанням – Христина Кравчишин вразила читачів своїми простими, але дуже жіночними і ліричними віршами. Окремі з них стали піснями.

kravchishin_osn

Досьє. Христина Кравчишин народилася 07 серпня 1987 року у Львові.

1994-2004 рр. навчалась у Львівській СШ №4 з поглибленим вивченням англійської мови. 2004-2009 рр. – на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. З 2009 року працює в Управлінні соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на посаді спеціаліста І категорії – юрисконсульта. Заміжня. Мама двох доньок. Готує до друку збірку власних віршів.

kravchishin_portret

– Христино, розкажіть кількома реченнями про себе.

– Люблю життя! Люблю свою родину: батьків, чоловіка, дітей! Щиро вдячна Богові за дар життя! Щиро вдячна батькам за подароване мені життя, за виховання, за те, що зростили мене в любові до прекрасного! Вдячна чоловікові – за кохання, за підтримку, за віру в мене, за те, що надихає мене творити таку поезію! Вдячна дітям за те, що стали музою для написання чудових віршів для діток!

– З якого віку пишете вірші?

– Моя творчість – це моє бачення світу і мій неймовірний віпочинок! Пишу з 14 років. Моїм особливим віршем, який відкрив серця читачів, є “Серед жінок вона не ідеальна”. Його перша публікація на власній сторінці у мережі “Фейсбук” викликала неймовірний вибух яскравих емоцій у читачів і подарувала мені дуже багато творчих друзів, справжніх поціновувачів поетичного слова!

– Тобто, Ви – юрист із поетичною душею?

– Щаслива бути потрібною людям своєю творчістю! Кажуть, що у кожного своє покликання у житті! Я неймовірно вдячна Богу за те, що з-поміж усіх, Він обрав мене і подарував мені цей дар Слова: Слова, яке надихає до життя і яке зігріває людські серця!

– Що Вас надихає на творчість?

– На творчість мене надихає усе: моя сім’я, прочитані книги, почуті чужі історії… На творчість мене особливо надихає любов до краси, яка оточує: це і пробудження світу навесні після зимового сну; це і літнє пекуче сонце, і польові квіти у всіх барвах веселки; це і осіннє пожовкле листя, яке нагадує нам, що в житті усе минає, це і осінній дощ, який, хоча і навіює сум, але змиває з серця усі печалі; це і зимова хуртовина, яка викликає у нас бажання зігрітися родинним теплом!

Також на творчість мене надихають мої читачі… цей той неймовірний потік позитивної та сонячної енергії, який пробуджує в мені бажання творити, світити, нести у світ сонце і тепло! Ціную кожного і щиро дякую за те, що ці люди є у моєму житті! Без Вас, любителі моєї поезії, мене такої не було б! Дорогі мої читачі, я пишу для кожного з Вас!

1024x768_890652_www_artfile_ru

– Ваші вірші уже друкували в газетах і журналах?

– Я неймовірно щаслива, що доля зводить мене з небайдужими до моєї творчості людьми! Саме дякуючи таким людям, моя поезія з’явилася на сторінках періодичних видань – це всеукраїнська щомісячна газета “Найкращі жіночі історії” та дитяча газета “Абетка казок” головний редактор Леся Кічура (м.Львів); це видавництво Лілії Стасюк (м.Хмельницький), літературні альманахи “Галиктика любові” та “Скарбниця мудрості”).

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Газета “Шполяночка” (м. Шпола, що на Черкащині) надрукувала дві мої поезії: “Впаде на білі крила білий сніг” і “Мені б набутися у щасті”. Газета “Вісті Борзнянщини” (м. Борзна, що на Чернігівщині) в червні 2017 року надрукувала мою поезію “Колись я не читатиму казки”, а в жовтні 2017 року – статтю про мене “Іду на зустріч, щоб світити”.

