Картини Наталії ДЕРЕВ’ЯНКО, художниці із Запоріжжя, повертають нас у дитинство, дарують радість і гарний настрій. Її зворушливі персонажі – це біляві дівчатка, янголята, маленькі звірята, які кличуть нас у казку. Наталія – творець дитячих снів, які несуть доброту і душевний спокій.
– Перше, що хочу запитати, чи вдається поєднувати роботу, хатні справи та години для творчості? Адже не секрет, що Ви, п. Наталю, викладаєте дизайн у Хортицькій національній академії м. Запоріжжя? (Можна трішки розповісти і про сам процес навчання, роботу зі студентами).
– Так, я викладаю живопис майбутнім дизайнерам. Адже я дуже люблю і живопис і студентів. Студенти тримають мене в тонусі. Необхідно постійно оновлювати свої знання, підтримувати власні живописні навички, бути в курсі сучасних мистецьких новин, щоби на необхідному рівні навчати і щоби було цікаво обидвом сторонам. В свою чергу студенти діляться своєю юністю, безпосередністю, та надихають мене своїми ідеями і вірою в майбутнє.
А от поєднювати хатні справи з роботою та творчістю вдається не просто. Встигнути все не можливо. Намагаюсь робити найнеобхідніші справи, деякі хатні роботи просто ігнорую, а на живопис та ілюстрацію знаходжу час рано вранці, коли всі сплять.
– Якими були Ваші перші ілюстрації? Хто їх замовив? Як їх сприйняли?
– Я завжди малювала, і картини випадково чи не випадково ставали ілюстраціями. Але першою моєю справжньою ілюстрацією став велетень Пузко. Його замовила українська поетеса Леся Пінчук для однойменної збірки. Пузко – мій улюбленець. Я досі згадую, який він кумедний, як мені не хотілося з ним розставатися. Шкода, що збірка ще не вийшла в світ.
– Які ілюстрації у Вас переважають – до дитячих чи дорослих текстів і чому?
– Я люблю казки, і в мене майже всі ілюстрації до дитячих книжок. Є одна збірка поезій для дорослих, виконана в графіці, але це скоріше як виняток. Мені напевне бракує казок в буденному житті, тому я люблю малювати рожеве небо, гарних принцес, чудернацьких тварин, а в цьому дитяча тематика і безпосередність сприйняття мені тільки допомагає.
– Авжеж, художника знають насамперед тоді, коли він популяризує свої роботи. Як часто влаштовуєте виставки? І чи хочете стати популярною?
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Виставки – це дуже виснажлива робота: необхідно продумати багато організаційних питань: підготувати роботи до експозиції, запакувати-привезти-розвісити, зробити рекламу. Не забути всіх запросити )) Тому енергії фізичної і психічної втрачаєш багато. Але все одно, кожен рік одну-дві виставки персональні або колективні я намагаюся зробити. Тому що живе спілкування із глядачем ніхто не відміняв.
Також сьогодні я дуже широко використовую соц. площадки. В мене акаунт в Інстаграмі, Фейсбуці, а також на суто мистецьких сайтах. Ці сайти не обмежені кордонами, дуже швидкі у фідбеці і зовсім не енергозатратні. Виклав роботу і читай собі відгуки або рахуй серця, якщо вони є. Звичайно це не просто, це постійна робота, якої не видно за кадром.
Цілі стати популярною я не маю. Я хочу мати свою нішу в мистецтві і мати можливість малювати. Процес малювання і наявність глядача мене цілком задовольняє.
– Де ще можна побачити Ваші роботи? (На листівках, сумках, коробках цукерок тощо).
– http://derevyanko-art.com
– Сьогодні є дуже популярним друк на різноманітних поверхнях, і я не виняток. З моїми роботами є подушки, ковдри, годинники, горнята і одяг. Є велика кількість листівок, які постійно оновлюються. Також багато друкую принтів на полотні, що є бюджетним замінником оригінальної картини.
– Як Ваша родина ставиться до того, що мама – художниця? Ваші діти також люблять малювати?
– Я не знаю, як до цього ставиться моя родина ))) Вони повинні сприймати мене такою, якою я є. Діти маму не вибирали, а от чоловік нарешті змирився з тим що я малюю постійно і всюди. Останній раз навіть сказав, що йому вже трошки подобається те, що я малюю ))) Просто по інакшому я не можу. Якщо я не сяду і хоч дві годинки не помалюю, я розумію, що день пройшов в буденних їсти-прибирати-готувати-вчити і від цього мені сумно. А от коли помалюю, енергія виплеснеться на полотно, воно заяскравіє різними барвами і на душі стає легше, і день пройшов не марно.
– Які інші зацікавлення окрім малювання та ілюстрування Ви любите у повсякденному житті? Чи залишається час для родини та відпочинку?
– Звичайно окрім того, що я художник, я ще мама і дружина, і цьому я дуже рада. Думаю, що якби в мене не було би сім’ї, я би не малювала. Може це дивно звучить, але завдяки і в супротив побутовим справам я малюю. Малюю, значить відпочиваю. А так і відпочивати не було би від чого )) А от дитяча тема в моїй творчості і власне ілюстрації з’явилась завдяки моїм дітям. Хоча діти мої не малюють і не виявляють цікавості до малювання, я не втрачаю надію і вірю, що колись мої малюнки проявляться в їхньому житті.
– Чи легко бути успішним ілюстратором в Україні?
– Мені здається, що ілюстратор – це професія, як вчитель, лікар, музикант… Але однозначно малювати книжки це приємно, тому що потім моя донька на полицях книжкового магазину впізнає мамину книгу і голосно кричить: «Це моя мама малювала!» – а це ну дуже приємно.
Бажаю Вам натхнення і часу на те, аби намалювати все, що серцю миле! Дуже люблю Ваші роботи!
Спілкувалась Оксана Кришталева зі Львова
