День сміху або, як його ще називають День дурнів, святкують у всьому світі, але ніде він не є офіційним вихідним. Жартувати також треба вміло – так, аби ніхто не образився. Але й без жартів наше життя схоже на рулон туалетного паперу – довге, сіре і до… одного місця! В компаніях і товариствах завжди знайдеться тамада-жартівник, котрий покращить настрій, висміє чиїсь вади або розрадить присутніх дотепним анекдотом. Такого веселуна люблять, радо приймають і довго не відпускають. Ще б пак, адже гумор лікує душу і навіть вбиває деякі мікроби! А ще, певна річ, гумор допомагає жити і виживати у складних життєвих колізіях!
Вдалі жарти – показник здорового духу в людині, великий запас позитиву і ставлення до щоденних проблем. А ще гумор – детектор того, чим живуть люди, про що мріють і чого не схвалюють. Який гумор, таке й життя. Чорний гумор – видима ознака депресії, коли людина кепкує над собою і коли не дуже смішно. Пам’ятайте, що жарти повинні бути добрими – найголосніше за всіх сміється той, над ким пожартували.
Серед українських гумористів найдотепнішими були і залишаються: Остап Вишня, Павло Глазовий, Гриць Гайовий, Іван Сочивець, Гриць Драпак, Олександр Ковінька, Іван Немирович, Андрій Сова, Штепсель і Тарапунька, пані Полупанцьова, Микола Савчук, Вєрка Сердючка та багато інших.
Нашими сучасниками-гумористами і улюбленцями публіки досі є: Стефко Оробець, Свирид Опанасович, Сергій Притула, Юрій Позаяк, пан Дзюньо і пані Стася, Євген Дудар, Дзідзьо та інші.
Український гумор живе у різних формах – майже 100 років його ніс до людей журнал «Перець», який виходив мільйонними тиражами і був таким же популярним, як його російський аналог журнал «Крокодил». Заснований у 1917 році як «Червоний перець», він фактично увібрав у себе всю історію українського гумору та опублікував найкращих авторів, ілюстраторів і їхні безсмертні жарти прозою та віршами, а також карикатури і дружні шаржі. Тепер за підшивкою журналу «Перець» можна сміливо вивчати 100-літню історію українського гумору.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
“Всесміх” – український двомовний журнал гумору і сатири, заснований у Торонто, Канада. В 2005 році “Всесміх” увійшов до Енциклопедії сучасної України. Виходить щомісяця в електронній і друкованій версіях. Розповсюджується в 9-ти країнах світу. На початку 90-х років ХХ ст. у Львові став шалено популярний естрадно-гумористичний театр-студія «Не журись!», довкола якого згуртувались чудові співаки, гумористи, письменники і музиканти. Їхні окремі записи можна тепер знайти в інтернеті. Співпрацював із ними і Тризубий Стас, чиї пісні і досі залюбки слухають дорослі. Протягом багатьох років звучала по українському проводовому радіо передача «Від суботи до суботи», дуже популярна у ті часи. Популярними для молоді були ліги КВН (Клубу Веселих і Найкмітливіших), у яких команди студентів змагались між собою.
Серед сучасних телепрограм найбільш відомими залишаються: Comedy Club, Файна Юкрайна, Квартал 95, Розміши коміка, Вар’яти-шоу, Магарич, та це уже зовсім інша історія.
Анекдоти для файного настрою
По знайомству
— Лікарю, мій чоловік слабує на інтернет-залежність. Він цілодобово грає на комп’ютері в танки! І не приділяє мені ані граму уваги!
— Покажіть йому, що у вашому житті з’явився інший чоловік. Може тоді він почне приділяти вам більше уваги! Минає тиждень, жінка знову приходить до лікаря.
Той: — Зробили, як я казав?
— Так. Я ходила до іншого чоловіка.
— І якою була ж реакція вашого?
— Тепер вони грають у танки разом…
***
Дівчина прийшла до ворожки.
– Мене люблять двоє хлопців. Скажіть, кому з них пощастить?
Ворожка розклала карти, потім уважно подивилася на дівчину:
– Пощастить Ігорю – з тобою одружиться Дмитро.
Якось у таксі
Сидячи на задньому сидінні таксі, монашка зауважила, що водій поглядає на неї.
– Не хочу вас образити, сказав він, – але я завжди мріяв поцілувати монашку.
– Та нехай уже, – відповідала вона, – але тільки, якщо Ви – католик і не одружений.
Водій сказав, що так воно і є, і тоді монашка поцілувала його в губи довгим і пристрасним поцілунком. Чоловік прийшов в екстаз, але потім заплакав.
– У чому справа? – Запитала монашка.
– Вибачте мені, сестро, але я згрішив. Я збрехав Вам: я – одружений, і я – єврей.
Монашка відповіла:
– Нічого страшного. Мене звуть Валєра, і я їду на маскарад.
***
Якось внук запитав у дідуся:
– Діду, а що Ви зробили, коли закінчилась Друга світова війна?
Дідусь не розгубився і відповів:
– Як що робив, внучку? Вимкнув комп’ютера і пішов спати!
***
Cвято міста Верховина.
В місцевий клюб з Івано-Франківська приїхала джазова банда музику лабати.
Але сталося лихо – гуцули інструменти музикальні під час розвантаження на землю покидали і зламали саксофон.
Голова району питає:
– А шо хлопці без цего не зіграєте?
Музиканти:
– Та який же джаз без саксофона , треба ремонтувати….
Голова району каже:
– Та і там у нас за горов коваль старий, він все годен поремонтувати, поїхали..
Сіли на фіру та й поіхали до коваля…..
Голова району:
– А шо діду Миколо зремонтуєте се хлопцям?…
Дідо:
– Зремонтую, чо не зремонтую, але зачекайте години зо дві…
З кузні чути страшенний гуркіт.
Через дві години виходи дідо:
– Файні ви хлопці, але скажіть як ви так трембіту погнули???