СПИНИЛОСЬ ЛІТО НА ПОРОЗІ
Спинилось літо на порозі
І дише полум’ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Умиється зелене літо
І засміється, як дитя,
— Весни ж і весняного цвіту
Чи я побачу вороття?
Чи весняні здійсняться мрії?
Чи літо не обманить їх?
Чи по степу їх не розвіє,
Мов пух на вербах золотих?
Максим Рильський
ЛІТНІЙ ДЕНЬ
То був тендітний літній день,
Йшло літо до прощання.
Так мало випало пісень,
Здавалось, це остання.
І звідки линув дивний спів,
Я не збагну донині.
І розібрать не міг я слів
Над озером в долині.
Сотник, латаття, осока,
А на воді – лілеї,
І янгол божий звисока
Замилувавсь землею.
І ми ніколи і ніде
Забути вже не зможем
Отой тендітний літній день,
Що був нам співом Божим.
І все це піде в небеса,
Щоб жити потойбічно,
Бо чиста радість не згаса,
Лишається навічно!
Іван Коваленко
Я ЗАВЖДИ БУВ ЗАКОХАНИЙ В ДЕРЕВА
Я завжди був закоханий в дерева.
Спішив у ліс. Втішав себе, як вмів:
«Грибів не буде — назбираю слів».
Та не було дощів — і все даремно.
Та раптом поміж листя і гілок
Твій срібний голос, наче подих м’яти:
«Грибів немає — наберім квіток.
Прикрасим дім. Придумаємо свято».
Отак між квітів загубились ми…
А вчора сниться: йдуть сніги квітчасті,
І голос твій сміється до зими:
«Квіток немає — назбираймо щастя».
І вже шукає вічного «прости»,
Занижений тремтливо до півтону,
Мій голос, що наважився пройти
В твій дім по довгій кладці телефону.
Михайло Левицький
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
ВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ…
Боже, як добре під вечір вертатись додому,
Гріти підошви об теплий м’який тротуар
І відчувати в ногах підсолоджену втому,
Ніби пробіглась зефірною м’якоттю хмар!
Дим з вихлопних, мов запалені липнем кальяни,
В пудрі пилюки мутніє дворів акварель,
Флюгерний півень у променях, наче льодяник, ─
Злизує хмара повільно тверду карамель.
Світло тебе відбиває у плазмі вітрини,
Поглядом ніжним комусь надсилаєш привіт,
І завмирає під скельцем невтомний годинник,
Поки бубнявіє в Музи кругленький живіт…
Знову народиться вірш по дорозі додому,
Стрілки, як завше, почнуть свій наступний пробіг…
Боже, як добре пройтись і забути про втому,
Гріючи серце і ноги в долонях доріг!..
Наталя Данилюк
ЧАРІВНА МИТЬ!
Лазурне небо світлом мерехтить
У віддзеркаленні морської хвилі,
Повітря мене вабить і п`янить,
Пухкі гойдає хмарки білокрилі.
Я тішусь, зігріваючись теплом,
Ласкавих, ніжних променів від сонця,
Лиш чайка тишу сколихне крилом,
Залишивши хлібець в моїй долоньці.
Я по доріжці сонячній пройдусь,
Занурюсь у обійми хвиль грайливо,
Чарівна мить, я сонцю посміхнусь,
Назустріч попливу йому, щаслива!
Олена Коленченко
. . . . . . . .
ЛІТО
— Липа, липа зацвіла!
— Засурмила всім бджола.
— Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ!
— Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
Тамара Коломієць
СУНИЧКИ
Під маленькими ялинками
У смарагдовій траві
Літо виросло суничками –
То по одній, то по дві.
Ой, сестриченько-яличко
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамі і собі!
Ліна Костенко
ЗАМАЙОРІЛО ЛІТО
Замайоріло літо пишно і яскраво:
Стрункі майори в різнокольорових сорочках
Стоять між інших квітів гордо й величаво,
А неба полотно в хмаринках, ніби в латочках.
Тепло розхлюпує липневий ранок щедро,
В повітрі запах липи ніжний й крапельку хмільний.
А ще — неначе в ступочці мигдаль розтерто,
То запах абрикос, як мед, солодкий і терпкий.
У липні сталась наша зустріч. Пам’ятаєш?
Зірки з цікавістю всю ніч дивилися на нас.
Пройшли роки… Можливо, в сон мій завітаєш?
Чарівну ніч удвох до ранку вип’ємо ще раз.
Ольга Радченко
ЗА ЩО Я ЛЮБЛЮ ЛІТО
Засвітить сонце дивно враЗ,
На ньому з`являться рум’янА.
