Катерина Боброк. Вірші.

Катерина Боброк. Вірші.

katerina_bobrok.jpg (51.98 Kb)
***
любов-море впадає в небо
любов-небо впадає в космос
їй від тебе нічого не треба
тільки ти їй потрібен, просто

серце-сонях шукає сонце
серце-сонце цвіте щоденно
стала б янголом-охоронцем
берегла б коли серцю темно

цілувала б твої долоні
і росою б тебе поїла
ці вуста ще холодні-солоні
молитвами відшепотіла б

дарувала б синів крилатих
кожен перстень би мав печатку ..
хтось літав і спинив час на чатах
хтось любив від кінця до початку

***
перша ознака осені -
пожовклі книги складені стосами
а друга - небесні об'єми
сюжетами перенаповнені
і думками перезаплетені
листопадами птахозлетами
останніми ознаками літа
коли тиша вельможна елітна
така ніби гордість між словом і ділом.
туманом багрянобілим
за надхмарною метою Сонце моє ходім зі мною
вкладати тими книжками усі полички усі ніші
перелистувати їх навспак, аж до місця нашої зустрічі...а те що раніше
що не можливо змінити, щоб бути чоловік+жінка -
/ну скільки того літа, Господи, попри Твою вічність, скільки тієї осені - на сніжинку!/
Подаруй !!!

там де холодна плазма Дніпра парує,
Він нас покличе:
- Пора, дарую
останню сторінку, дивіться ж Мені, читайте разом..
і розлетяться усі літописи сніголистям, зразу

***
я люблю Вас за те що Ви є
і люблю Вас за те що це Ви
ці слова не на вітер бо вітер-кур'єр
передасть що не йдете мені з голови

я люблю Вас за віру в любов
я люблю Вас - ця віра в мені
світ байдужих хитнувся до самих основ
вкритий ніжною хвилею двійка вогнів

від кораблика рівних бажань
і до проблисків від маячка
вздовж скелястої пристані стесана грань
і простягнена вгору під промінь рука

і я стишено лину на пульс
на взаємність – всім серцем ловлю
доки позначки не потонули під нуль
я люблю Вас, без берега. Я Вас люблю

БЛАГОСЛОВИ В ДОРОГУ

Благослови мене в дорогу, а як обіймеш
то не відпускай нізащо, бо втратиш спокій.
Про зайве думатимеш і до ручки дійдеш,
зап'єш чи приймеш схиму – тож тримай хоч погляд, сил є поки

в зіниці ока

Ти втомишся, бо це як висіти над прірвою.
Врешті-решт пальці втрачають силу і чутливість.
А надія на порятунок ще тримається і не падає зіркою,
обіцяючи нам розкішний випадок долі і Божу милість

не загадану можливість.

Ген довкола вже злетілись орли і грифи.
Тільки ніжна щока до неголеної – найміцніший зв'язок споконвіку.
Ось збираються люди, як обабіч корабля коралові рифи
Із сиренами і русалками ласими до вільного чоловіка.

Закрий повіки

і не вибирай слова ні до ні після, милий друже,
Нехай благословіння буде єдине зі сказаного і останнє.
Мої сліди не сніг застелить, не листя, не після зливи калюжі,
А роса над найвищими каштанами і туман ранній...

ОДУЖУЙ...

розкажу тобі казку. спокійно, впівголосу, довгу-предовгу,
обіпершись долонею в щоку, а другу поклавши на лоба –
жар, чомусь, не минає, застуда тримає примарну облогу,
і слова по-під брамою сну, як остання надія і спроба
абсолютно безсила. ти дихаєш часто і важко.
і вони відступають, здіймаються вгору і тануть.
сіном-літечком-липнем на столику пахне ромашка.
поцілунок – козак-характерник із чаєм-мамаєм на захисті стануть.
вони будуть за північ. обоє стрункі, гордолиці,
на осідланих конях в оздобі зі срібної збруї.
над ялиновим лісом від тебе злетілись жар-птиці,
а остання, котра на чолі – не спішить, мабуть, тут заночує.
я поглажу її кистепері гарячі крилята,
доторкнуся губами, затримаю видих і пісню,
обережно дмухну і вона полетить з-під руки коли ти будеш спати.
і тоді все мине, як у казці з щасливим кінцем про взаємну і пізню

НОКТЮРН

перед сном заплановано втечу за вітром
вип'ю й вилечу от би зі швидкістю світла
денне рабство б закінчилось понад повітрям
де ж ти зірко моя вказівна мимолітна

де ж ви крила!?

