Цьогоріч 28 листопада українці вшановують пам’ять зморених голодом, ставлячи на своєму вікні запалену свічку. Ініціатива запалювання свічки в знак пам’яті належить історику та політологу Джеймсу Мейсу. Він запропонував щорічно в один і той самий день – четверта субота листопада, в той самий час – о 16 годині пом’янути померлих хвилиною мовчання та запалити свічку пам’яті. В цей день радіостанції нагадують нам про цю традицію, а національне телебачення транслює відеострічки, приурочені Геноциду 1932-1933 років.
Українці переживали голодомор в 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років, та наймасштабнішим був голод в 32-33 роках. Це був геноцид української нації, в наслідок якого голодною смертю загинули мільйони українців. Щохвилини від штучного голоду помирало 26 людей. На очах згоряли цілі сім’ї, вимирали села. І це не дивно, що втрати були такими масштабними, адже цей голодомор був продуманою свідомою політикою Сталіна по придушенню українського селянства. Впродовж десятиліть тема Голодомору була табу, лише 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, згідно з яким Голодомор був визнаний геноцидом українського народу.
ГОЛОД
Хоч би світало… – Мамо, хліба!
Підвівся батько: замовчи!
Коло вогню в вагоні збились
і мруть голодні втікачі.
І дим їм очі виїдає.
Мороз проходить аж в кістки.
А за вагоном крик і гомін,
обмін, торгівля і свистки.
В лахмітті, в скорбі, у болячках
зігнулась мати. В щось дитя
укутала, та все: ну, спати –
навік засунуло б ти… Життя!
Прийшли сюди, а голод з нами.
Й нема людей поміж людей.
Ти чув?.. недавно десь тут жінка
зварила двох своїх дітей…
Одскочив батько: божевільна!
Мовчи! мовчи! До чого це? –
Схопилась мати й закричала,
а батько плюнув їй в лице…
Павло Тичина
