Катерина ТИХОНОВА. Розмова на двох

Катерина ТИХОНОВА. Розмова на двох

tihonova_portret.jpg (269. Kb)
Лірична поема "Розмова на двох" може бути як для сцени, так і для інтимного читання.

Поема вийшла окремою книжкою, однак швидко розлетілась між любителями поезії. Втішно й те, що за цією книжкою була поставлена вистава у Чернівцях.

Виставу можна переглянути в ю-тубі https://www.youtube.com/watch?v=3j6st7I_shE&fbclid=IwAR2iHGy9yNX5oTnf5LDGhwUldlFTcjDqCgerVbJyNUlatDT_2Y8hk2v-z3k

інші поезії Катрусі Тихонової можете прочитати на її сайті

http://www.tyhonova.com.ua/?fbclid=IwAR0vH2Lt2YLogoxLu6wfapcoFYsEIBAVlvpH0cj58pGBf2-mj3KpczsMZ-E

РОЗМОВА
ПАННА

Давайте підемо до парку,
Мій пане, забудьте пусте.
Дощ буде. На дворі парко.
І блискавка з сонця росте.

Ви курите. Дивитесь в небо,
А хмари пливуть, пливуть.
Їм погляду Вашого треба,
У ньому – глибока суть,
Пронизливий він, холодний,
Неначе зимова ніч.
А сонце сідає за обрій ,
Немов коровай у піч.
І тепло спалахують дрова,
Іскри летять малі.
І пахне суха солома,
А люди такі земні…

ПАН

Найстрашніше, певно, зло навмисне…
Мила панно, треба всім прощати.
Бо життя, то горло перетисне,
То колись спасе за крок до страти.

Пошматує мрії.

Потім склеїть,
Ніби витинанки паперові.

А скажіть, Ви, може, добра фея?
Із казок дитячих, кольорових?

ПАННА

Ви мене, мій пане, розсмішили,
Я не фея, а звичайна жінка.
Я людина, як і Ви, людина,
У якої час втікає стрімко
ген до хмар…

ПАН
Там, певно, сонце світить?
І лоскоче Вам рум’яні щічки.

ПАННА
Може й так. Та я боюсь, що вітер
загасив у сонця в домі свічку…

РОЗМОВА
ПАН
Мила панно, здрастуйте! Сьогодні
Ви такі окрилено-бентежні.
Та в любові всі такі беззбройні,
У любові всі такі безмежні.

Мила панно, звольте запитати,
Чи думки сягали вище й вище?
(Зовсім не шукаю компромату,
Просто у саду розквітли вишні)…

ПАННА
Я б Вам сказала, пане мій. Та ні.
Я промовчу. Як завжди. Так, як завжди.
Бо Ваші очі знов такі сумні,
Вони не стерплять ні брехні, ні правди.
Вони не стерплять вічності розлук,
Грядущих війн і пострілів у тіло,
Вони бояться білосніжних рук,
Які серця виймають відболілі.
Вони бояться… Ні! Стривайте! Ні!
Мій пане, хочу Вам сказати слово –
Згадайте, Ви наснилися мені
У тремності наївної любові.
Навіщо ж так? Навіщо знов мечі?
На них ми битись зовсім не готові.
Ви краще станьте місяцем вночі.
Чи може?.. Ні! Не треба тільки знову
Щось шепотіти в тихість вечорів,
Шукати нот у дзенькоті бокалів.
Мій пане, навіть, вовк сумний волів
Убити світ своїм нічним вокалом.
Хоча до цього… Чом Ви мовчите?
Чим можу Вас утішити, скажіте?
А за вікном мете, мете, мете…
На чорну землю білосніжним квітом.

РОЗМОВА

ПАННА
Солодко пахнуть лілії
Терпне, мій пане, вечір,
Білою піною, білою
Хмара – на дерева плечі.
Мовчки сідає втомлена,
Денним походом пішим,
Пане мій, стільки віршів
В полі літають з метеликом…
Стільки, мій пане, солоду,
Стільки тремтінь сердечних
Спалюють книги у печі.
Зорі вмирають замолоду,
Падають в серпень, мій пане,
І голосні цигани
Кидають карт колоду,
Долю ворушать вилами,
Щастя крейдою пишуть,
Просто слухають тишу…
(Пізно, мій пане, йтиму)…

ПАН
Ще п’ять хвилин, побудьте поруч, панно,
Вони такі для серденька близькі.
Вони такі легкі, багатогранні,
На відстані усмішки і руки.