Природа зніме з себе плаЩ,
Всміхнеться літечко духмянО.
Воно прийшло через морЯ,
З`єднає те, що було навпіЛ,
Вечірню й ранішню зорЮ.
Промчить по небу наче яструБ.
Серед ланів, прекрасних сіЛ
Теплом зігріє нашу землЮ,
І буде радісно навкіЛ,
Старанння літа не даремнІ.
У інших фарбах стане свіТ
І зірки з неба світять земнО.
Николай Брага
З ЦИКОРІЮ БЛАКИТНОЇ ЖАГИ
Як сонце зайде ген за видноколо,
Кінцем сяйнувши в змореному дні,
Тремтлива сутінь сплине тінню кволо
На шепоти духмяні трав’яні
У місяця посрібленому човні.
Ходімо вдаль, де ніч темніє вповні
З цикорію блакитної жаги,
Де зорі виколисують коштовні
У хмарній піні неба береги
І сном п’янким чарують до нестями.
Там у траві, де збуджений серцями
Блакиттю снить цикорію розквіт,
Зомліє час і зникне манівцями
В заквітчаний цикорієвий світ,
Над нами пелюстки схиливши долу.
Тетяна Чорновіл
НАДВЕЧІР’Я ЛИПНЕВЕ ДО СКАЗУ ПРОНИЗАНЕ ТИШЕЮ
Надвечір’я липневе до сказу пронизане тишею бовваніють думки – силуети знебарвлених трав непомітно якось усі сумніви вкотре залишені лиш уява малює відбитки ранкових заграв Навіть тіні мовчать засоромлені, вицвілі, знічені… Що, здавалось, для них оці тлінні тривоги/жалі? Тільки, диво, печаттю прощання гіркого відмічені темні контури їхні на жовтогарячому тлі…. І тремке надвечір’я укотре збирається поспіхом у незвідане завтра – сукупність живих протиріч Озирається якось невпевнено – приязно й з острахом, ніби свідчить безмовно, що любить схвильовану ніч.
Авторка – Тадм
А ХОЧЕТЬСЯ… ПОВІРИТЕ? ДОЩІВ!!!
А хочеться… повірите? ДОЩІВ!!!
Та ще таких, що сунуться стіною,
вмиваючи усе підряд мерщій святою, життєдайною водою…
Щоб мокра твердь, яскрава і тремка,
стрічала краплі тихою мольбою:
Іще, іще!!!
Мелодія ж п’янка дуету цього… спеки із грозою….
І хтось зітхнув: прорвало небеса!
І посміхнувся втомлено-щасливо, єством всім відчуваючи: красаааа!!!
очікувана гостя – літня злива!!!
Авторка – Тадм
ЕЙФОРІЯ
спогади про літо
Проміння лагідно лоскоче щічки,
В обіймах берегів дрімає річка,
Блищить світанок в росах-діамантах,
Метелики танцюють на пуантах…
Тріпоче на осиках срібне листя,
І тягнуться гілки у небо чисте,
А верболози дивляться у воду,
На плесі річки хвилі-хороводи…
На лузі бджоли п‘ють нектар медовий,
Аромить пряно поряд ліс сосновий,
Жують траву корови круторогі,
Біжать за обрій стомлені дороги…
Люблю гуляти вранці на світанні,
Збирати гарні квіти первозданні,
Летіти подумки у храм небесний
І відчувати легкість безтілесну…
Ольга Шнуренко
ЛІЛОВИЙ НАСТРІЙ
Із спекою напоєного дня
Пірнуло сонце в постіль золотисту,
А вечір таїною аметисту
Прикрасив тіней трепетне вбрання.
Блукаючи серпанком твого сну,
Суцвіть відтінок осягну не зразу,
Та все ж відчую за сум’яттям часу
Зізнання мить лілову запашну.
Мрій неземних ласкаві міражі
В магічній млі зоріють так лілово.
І серце стугонить за словом слово
У дивному ліловому вірші.
Тетяна Чорновіл
МИТЬ П`ЯНКОГО ПЕРЕДГРОЗЗЯ
Небеса
У клоччя хмар
Загорнули сонце тьмяно.
Десь гроза
Громів удар
Насуває невблаганно.
Вітерцем
Жарким війне
Спертий дух п’янкого зілля.
Йду тихцем
У запашне
Шелестких колось засилля.
Досхочу
За мить вдихну
Полинову звабу сонну
Крізь дощу
Жагу рясну
З диким присмаком озону.
Час застиг
У сплеску вій
Не збагнувши миті плину.
З губ жарких
Цілунок твій
Солодить дощу краплину.
Тетяна Чорновіл
