СПИНИЛОСЬ ЛІТО НА ПОРОЗІ
Спинилось літо на порозі
І дише полум’ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Умиється зелене літо
І засміється, як дитя,
— Весни ж і весняного цвіту
Чи я побачу вороття?
Чи весняні здійсняться мрії?
Чи літо не обманить їх?
Чи по степу їх не розвіє,
Мов пух на вербах золотих?
Максим Рильський
![](https://korali.info/wp-content/uploads/2023/12/fotosesiya-2-1024x683.jpg)
ЛІТНІЙ ДЕНЬ
То був тендітний літній день,
Йшло літо до прощання.
Так мало випало пісень,
Здавалось, це остання.
І звідки линув дивний спів,
Я не збагну донині.
І розібрать не міг я слів
Над озером в долині.
Сотник, латаття, осока,
А на воді – лілеї,
І янгол божий звисока
Замилувавсь землею.
І ми ніколи і ніде
Забути вже не зможем
Отой тендітний літній день,
Що був нам співом Божим.
І все це піде в небеса,
Щоб жити потойбічно,
Бо чиста радість не згаса,
Лишається навічно!
Іван Коваленко
Я ЗАВЖДИ БУВ ЗАКОХАНИЙ В ДЕРЕВА
Я завжди був закоханий в дерева.
Спішив у ліс. Втішав себе, як вмів:
«Грибів не буде — назбираю слів».
Та не було дощів — і все даремно.
Та раптом поміж листя і гілок
Твій срібний голос, наче подих м’яти:
«Грибів немає — наберім квіток.
Прикрасим дім. Придумаємо свято».
Отак між квітів загубились ми…
А вчора сниться: йдуть сніги квітчасті,
І голос твій сміється до зими:
«Квіток немає — назбираймо щастя».
І вже шукає вічного «прости»,
Занижений тремтливо до півтону,
Мій голос, що наважився пройти
В твій дім по довгій кладці телефону.
Михайло Левицький
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
![](https://korali.info/wp-content/uploads/2023/12/fotosesiya-9-1024x684.jpg)
ВЕРТАТИСЬ ДОДОМУ…
Боже, як добре під вечір вертатись додому,
Гріти підошви об теплий м’який тротуар
І відчувати в ногах підсолоджену втому,
Ніби пробіглась зефірною м’якоттю хмар!
Дим з вихлопних, мов запалені липнем кальяни,
В пудрі пилюки мутніє дворів акварель,
Флюгерний півень у променях, наче льодяник, ─
Злизує хмара повільно тверду карамель.
Світло тебе відбиває у плазмі вітрини,
Поглядом ніжним комусь надсилаєш привіт,
І завмирає під скельцем невтомний годинник,
Поки бубнявіє в Музи кругленький живіт…
Знову народиться вірш по дорозі додому,
Стрілки, як завше, почнуть свій наступний пробіг…
Боже, як добре пройтись і забути про втому,
Гріючи серце і ноги в долонях доріг!..
Наталя Данилюк
ЧАРІВНА МИТЬ!
Лазурне небо світлом мерехтить
У віддзеркаленні морської хвилі,
Повітря мене вабить і п`янить,
Пухкі гойдає хмарки білокрилі.
Я тішусь, зігріваючись теплом,
Ласкавих, ніжних променів від сонця,
Лиш чайка тишу сколихне крилом,
Залишивши хлібець в моїй долоньці.
Я по доріжці сонячній пройдусь,
Занурюсь у обійми хвиль грайливо,
Чарівна мить, я сонцю посміхнусь,
Назустріч попливу йому, щаслива!
Олена Коленченко
. . . . . . . .
![](https://korali.info/wp-content/uploads/2023/12/zona-vidpochynku.jpg)
ЛІТО
— Липа, липа зацвіла!
— Засурмила всім бджола.
— Гей, злітайтеся, подруги,
У гайок на край села.
Там уже не видно віт,
А лише пахучий цвіт.
Наберем багато меду.
Вирушаймо ж у політ!
— Бджоли з пасіки летять,
Липі крону золотять.
І здається, що у липи
Віти струнами бринять.
Тамара Коломієць
СУНИЧКИ
Під маленькими ялинками
У смарагдовій траві
Літо виросло суничками –
То по одній, то по дві.
Ой, сестриченько-яличко
Ти не дряпай моє личко,
Я суничок назбираю
Жменьку мамі і собі!
Ліна Костенко
ЗАМАЙОРІЛО ЛІТО
Замайоріло літо пишно і яскраво:
Стрункі майори в різнокольорових сорочках
Стоять між інших квітів гордо й величаво,
А неба полотно в хмаринках, ніби в латочках.
Тепло розхлюпує липневий ранок щедро,
В повітрі запах липи ніжний й крапельку хмільний.
А ще — неначе в ступочці мигдаль розтерто,
То запах абрикос, як мед, солодкий і терпкий.
У липні сталась наша зустріч. Пам’ятаєш?