Душа у мене вільна, мила панно,
Можливо, я кумедним видаюсь.
А хочете, для Вас я іншим стану?
Новий костюм вдягну, причепурюсь.

ПАННА
Мій пане, Ви і досі не збагнули,
Що суть не у речах і не в словах.
(Вода виносить стільки з річки мулу,
Читає наші кроки по слідах).

О, пане мій, Вам треба відпочити.
Солодких снів! Солодких, наче мед.
А за вікном – холодний дощ і вітер.
Не видно ні зірок, ані комет.

Хвилини промайнули. Прощавайте.
Лише «па-па» кажу, до нових стріч.
(Хоча не хочу йти і прочиняти
Гостинні двері у холодну ніч).

ПАН
Ще декілька секунд, ще мить, ще подих,
Ще Ваших кроків музика, мов вітер.
Ще буде важко, мила панно, доти,
Допоки не зів’яли лілій квіти.



ПАННА
Я йду додому, бо пора мені
Мій пане, завтра знову буде зустріч.
Скажіть, чому Ви знов такі сумні?
В яку кишеню заховали усміх?
Хто Вас покривдив? – натякніть хоч раз,
Чому щоку підставили удару?
(А знаєте, мені з'явивсь Пегас!)…
Ви курите. Заводите дзигарок…
Вже вечір. Поспішати нам куди?
Так у горнятку пахне кава терпко,
А на снігу – чиїсь легкі сліди…
(А Ви кумедні! Гляньте у люстерко!)
Не смійтеся! Тримайте гребінець,
Зітріть помаду (ще із позавчора).
Жартую. Не чіпайте. Хай їй грець!
Можливо, Вас поцілувала доля.
Я йду, мій пане, Вам – солодких снів.
Розкуйте душу. (Темно у кімнаті).
Зніміть із неї тисячі замків.
Можливо, буде легше засинати.

РОЗМОВА

ПАН

Не знаю теми нашого мовчання.
Помовчимо так просто, навмання.
Я помовчу про Вас… Яка Ви гарна!
Моя мрійлива неповторна панно…

ПАННА

А я забула Вам сказати, пане,
У кожному із нас живе добро.
Воно розквітне, чи воно зів’яне,
А може засмітиться бур’яном –
від нас залежить. Пане мій, стривайте,
я не наївна. Може лиш колись…
Ізнов лелеки відлітають з хати
І серпень вже житами відмоливсь.
Не знаю теми нашого мовчання
І зронить тиша втомлену сльозу.
У неї теж маленьке хвилювання
За тим, чи завтра я сюди прийду.

ПАН

Ви не прийдете? – Це уже занадто!
Чи порхне днина птахою в кімнату?
Чи буде світлим день мені осінній?
Прийдіть, прошу. Інакше, я загину…

РОЗМОВА

ПАННА

А правда, мій пане, що Ви ображатись не вмієте?
І крига розтопиться і воскресне любов!
І Муза ізнову стане окрилено-білою
І все зрозуміє без довгих, нудних розмов.

А що таке ніч? – Це час для сну і для роздуму.
Свічки відмигтять, відпахне олією м’ятною.
Ви теж таємниця. У Вас зазирати – не кожному.
(Вона не прийшла.

І сонцем сумним світатиме).

І третього дня, солодкі краплині сутності
Впадуть у долоні… (ну дуже гарними квітами).
Мій пане, до зустрічі! (Господи, дай нам мудрості!)
Ми, зрештою, люди, ми змушені бути різними…

ПАН
Моя панно, а ось і стрілись!
(Якось тужно без Вас живеться)
Хмари білі, що вчора снились,
Зазирають в люстерко серця.

А у серці так ніжно-ніжно.
(воно б’ється осінньо, гаряче),
А життя таки дивовижне!
Коли хтось в нім від зустрічей плаче!

