Ярослав Чуперчук і гуцульські танці

Своє незнання я компенсувала, придбавши книжку автора-журналіста Степана Кухти «Маестро гуцульського танцю». Автор упорядкував матеріали і видав монографію невипадково, адже був знайомий із Я. Чуперчуком особисто. Отож, дозволю собі процитувати найцікавіші сторінки із життя та неймовірно цікавої, неоднозначної і часто дуже непростої діяльності Ярослава Чуперчука, послуговуючись цією книжкою.

chuperchuk_guculki.jpg (50.2 Kb)

Веселе дитинство, кадетська юність

Маестро гуцульського танцю, Ярослав Чуперчук, народився 17 березня 1911 року в селі Криворівня Косівського повіту. Бешкетником він не був, але дуже добре пародіював сільських жінок. Уважно приглядався до танців і залюбки слухав співи старших людей.
Не тільки спостерігав, а й сам повторював танці, вигадував до них нові рухи. У такі хвилини Ярославом усі любувались і не раз казали: «Йой! Йому тільки артистом бути!»

Коли Ярослав закінчив 7 класів Криворівнянської школи, постало питання, чи навчатися далі. У селі особливої роботи не було. Тому один із родичів по батьковій лінії невдовзі завіз Славка у школу кадетів до Варшави. Молодий Чуперчук одягнув форму, що так йому пасувала. Кадет Чуперскі – так на польський манір почали звати легеня із Криворівні завжди був охайний, успішно став навчатися. А потім керівництво школи попрохало видати метрику, аби переписати хлопця поляком.


Однак, Ярослав відмовився, а разом із тим і закінчилось його кадетське життя. Хлопець повернувся до рідного села і незадовго довідався від священика про школу танців Василя Авраменка. Першу свою танцювальну школу В. Авраменко відкрив у січні 1921 року в Калуші, перебуваючи у таборі інтернованих Польщею укр. військ УНР. Невдовзі хореограф об’їздив Галичину, Волинь, Холмищину й Полісся, Чехію, Німеччину й Канаду, де засновував свої школи українського народного танку. У цих школах навчалися тисячі учнів. З материнським благословенням та хлібиною у вузлику направився у 1927 році Ярослав Чуперчук в одну із шкіл Тернополя. Тільки троє учнів цієї школи отримали відмінні атестати, що давало їм право називатися танцюристами і самим керувати ансамблями.

chuperchuk_portret.jpg (8.97 Kb)

Жити, танцюючи

Обдарованого юнака взяли солістом балету в ансамблі «Дніпро», тут же у Тернополі. На кожному концерті виступ нового соліста закінчувався гарячими оплесками у залі. Працьовитий, здібний і щирий у своїй праці Чуперчук навіть не здогадувався, що у нього вже з’явились заздрісники. Невдовзі Ярослава звільнили. Не маючи ні житла, ні грошей, Я. Чуперчук повернувся до Криворівні. Звідти пішов до війська, і у вересні 1933 року був звільнений в запас, але відразу додому не поїхав.
Ще деякий час керував у полку м. Стрия військовим танцювальним ансамблем.

Постійні пошуки роботи, праця у різних колективах збагатила і вдосконалила талант Ярослава Чуперчука. І так невдовзі було створено Гуцульський державний ансамбль пісні і танцю. Весною 1941 року режисер Іван Кавалерідзе розпочав зйомку кінострічки «Пісня про Довбуша». Зйомки відбувалися у Карпатах. У масових сценах брали участь учасники середньоберезівського драмгуртка, а балетмейстером запросили Я.
Чуперчука. Роботу над фільмом зупинила війна, а всі відзняті матеріали були втрачені.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

На кілька років довелося згорнути роботу ансамблю. Зате у липні 1944 року при Станіславській обл. державній філармонії відновив свою роботу Гуцульський державний ансамбль пісні і танцю.
Через рік ансамбль вирушив на перші післявоєнні гастролі. Їм аплодували Київ, Москва, Білорусія, Прибалтика. Хрещатик був вщент зруйнований, тому артистам доводилось ночувати у холодних товарних вагонах.