щось не спиться. над парком міщанки ворони
диво-фруктами чорно повисли на кронах
голосують за сни і за осінь без золота, влади, корони
їх політика гола і боса й така безборонна

птахів – сила

навіть там де над човником аж сотня чайок.
де ніщо не турбує ніщо не печалить
лиш хвилюється море бо їх зустрічає
все мине все забудеться як він відчалить

без вітрила

ЦЕ ..

злови це у вранішнім промені
примруженим кутиком посмішки
коли ти закоханий коханий стомлений
а світло сіється крізь забиті цвяхами дошки

все відбувається на сіні з соломою
у забутій хаті на старому горищі
і світла більшає воно шикується колонами
таке тепле запашне обіймає горнеться ближче

таке безтурботне сміливе радісне
непрошене лоскочеться цілується без дозволу
начиталося в сільській бібліотеці наслухалося радіо
і безпечальне навіть після ввс і орвела

а до того були зорі мальвами із газовими шаликами
пролітали впоперек над цією космічною стріхою
мерехтіли кольоровими келішками і вінтажними шкаликами
у зелених штофах крон ховали настоянки горіхові

а океан небес вдосвітка накочує хмари глибами
червоні промені зупиняє маками, сині – волошками.
у нас сьогодні на сніданок молоко із хлібом
я принесу, а ти ще поцілуй, і ще затримай ..

трошки ..

НАСНИВСЯ

а ти мені наснився, моє серце,
так, ніби ми на "ви" чужі й далекі.
а спільного, хіба це небо-дека
і сірих струн дощу печальне скерцо

так, ніби ти давно самодостатній
в собі з собою у самотнім дзені,
твої жінки в ногах як яблука зелені
непрохані, невчасні, непридатні.

а я тобі зіграю, краще, польку
ти тільки слухай і дивись на хмари
рояль концертний і стара гітара
дощитимуть від класики до фольку

ти тільки слухай і не спи, мій рідний,
нехай тобі уявиться минуле
аж там де ми закохані заснули
аж там де снів і яблуні не видно

ХТО ЛЮБИТЬ

вогкою смугою між водою і сушею
дихають хвилі
цілую вам руки навзаєм не змушую
хто любить – той вільний

де штиль задихається де рветься від берега
безлюдний острів
а давайте за спрагу шампанське без келихів
от будьмо просто

канати не зрубані й мости ще не спалені
на жар і на попіл
між двох імператорів в екзилах віддалених
.. та це потім

а море кристалами блакитно-білими
у пектораль на груди
заволоділи ми земними силами
і небесними будем

і я розчиняюсь солоною бронзою
до піску зі злота
віддайте губам журбу з радістю вірші із прозою
за свободу

ШАВЕТКА

філософія кожного заходу сонця – аз воздам
коли всі засинають спокійно окрім чумаків і їх варти
десь мандрує сновидою до світанку Григорій Сковорода
не чіпай його нехай собі шукає оте цінне вічності варте

він казав що існують обіцянки-цяцянки неймовірної краси
та тих хто їх бачив давним-давно нема з нами
пом'яну, раз так, бо вони вірили ревно із усіх сил
своїм іменем пом'яну, бо загублені списки з їх іменами

а за те що він мене різної мудрості навчив
подарую йому на згадку свою шаветку гостру
розповім яка вона прекрасна і що за чим -
як голити голову - складно і як шию - просто

звісно, покажу на собі, маю виправку ременем, зауваж
тільки час від часу і з довірою поглядай на цей обрій
не тужи, а пройдись пішки від Світязя та й на Сиваш
і дивись в очі дощам знесоленим, уважно дивись, добре

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.