РОЗМОВА

ПАННА
Серйозність на обличчі – маска просто.
Мій пане, Вам вона не до лиця.
Я грію пальці до липкого воску.
(До нього ж не зігріються серця).
Мій пане, говорити можна довго,
Заплющити зіниці і вести
Без усіляких вузликів розмови
І долілиць летіти із мостів
У прірву нерозгаданої тайни,
У пристрасть велелюдних вечорів.
Мій пане, Ви такий, як є насправді,
Не змінить душу Вашу жоден грим.
І жодна маска Вас не зробить іншим,
Серйозність на обличчі – просто хіть…
А правда вся – в розкрилених зіницях.
(Хоча Ваш погляд може і убить)…

ПАН
Моя панно, моя чарівність,
Я чекаю на Вас щомиті,
На столі догорають свічі,
За вікном скоро день догорить.
Стільки світла у Вашому світі,
Стільки сонця у Ваших очах!
Ми наївні, неначе діти,
Що літають щоночі у снах.

РОЗМОВА

ПАН

Знову вечір дзенькає зірками
Об тугий, міський, ледь мокрий брук.
Де ви зараз, моя мила панно,
До чиїх торкаєтеся рук?
З ким пішли збирати містом зорі?
Ранок знов – туманом у траву.
Ну скажіть, хіба втечеш від Долі?
Я не хочу. Отже, не втечу.
Вам вона також писалась небом,
Сонцем, світлом, мудрістю батьків.
Квіти слів згинаються у стеблах…
(А за кимось плаче дзвін віків)…

ПАННА

Мій пане, люди всі такі чужі,
Вони холодні, наче океани.
Вони хороші тільки до межі,
А далі – все таким нестерпним стане.
Коли ж зітреться вже остання грань
У бік того, чого і не чекаємо,
То час прийде зализування ран,
Болючих ран. І ми це добре знаємо.
Мій пане, люди всі такі чужі…
Чи так здається? Лише кілька друзів…
Яких на пальцях, на одній руці…
(І так невчасно відлетіла Муза).

РОЗМОВА

ПАН

Ніжність моя кришталева,
Велич моя незрима.
Панно моя, королево,
Серце чекає дива.

Світла моя сонато,
Туга моя нестерпна,
Коли Ви поруч – свято,
Коли Ви поруч – тепло.

Терпкість душі тремтлива,
Зірка ночей висока,
Літня розкішна злива,
Тремний, щемливий неспокій.

Весно, веснянко, леле,
Осінь, тендітно-мила,
Панно моя, королево,
Велич моя легкокрила.

ПАННА

А музика Вашого серця,
Мій пане, така тривожна,
Її не відчути не можна,
В ній стільки шаленого герцю,
В ній ритмів спокійних, пане,
Є стільки, як в морі штильнім,
В ній стільки ущелин, шпилів,
І досі незвіданих граней.
В ній стільки… (Дозвольте мовчати)
І слухати серця ноти.
Вони повторяться всоте
І ляжуть на серця грати.
І стануть трояндою, може,
Можливо, дротом колючим.
Мій пане, хто серце приручить,
Той божеволіє, боже…

РОЗМОВА

ПАННА

Яка тиша дзвінка, мій пане,
А скажіть, Вам вона близька?
Це не дотик з шампанським склянок,
І чужа на плечі рука…
Якась зайвість думок суцільна,
І під стелею джгут, мов вуж.
Та, мій пане, ми з Вами вільні.
Вправо-вліво крок. Ані руш.
Вам віддам золоті прикраси,
До Парижу квиток купіть,
Бо у мрійників теж хоч раз
Мають збутися сни століть.
Бо у мрійників…Чай гіркий
І холодний. Печуть вуста.
Я й не знала, що Ви такий
І про себе багато не зна…

ПАН

Моя панно, моя веселкова.
Усміх Ваш, мов бальзам цілющий.
І така у Вас ніжна мова,
І така незаплямлена сутність.

Мила панно, дощ б’є у вікна,
Йому сумно, мабуть, одному,
Він шукає у серці світла.


І здається мені безсоромним.