У лютому 2017 року на сцені Львівської обласної філармонії відбулися прем’єри пісень на мої слова – “ЛЬВІВ’ЯНЦІ СНИВСЯ БІЛИЙ СНІГ” у виконанні квартету “Львів’янки” у супроводі академічного камерного оркестру “Віртуози Львова – диригент Сергій Бурко (музика Оксани Герасименко – заслуженої діячки мистецтв України, бандуристки) та “ЇМ ТАК ПАСУЄ МІСТО ЛЬВІВ” у виконанні Ladies’ TRIO (музика Іванна Сав’юк). Щиро радію, що окрім написання музики до моєї поезії, п. Оксана Герасименко використала мій вірш “Україно, моя Україно” у своєму одноіменному навчально-методичному посібнику для початкових спеціалізованих та вищих навчальних закладів культурно-мистецького спрямування. Окрім цього, в ютубі можна прослухати передачу “Поетична хвилинка. Христина Кравчишин” (читає вірші Руслана Федюк – бібліотекар Червоноградської центральної районної бібліотеки).

– Христино, маєте нагоду звернутись до своїх шанувальників.

– Дорогі читачі, щиро радію цій дивовижній можливості доторкнутися до струн Ваших сердець своїми поетичними рядками!

Для мене це неймовірний Божий дар – нести людям світло та тепло свого серця рідної українською мовою! Вважаю, що наша мелодійна мова створена для поезії та пісень! Радію, що в житті мене оточують люди, які у мене вірять та підтримують мене – це моя родина! Це джерело моєї любові до життя! Це те найбільше багатство, яким мене благословив Господь! Щаслива, що вмію бачити красу навколишнього світу! Адже світ, у якому ми живемо – прекрасний! І в нім у кожної пори своя краса!

Пропонуємо читачам підбірку чудових ліричних жіночних і весняних віршів Христини Кравчишин.

Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів

1024x768_738870_www_artfile_ru

СЕРЕД ЖІНОК ВОНА НЕ ІДЕАЛЬНА

Серед жінок Вона не ідеальна,

Але така єдина з-поміж них.

Комусь проста, для когось – надзвичайна.

Комусь любити можна, комусь – гріх.

Така одна: і звична, й загадкова,

Розгадана й таємна водночас.

Комусь буденна, а комусь – святкова.

Кому яка – покаже тільки час.

Хтось пройде повз й ніколи не помітить,

Хтось буде берегти усе життя.

Комусь так ясно сонечком засвітить,

Комусь не відповість на почуття.

Хтось скаже: «В Ній гріхів не зрахувати!».

Хтось скаже: «Ні, повір, Вона свята!»

Хтось не збагне, за що Її кохати,

В той час як іншим буде дорога.

Серед жінок Вона не ідеальна,

Та чимось особлива з-поміж них.

Її забути – справа це звичайна.

Та надзвичайним є знайти таких!

1024x768_751246_www_artfile_ru

Я СЛОВОМ ГОРЮ…

Втомлено дивлюсь у небо: шепочуться зорі,

Вітер гойдає хмаринки в небесній імлі…

“Нащо тобі ті римовані, – кажуть, – узори?

Скільки ж потрібного іншого є на землі!”

Вкотре вдихну я, і видихну, щоб зупинити

Той буревій, що натхненно вирує в мені!

Вкотре змовчу, щоб самій у собі загасити

Ті поривання небесні…. й лишити земні!

Тільки зізнаюсь собі, що мене, таки, манить….

Просто не чую, не бачу… Я Словом горю!

Боже, для чого мені це покликання дане?!

Чом це покликання більше за все я люблю?!

1024x768_740608_www_artfile_ru

ОСЬ ТАК ЖИВУ….

Ось так живу…. Усім на світі переймаюсь.

В своїх гріхах в молитві перед Богом каюсь.

Прошу у Господа мені допомагати,

Мою сім’ю, моїх дітей оберігати!

І бути поруч у житті в усі хвилини.

В підтримці Бога – спокійкожноїлюдини!

Бо я, як всі, в хвилини смутку прибігаю,

В хвилини радості про Нього забуваю!

А тільки станеться в моїм житті тривога,

Свої прохання і слова несу до Бога!

І, як ніхто, мене Господь лиш зрозуміє!

Так заспокоїти, як Він, ніхто не вміє!

Ось так живу… Усе в собі переживаю.

Свою дорогу з Богом я в житті шукаю!