chuperchuk_afisha.jpg (86.31 Kb)

У 1947 році маестро почав працювати у Львові, заснувавши танцювальний колектив «Чорногора». Цього ж року у Львівському академічному драматичному театрі ім. М. Заньковецької повернулися до постановки п’єси «Олекса Довбуш» за однойменною драматичною поемою Л. Первомайського. Дія твору, як відомо, проходить на Гуцульщині. Потрібен був хореограф, який би у виставі здійснив постановку гуцульських танців. Тому і вирішили залучити професіонала – Я. Чуперчука.

Восени 1948 року ансамбль «Чорногора» запросили виступити у Києві як показовий колектив народної творчості. Виступили вони з великим успіхом, – найбільше їм аплодував М. Хрущов, який захоплено кричав: «Молодці, гуцули»! Після тріумфальної поїздки у столицю Київська кіностудія документальних фільмів зняла стрічку про колектив Я. Чуперчука – «Карпатські візерунки». Цей фільм із захопленням дивилися по всьому Радянському Союзі.

Спец-переселенець

Почались непрості повоєнні часи. Однак, успіхи і слава колективу тільки примножувалась. Дивно – на адресу Я. Чуперчука приходили подяки і грамоти, а влада в той час засудила маестро на виселення з конфіскацією майна на спец поселення у Читинську область з політичних мотивів терміном на 5 років. У дорогу нічого було взяти, окрім сценічного костюма і образка Матері Божої.

Умови праці у тамтешніх шахтах були нелюдськими. Особливо не витримували діти, які працювали нарівні з дорослими. Однак, маестро і в таких умовах зумів допомогти полоненим землякам. Він організував танцювальний і хоровий колективи, щоб для показових виступів начальства «вибивати» їм більше харчів.

Після смерті Сталіна у 1953 році почали звільняти за амністією. Я. Чуперчука звільнили, але додому повернутися не дозволили. Маестро запропонували роботу у Будинку культури Забайкальської залізниці. Там Ярослав Чуперчук створив новий танцювальний колектив і поставив гуцульські, бойківські, російські та польські танці. Дуже швидко знайшов спільну мову із місцевою молоддю і вже незабаром була готова нова програма.

Працюючи в Читі, Ярослав Чуперчук познайомився зі своєю нареченою Магдалиною Пристай, родом із Болехова. Їх родину вивезли у 1949 році за те, що брат-священик греко-католицької церкви не підписав православ’я. Через рік у молодого подружжя народилася донечка Леся.

Ярослава Маркіяновича перевели працювати в обласне концертне бюро м. Чити. За сумлінну працю артист тримав у 1956 році піврічну відпустку.

chuperchuk_guculki2.jpg (89 Kb)

Дорога додому

Місце проведення відпустки вибирати не доводилось – хотілося якнайшвидше поїхати до рідних, а також відвідати Львів. У Львові готувалися до святкування 700-річчя міста. Звістка про повернення Я. Чуперчука швидко облетіла мистецькі кола. Маестро було залучено до цих святкувань. Ярослав Маркіянович поставив нові танці. До програми було включено хоровод «калинонька», записаний на Львівщині, буковинський танець «Молодички», лемківський з піснею «Оженься, Янічку», вокально-хореографічну картину «Львівська полька», дівочий танець «Віночок» та інші. Ансамбль «Чорногора» перейменували на «Галичина», оскільки програму було підготовано на фольклорному розмаїтті цього регіону.