І здається на мене схожим,
(щось белькоче собі під носа).
Він буває сумним. А може,
Він так мріє. Він мріє просто.

РОЗМОВА

ПАННА

Коли б мене спитали, пане мій,
Як я живу? Що б мала відповісти?
Я б відшукала місце, де є тінь
І там воліла б непомітно сісти.
Замислитись, а як же я живу –
Цю відповідь не знаю достеменно.
Буває, що зсередини горю,
Буває, що оголюю всі нерви…
А як живу? Живу, так як усі,
Іду стежками з року в рік і … далі.
І щось таке болить-щемить в мені
За скривджену Вітчизну, любий пане,
Болить за Вас, за люд її болить,
За кожен день, прожитий надаремно.
І десь далеко – в мареві століть
Ідуть пророки в небо… і у землю…

ПАН

Втрати. Суцільні втрати.
Човен у гавань - плавно.
Важко, мабуть, стирати,
Те, що минуло, панно.
Птаство летить у гнізда,
Чи повернуть герої?
Чи, пом’януті слізьми,
Будуть шрамом загоєним
Чорним, земля неначе?
Тепла земля Батьківщини.
Панно, чому ж не плаче
Серце із білої глини?

РОЗМОВА

ПАННА

Запросіть мене до танцю, пане мій,
Ми поміж вогнями закружляєм.
Це всього лиш мрія, пане, мрія.
Звичайніська. Вранці. Замість чаю.
Вам – Париж.
Мені ж бо просто вальс,
Кроків танцювальних тихий шепіт.
Якщо ні, – прошу до танцю Вас,
Повальсуєм звечоріли небом,
Повальсуєм над буденність днів,
Повальсуєм так, як ми умієм.
У душі лежить холодний сніг,
Над душею небо - синє-синє…

ПАН

Цей танець. Він дивом-дивним,
Він леготом вітру теплим,
Вхоплюся за хмари гриву,
Пливтиму кудись далеко.

У вальсі кружлятимем ми,
Так легко і так відверто,
Обійму Вас, панно, крильми,
Що пилом життя затерті.

А Париж – це мрія та й усе,
(Мріяти немає заборони?)
Люди кажуть, мрії – то пусте,
Я ж не вірю в їхні забобони.

РОЗМОВА

ПАННА

Давайте разом витріпаєм килим,
Мій пане, сніг! – погляньте у вікно.
Яка краса! І все так біло-біло!
(Я так чекала мить оцю давно!)

На розкішній білині розкинем.
І виб’ємо весь порох змахом крил.
Як шкода, пане, що душа – не килим
І просто так не зникне з неї пил.

А там він – нагромаджений роками,
Лежить собі, чекає на сліди.
Чиї сліди? – Сказати важко, пане,
Можливо, хтось, забрівши не туди

Назад поверне. Чемно ноги витре.
Піде і зникне там, ізвідки йшов.

Погляньте пане, вже і чистий килим!
Довкола білий сніг – чиясь любов!

ПАН

Мила панно, Ви такі рум’яні –
Морозець торкнувся Ваших щік.
А давайте зараз зліпим бабу
Снігову. Таку, як і торік.
Одягнем на неї Вашу шубку,
Я морквинку з дому принесу.
Очі зробим з вугликів… Забудьмо
Все, що зустрічалось на шляху
Неприємне, темне, сумом вкрите.
Білий сніг іскриться – світло так!
І дерев пухнаті білі віти
Білий лист нам пишуть в небесах.

РОЗМОВА

ПАННА

Хто мене від мене порятує?
Пане мій, у Вас питаю, пане.
Служба Божа. Тричі «Алилуя»
І Різдвяні дзвони біля храмів.
Сніг скрипить під чоботом зимовим,
Із небес снігами сипле, сипле…
І циганка з згортками любові
На порозі, мов платівка схлипує:
«Ой, подайте, гріш мені на бубличок,
Ой, голодні діточки мої»…
Я ізнов є сам на сам із думкою,
Пане мій, скажіте щось мені.
Не втішайте, ні! А словом істини
Киньте в душу злидарну монетою.
(А зима така святково-сніжна!)
Вам сказати нічого. Ви п’єте
Чай гарячий з медом і корицею,
У задумі голову схилили.
Все добро повернеться сторицею…
Чи багато ми його зробили?

