Одні дослідники запевняють, що у Стародавньому Єгипті був храм, в якому – 22 кімнати із зображеними на стінах символічними картинами. Від них згодом виникли Великі Аркани Таро. Інші дослідники вважають, що Таро виникло з Каббали: двадцять дві букви та десять Сефірот Каббали — основа системи Таро. За однією із версій, початок історії Таро – 300-тий рік нашої ери.
В Італії карти Таро з’явилися на початку XV століття (1420—1440). Колоди, що дійшли до нас з тих часів – розкішні картки ручної роботи, виконані для аристократії. Європейську історію Таро ведуть з 1392 року. Власне, того року замовили колоду карт у Жакміна Грінгоньє – для французького короля Карла VI. Декотрі з цих карт дотепер зберігаються у Парижі. Однак колода, що зберігається у Національній Бібліотеці — це колода ручної роботи кінця XV ст. північно-італійського типу. Тому, можливо, замовлена для короля колода була для карточних ігор. З часом вона видозмінилась і тепер є системою графічних образів, які можуть бути оформлені як колода карт, коли вони використовуються для гри або як символи для ворожіння.
Що стосується походження самої назви Таро, то відомо, що спочатку це були «карти тріумфів (козирів)» (італ. carte da trionfi). Однак біля 1530 р. італійське слово «tarocchi» (в однині «tarocco») стали використовувати для того, щоб відрізнити гру з Таро від гри зі звичайними козирями (triumphs — trumps). Відразу ж зазначимо, як і звичайні гральні карти, Таро використовувалося для гри, що нагадує бридж. Ця гра була дуже популярна в Європі, у неї грають дотепер, особливо у Франції.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Французьке слово «Таро» (від фр. Le Tarot, італ. tarocchi) – назва гри в карти (варіант Веселки). В італійській грі «Тароккі» застосовують до колоди з 78 карт, що складається з 4 мастей по 14 карт кожна та 22 символічних карт-картин що відповідають за козирі. Карти типової колоди Таро поділяються на дві великі групи: на козирі, так звані Старші аркани, і на Молодші аркани. Саме слово аркан походить від латинського слова arcanum, що означає «закритий», «таємний».
До козирів відносяться 22 карти, кожна з яких має свою оригінальну назву. У класичному варіанті козирі мають назви: «Дурень» («Блазень»), «Маг», «Жриця», «Імператриця», «Імператор», «Іерофант», «Закохані» («Вибір»), «Колісниця», «Справедливість» («Правосуддя»), «Пустельник», «Колесо Фортуни», «Сила», «Повішаний», «Смерть», «Помірність» («Час»), «Диявол», «Вежа», «Зірка», «Місяць», «Сонце», «Страшний суд» («Суд»), «Світ».
Решта 56 карт, Молодші аркани, поділяються на чотири масті: жезли (палки), мечі, кубки (чаші), монети (пентаклі, диски). Таким чином, в колоді є по 14 карт кожної масті. З них 4 картки — фігурні картки, або так звані карти двору, на яких зображуються люди: король, королева, принц і паж (принцеса). Решту 10 карт масті є очковими, тобто мають вартість від одного очка до десяти. Одноочкові картки ще називають тузами.
Точно невідомо, з якого моменту карти Таро стали використовувати не тільки для гри, але й при ворожінні. Подейкують, що з XVI століття. Деякі поети того часу, описуючи знаменитостей в хвалебних віршах, порівнювали людей з козирями Таро. Такі вірші іменувалися «tarocchi appropriati», і в одному випадку (1527 р.) вони відносяться до долі людини. Цікаво, що в 1540 році в Італії вийшла книга «Ворожіння» (італ. «Le Sorti»), в якій автор Франческо Марколіно да Форлі, вказує простий спосіб пророкування за допомогою карт масті монет звичайної гральної колоди.
І наостанок – чому не варто ворожити на картах Таро? Вгадувати свою або чужу долю за допомогою карт може далеко не кожен. Для цього потрібні певні здібності, трансцендентальне, містичне сприйняття світу, певні знання й уміння трактувати картярські символи.
Трактування – найважливіше в картах. Саме від неї залежить, з яким результатом піде людина від ворожки. А якщо подивитись на ворожіння з позиції психолога, то зрозуміло, що будь-яке пророцтво – це, фактично, певна установка або ціль, яка постійно крутиться у голові й керує подальшими вчинками людини. Ворожіння посилюється ще і очікуваннями, які людина покладає на долю карт. І таким чином знімає зі себе відповідальність за власні вчинки. «Адже це не я вирішив, це за мене вже вирішили карти»!