Між тим, у Львові далеко не всі раділи успіхові «Галичини» – знов нагадали про себе заздрісники. Це вони донесли, що Я. Чуперчук перебуває без прописки і що він втік з Чити. Піврічна відпустка маестро ще не закінчилась, а його вже під конвоєм відправили назад в Читу. Активні учасники «Галичини» не побоялись і написали звернення до К. Ворошилова із проханням повернути свого керівника. До листа вони додали програму концерту, яку було було створено на дуже короткий термін – 1,5 місяці. А бувалі енкаведисти не могли второпати, чому Я. Чуперчука привезли під конвоєм на суд. Вони не розуміли, що чиниться на Західній Україні. І ось нарешті у серпні 1958 року Ярослав Чуперчук повернувся до Львова. Його радо зустріли галичани.

У ролі Олекси Довбуша

У 1959 році на Київській кіностудії ім. О. Довженка розпочалась робота над зйомками фільму «Олекса Довбуш». Режисер Віктор Іванов, не без підказки київських колег, запросив Ярослава Чуперчука на посаду балетмейстера-постановника. Всі, хто бачив цей фільм, запам’ятав також Я. Чуперчука у ролі Весельчака.

Кілька наступних років пройшли у гастролях і постійних репетиціях. Маестро завжди був вимогливий до колективу, дисципліна була сувора – не робив жодних поблажок ні на репетиціях, ні під час концертів. У 1963 році ансамблю «Галичина» за високу майстерність і активну концертну діяльність було присвоєно звання народного.

Якщо на союзні гастролі тогочасна влада погоджувалась відпускати Ярослава Маркіяновича, то закордонні поїздки були для Я. Чуперчука недосяжними або вкрай складними. Не пустили маестро у Прагу. Не хотіли пускати і на фестиваль у Францію. Та тільки бойкот учасників колективу, які навідріз відмовилися їхати без керівника, змінив ситуацію. Я. Чуперчукові запропонували залишитись у Франції, щоб створити там український колектив. Обіцяли купити автомобіль, виділити віллу і дати велику грошову винагороду, та хореограф разом із колективом повернувся на рідну землю.

Разом із «Галичиною» продовжував гастролювати по Середній Азії, Прибалтиці, Молдавії, Кавказі. Їх запрошували на програми «Шире круг», «Нумо, дівчата» та інші. Невдовзі після цього дирекція запросила нового балетмейстера в «Галичину», і Ярослав Чуперчук змушений був покинути Львів. Деякий час працював в ансамблі пісні і танцю в місті Моршин. Без свого наставника багато учасників «Галичини» стали покидати колектив. Нікому було танцювати чудово підготовану програму. Дирекція Будинку творчості, де займався колектив, була змушена звернутися до Я. Чуперчука, щоб той повернувся. Разом з ним стали повертатись і учасники ансамблю.

У 1972 році у видавництві «Мистецтво» вийшла книжка записів танців «Голубка». По цій книжці ставили танці не тільки у Радянському Союзі, а й у всьому світі.

Важке напружене життя далося взнаки. Маестро все менше виходив з дому. Сам маестро – лауреат всіх міжнародних конкурсів, нагороджений французьким урядом золотою медаллю за високе мистецтво балетмейстера, не удостоївся звання на рідній землі, ні від радянського уряду, ні від української держави. Щоправда, лише у 1999 році Я. Чуперчуку заслужено вручили медаль «90 років Степану Бандері». А в 2001 відбулося гучне святкування 90-річчя від дня народження Ярослава Маркіяновича. Присутні з подивом дивилися легендарний номер «Пастушки» у виконанні Маестро.

У вересні 2004 року Я. Чуперчука не стало. Однак, маестро залишив по собі цілу плеяду відмінних танцюристів. За 70-річну творчу діяльність Я. Чуперчук поставив понад 100 хореографічних та вокально-хореографічних творів, до яких сам писав пісні. Його багатолітня діяльність лягла в основу сучасних репертуарів багатьох колективів в Україні та за її межами. Спочиває маестро на Личаківському кладовищі у Львові.

Підготувала Оксана Кришталева


Підтримайте Korali.info! Become a Patron!

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2022.