ПАН

Моя панно, так сніжно довкола –
Цей незвичний січневий ранок.
Ви в’язання своє спороли…
А ходімо кататись на санах?!
Ми дорослі? Це все дурниці.
Мила панно, вдягайтесь тепліше,
Погодуєм малих синичок,
Ви мені почитаєте вірші.

Я Вам щиро кажу, без фальші,
Погляд Ваш мою душу бентежить.
Що стаємо ми, панно, старші,
То ми вищі будуємо вежі,
Затискаємо серце у кригу,
І стаємо якісь товстошкірі,
А душа потребує відлиги,
А життя потребує дива!

ПАННА

Мій пане, завтра снігом замете
Поля і гори, і смерек верхівки.
А сад душі і в холоді цвіте,
І на воді – дзеркальна долі зірка.

Мій пане, чи любов не замерза,
У сплячку не впада, бува, зимову?
Чи не стає крижинкою сльоза,
Що щирістю була у тій любові?

РОЗМОВА

ПАННА

Мій пане, у Вас гарячка.
Лягайте у ліжко швидше.
Лягайте! На Вас розтрачу
Усі ненаписані вірші.
Вам чаю зроблю. В аптеку
Піду та куплю Вам ліки.
І стане так легко-легко.
(А може й мені похворіти?)
Накритися ковдрою. Сісти.
Читати вірші Франкові.
І у «Зів’ялому листі»
Шукати чиєїсь любові.
Заснути і в снах розтануть,
На гойдалках зорі гойдати.
Хто вірить, тому таланить,
Хто впертий, той йтиме далі.
Мі пане, хай Вас минають
Усі негаразди, тривоги.
Ви спіть. Я ж бо справи маю –
Вестиму розмову з Богом.

ПАН

Я прокинувся, панно. Темно.
Ніч від ранку готує втечу.
Вже гарячка спала, напевно,
І не так вже судомить плечі.

Ви заснули, спершись до столу,
А годинник не спить на костелі –
Не втомився ходити по колу…
(Зорі крапають з неба – крізь стелю)…

РОЗМОВА на ВІДСТАНІ

ПАННА

Мій пане, серце зовсім не болить,
Воно вже звикло дихати самотньо.
І зграйка горобців летить голодних
В надії кілька крихт перехопить.

Мій пане, вже запалено вогонь
І вуглики дотліли до останку.
А горобцям так весело із ранку! –
Вони летять напитися з долонь.

Мені напитись поглядом хоча б,
В останній раз утамувати спрагу,
І у собі перебороти страту –
І бути другом зграйці гороб’ят.

Мій пане, серце зовсім не болить…

ПАН
О панно, моя тривого,
Розкриленість перших сніжинок.
Думки відсиріли, вогко,
І вечір чомусь немилий.
Я бачу мигтіння свічки
У Вашім вікні вечірнім.
І мислю чомусь про Вічність…

Закутався в ковдру. Зимно.

Вже пізно, щоб Вас тривожить
Дзвінками-розмовами. Пізно…

Не буду. А все-таки, може?

(По радіо гарна пісня –
осіння така, яскрава,
до сонця пахучого схожа).

Гарячої хочеться кави…
Так вітряно. Трохи млосно.
Немісячно, незірково.
І біло довкола, біло.
То сніг? Чи здається? – може…
над долею так засніжило…

РОЗМОВА

ПАН

Де притулку шукати, панно,
у якому куточку? – Назвіть.
Ваша посмішка – з неба манна,
Наче свято Ваш щирий привіт.

Я ізнову далеко їду,
повернуся за тиждень-два.
Світ терплячий. Моєму ж світу
терпеливість шукати дарма…

ПАННА

Не сумуйте даремно, пане,
час, зі швидкістю сліз набряклих
десь загубиться і розтане…

Я спекла у дорогу з маком
пиріжків – солодких, рум’яних.
Ось. Візьміть. Буде з чаєм смачно.
Вам щасливо, мій милий пане,
Ваші руки такі гарячі…

РОЗМОВА

ПАННА

Хтось накинув шаль мені на плечі.
Озирнулась. Пане мій, це Ви?
Сядьте поруч. Тепло біля печі.
Я ж чекала Вас після зими.