І знаю точно: не була б така щаслива,

Якби я Господа всім серцем не любила!

1024x768_791340_www_artfile_ru

КОЛИСЬ Я НЕ ЧИТАТИМУ КАЗКИ…

Колись я не читатиму казки,

Не буду цілувати діток рани.

Я знаю, швидко пролетять роки,

І більше не захочуть діти мами!

Колись піти я зможу вже без них.

За руку теж не буду їх тримати.

Та знаю, що і серед днів таких

За них я буду, все ж, переживати!

Колись не буде: “мама, йди сюди….”,

Колись не буде: “мама, йдем гуляти….”.

Колись не буде: ” мама, щось купи…..”,

Не буде: “мама, ми вже хочем спати….”.

Колись сімейні фото на стіні

Про будні й свята діток нагадають!

А зараз сонно просять уві сні:

”Накрий…. Бо наші ніжки замерзають!”.

Колись у мене буде вільний час.

Колись для себе зможу щось зробити.

Та знаю, що думками повсякчас

Дітьми я буду безперечно жити!

То ж поки ще мене біля дверей

Чекають найдорожчі дві людини,

Біжу в обійми до своїх дітей

Й радію їх дитинству щохвилини!

1024x768_774442_www_artfile_ru

ЗАГЛЯНЬ В МОЄ ЖІНОЧЕ СЕРЦЕ…

Заглянь в моє жіноче серце…

Там стільки слів, там стільки снів….

А може ти не знаєш де це?!

А може й знати б не хотів?!

Заглянь в мою жіночу сутність…

Заглянь… прошу…. хоча б колись…

У ній і слабкість, і могутність

В одну струну переплелись!

На два життя… Немов в люстерці…

Живу без сумнівів й вагань!

Заглянь в моє тендітне серце…

Хоча б з цікавості…. заглянь…

1024x768_817504_www_artfile_ru

МЕНІ Б НАБУТИСЯ У ЩАСТІ…

Мені б набутися у щасті…

Мені б набутись в нім сповна!

Ти лиш не дай, прошу, упасти

З того життєвого човна.

Хоча й живе в мені наївність…

Хоч я не схожа на усіх…

Моя в цім сила і чарівність…

Повз мене й ти пройти не зміг!

Тобі натхненно посміхаюсь…

В тобі ловлю щасливу мить…

Від світу щастям закриваюсь…

Воно мене, таки, п’янить…

1024x768_832451_www_artfile_ru

ЗВИЧАЙНА ОБРАЖЕНА ЖІНКА….

Звичайна ображена жінка

Нічого не скаже услід…

Вночі буде плакати гірко…

Не дивлячись скільки їй літ…

І так вже ведеться віками:

Розкаже усе лиш зіркам…

Сховається в тиші з думками…

Дасть волю жіночим сльозам…

В звичайній буденності ночі

Помітні звичайні авто…

Заплакані, втомлені очі

У жінки не бачить ніхто…

1024x768_823401_www_artfile_ru

А В МЕНЕ Є ТИ

А в мене є Ти! І нікого не треба!

Бо затишне щастя живе у мені!

Мене пригортаєш так ніжно до себе,

І діляться навпіл і мрії, й жалі.

А в мене є Ти! Ну хіба цього мало?

Невже не для того ми в світі знайшлись,

Щоб серце при погляді так виривалось,

Немов би бажаючи зринути в вись?!

А в мене є Ти! І навіки втопитись

Бажаю душею всією в Тобі!

Аби не згубитись, аби не згубитись

З Тобою в крокуючій світом юрбі!

1024x768_846379_www_artfile_ru

ЗГАДАЙ МЕНЕ…

Згадай мене… коли на небі зорі

Світитимуть в задумане вікно…

Бо ми не вдвох… Бо ми – чужі дві долі…

Бо ми не разом… вже давним-давно…

Згадай мене… коли всміхнеться сонце

Й світанок огорне твою печаль…

Бо ми тепер неначе незнайомці…

Бо це кохання відлетіло вдаль…

Згадай мене… Чарівну і звабливу…

І спогад той навік ти відпусти….