Зірки з цікавістю всю ніч дивилися на нас.
Пройшли роки… Можливо, в сон мій завітаєш?
Чарівну ніч удвох до ранку вип’ємо ще раз.
Ольга Радченко
ЗА ЩО Я ЛЮБЛЮ ЛІТО
Засвітить сонце дивно враЗ,
На ньому з`являться рум’янА.
Природа зніме з себе плаЩ,
Всміхнеться літечко духмянО.
Воно прийшло через морЯ,
З`єднає те, що було навпіЛ,
Вечірню й ранішню зорЮ.
Промчить по небу наче яструБ.
Серед ланів, прекрасних сіЛ
Теплом зігріє нашу землЮ,
І буде радісно навкіЛ,
Старанння літа не даремнІ.
У інших фарбах стане свіТ
І зірки з неба світять земнО.
Николай Брага
З ЦИКОРІЮ БЛАКИТНОЇ ЖАГИ
Як сонце зайде ген за видноколо,
Кінцем сяйнувши в змореному дні,
Тремтлива сутінь сплине тінню кволо
На шепоти духмяні трав’яні
У місяця посрібленому човні.
Ходімо вдаль, де ніч темніє вповні
З цикорію блакитної жаги,
Де зорі виколисують коштовні
У хмарній піні неба береги
І сном п’янким чарують до нестями.
Там у траві, де збуджений серцями
Блакиттю снить цикорію розквіт,
Зомліє час і зникне манівцями
В заквітчаний цикорієвий світ,
Над нами пелюстки схиливши долу.
Тетяна Чорновіл
НАДВЕЧІР’Я ЛИПНЕВЕ ДО СКАЗУ ПРОНИЗАНЕ ТИШЕЮ
Надвечір’я липневе до сказу пронизане тишею бовваніють думки – силуети знебарвлених трав непомітно якось усі сумніви вкотре залишені лиш уява малює відбитки ранкових заграв Навіть тіні мовчать засоромлені, вицвілі, знічені… Що, здавалось, для них оці тлінні тривоги/жалі? Тільки, диво, печаттю прощання гіркого відмічені темні контури їхні на жовтогарячому тлі…. І тремке надвечір’я укотре збирається поспіхом у незвідане завтра – сукупність живих протиріч Озирається якось невпевнено – приязно й з острахом, ніби свідчить безмовно, що любить схвильовану ніч.
Авторка – Тадм
А ХОЧЕТЬСЯ… ПОВІРИТЕ? ДОЩІВ!!!
А хочеться… повірите? ДОЩІВ!!!
Та ще таких, що сунуться стіною,
вмиваючи усе підряд мерщій святою, життєдайною водою…
Щоб мокра твердь, яскрава і тремка,
стрічала краплі тихою мольбою:
Іще, іще!!!
Мелодія ж п’янка дуету цього… спеки із грозою….
І хтось зітхнув: прорвало небеса!
І посміхнувся втомлено-щасливо, єством всім відчуваючи: красаааа!!!
очікувана гостя – літня злива!!!
Авторка – Тадм
ЕЙФОРІЯ
спогади про літо
Проміння лагідно лоскоче щічки,
В обіймах берегів дрімає річка,
Блищить світанок в росах-діамантах,
Метелики танцюють на пуантах…
Тріпоче на осиках срібне листя,
І тягнуться гілки у небо чисте,
А верболози дивляться у воду,
На плесі річки хвилі-хороводи…
На лузі бджоли п‘ють нектар медовий,
Аромить пряно поряд ліс сосновий,
Жують траву корови круторогі,
Біжать за обрій стомлені дороги…
Люблю гуляти вранці на світанні,
Збирати гарні квіти первозданні,
Летіти подумки у храм небесний
І відчувати легкість безтілесну…
Ольга Шнуренко
ЛІЛОВИЙ НАСТРІЙ
Із спекою напоєного дня
Пірнуло сонце в постіль золотисту,
А вечір таїною аметисту
Прикрасив тіней трепетне вбрання.
Блукаючи серпанком твого сну,
Суцвіть відтінок осягну не зразу,
Та все ж відчую за сум’яттям часу
Зізнання мить лілову запашну.
Мрій неземних ласкаві міражі
В магічній млі зоріють так лілово.
І серце стугонить за словом слово
У дивному ліловому вірші.
Тетяна Чорновіл
МИТЬ П`ЯНКОГО ПЕРЕДГРОЗЗЯ
Небеса
У клоччя хмар
Загорнули сонце тьмяно.
Десь гроза
Громів удар
Насуває невблаганно.
Вітерцем
Жарким війне
Спертий дух п’янкого зілля.
Йду тихцем
У запашне
Шелестких колось засилля.
Досхочу
За мить вдихну
Полинову звабу сонну
Крізь дощу
Жагу рясну
З диким присмаком озону.
Час застиг
У сплеску вій
Не збагнувши миті плину.
З губ жарких
Цілунок твій
Солодить дощу краплину.
Тетяна Чорновіл