Про ніжну, загадкову і красиву

У тебе залишилися листи…

1024x768_841851_www_artfile_ru

ЧИТАЙ МЕНЕ, ЯК КНИГУ, Й МІЖ РЯДКІВ

Читай мене, як книгу, й між рядків!

І жодної не пропускай сторінки!

Хоча в мені багато зайвих слів,

У цих словах – уся природа Жінки!

Читай мене…. Обдумано читай!

Мене, можливо, важко зрозуміти!

Та в суть душі хоч інколи вникай,

Нікуди з мене Жінку не подіти!

Читай мене… Повільно. Не спіши!

Мене не можна лиш перелистати!

Тримай, як скарб! Як цінність, бережи!

Не квапся сторінки перегортати!

Це ж не на тиждень, місяць чи на рік!

Дарована тобі навічно книга!

Читай мене… як, може, хтось не зміг!

Щоб поміж нас не замерзала крига!

Читай мене в рядках і між рядків!

І жодної не пропускай сторінки!

Нехай в мені багато зайвих слів,

Та в цих словах уся природа Жінки!

1024x768_888579_www_artfile_ru

***

Львів’янці снився білий сніг,

Такий пухнастий і лапатий!

Кружляв й летів він їй до ніг,

Такий омріяний, крилатий!

Львів’янці снився білий сніг,

Вона у сні тім посміхалась.

Вона бажала, щоб не втік!

Вона у нього закохалась!

А сніг щосили обіймав.

Вона була така щаслива!

“Невже мене він покохав?

Чим я це щастя заслужила?”

Львів’янці снився білий сніг!

Їй не хотілось прокидатись!

У сні він падав їй до ніг.

Цим можна вічно милуватись!

1024x768_850750_www_artfile_ru

МЕНІ ПРО НЬОГО ЗНОВ ШЕПОЧУТЬ ЗОРІ…

Мені про нього знов шепочуть зорі…

До мене заглядають у вікно…

Такі ясні, далекі і прозорі…

І зорям тим, чомусь, не все одно…

Не кличу… Не шукаю… Не тривожу…

Я відпустила те, чого нема…

Блукає містом він… Шукає схожу…

А містом лиш розгулює зима…

І дивляться на мене сумно зорі…

І в них за мене на душі печаль…

“Не будьте, зорі, ви такі суворі!

Мені того, що втрачено не жаль!”

1024x768_890650_www_artfile_ru

ПІДУ ДО ЛІСУ НА ПРОСТУ РОЗМОВУ…

Піду до лісу на просту розмову.

Я знаю, він мені не дорікне.

А, стоячи в замисленні німому,

Послухає засмучену мене.

Це ж, мабуть, недарма мені здається,

Що я не схожа на усіх людей:

Я чую, в лісу тихо серце б’ється.

А в мене виривається з грудей!

Стоїть той ліс, укритий весь снігами.

Мені прикрити серце чим, скажи?!

Стою самотньо… В мене під ногами,

Як в лісу, лиш одні сніги й сніги…

Це ж зараз я така на нього схожа:

Цей ліс мовчить, і я собі мовчу.

Для нього я – звичайна перехожа,

Для мене він – розрадник в ту біду.

Я, стоячи в замисленні німому,

Послухаю про що мовчить той ліс.

Про ту розмову не скажу нікому

І про той спокій, що мені приніс.

1024x768_888586_www_artfile_ru

ДЯКУЮ, БОЖЕ…

Дякую, Боже, за те, що я маю…

Що не одна вдома я засинаю…

Маю кого вранці я розбудити…

Маю для кого і мріяти, й жити…

Дякую, Боже, що чую і бачу…

І за той час, що сміюся і плачу….

Дякую я за турботи й терпіння…

І за безмежне твоє розуміння…

Дякую, Боже, за вміння – радіти…

Дякую, Боже, за щастя – любити…

Дякую, Боже, за силу – прощати…

Дякую, Боже, за дар – відчувати…

З-поміж усіх, як і всі, – особлива!

Бо за спиною завжди Твої крила!

Боже, не маю що в Тебе просити!

Дякую я за те право – тут жити!

1152x864_905656_www_artfile_ru