Повернулись! Рада Вас зустріти!
Всі листи читала сотні раз.
Ви мої? Не треба говорити…
Мить заждіть. Повернуся до Вас.

Ви ж, мабуть, голодні із дороги?
Потяг довго їде? Три доби?
Чоботи зніміть. Зігрійте ноги,
Бо такі морозні ці сніги.

І таке жадане це стрічання,
Наче після довгих літ розлук.
І така велика серця тайна –
Привітальний дотик Ваших рук.

ПАН

Я багато у дорозі думав –
Не було ні весело, ні сумно.
Спілкувався зі своїм сусідом,
Розповів, що я додому їду.

У клубочок бесіда зв’язалась,
Пили каву, їли хліб із салом…
А колеса: стуку-стуку-стуку –
І коротша відстань у розлуки.

Співрозмовник мій – він теж нівроку,
Розповів, що вже не був сто років
На своїй, на рідній батьківщині,
Показав дарунки для дружини.

Витяг із кишені фотокартку.
Зажурився. Запалив цигарку.
Я спитав, що трапилось. Ні слова.
Так ото й закінчилась розмова.

Я ж у душу вилами не лізу, -
Там свої веселощі і кризи.
Помовчати теж корисно зрідка.

Стука хтось у двері…

ПАННА

Це сусідка…
(пішла відчиняти двері)

(Повернулася)
Не вона. Приходив листоноша.
І хотілось йти в цей непогожий
Час вечірній. Лист прийшов, мій пане.
Це ж від Вас. Іздалеку, останній.

ПАН

Забарився. Я приїхав швидше.
Він ще пахне шляхом залізничним.
Час, о час, чому ж він невблаганний?
Я піду. Бувайте, мила панно.

Лист читайте потім. Наодинці.
(Вдвох його читати не годиться),

Він для Вас. (А місяць повнолиций.
Зараз зірка перша заіскриться)…

РОЗМОВА

ПАННА

Зубожіння якесь зсередини,
Над серцями мости розведено,
Пане мій, нічого не вдіяти –
Залишається жити мріями.

ПАН

Залишається жити мріями,
Мила панно, нічого не вдіяти…
Над серцями мости розведено -
Зубожіння якесь зсередини.

РОЗМОВА

ПАННА

Довгі пальці торкнулися клавіш.
Я й не знала, а Ви – талант.
І нічого уже не справиш,
Мов на дошці шаховій – мат.
Пане мій, одкровенні акорди
І суцільний нотний сумбур.
Піаністи зараз у моді.
Все. Не сердьтеся. Я мовчу.
Грайте далі! Виходить гарно.
Це, здається, Бетховен? Ліст?
Я здаюся, мій милий пане,
Можна поруч із Вами присісти?
Я це знала. Дозволили. Сяду.
Чи зіграєм в чотири руки?
А погляньте, з ранкового саду
До вікна прилетіли птахи!
І підспівують віртуозу…
(Їм, здається, сподобалось теж).
Зараз літо, немає морозу,
Тихий серпень у серце – без меж.

ПАН

Дуже тихо довкола. Тихо.
Тільки музика, я і Ви.
Ноти сипляться з клавіш крихко
І стають у повітрі німі.
Обіймають повітря кімнати,
Вам нашіптують про весну.
Вони вміють, панно, літати
від розлук – до розлук. Від розлук…

ПАННА
Вона править простором вічно,
Пане мій, вона дотик і лет,
Вона тіла туга музичність
І розкішний кабріолет,
Що уявою мчить, мій пане,
По дорозі в далеку даль,
Їй обличчя ховає вуаль,
Її серце стискає жаль,
Та вона, - не привид, не тане.
Вона тут. Вона поруч, погляньте,
Вона рідна і нічия,
Вона музика, пане, і я
Через неї іду навмання.
Як і кожен. То звуки арфи,
Чи годинника тихий стук,
Чи таємне сплетіння рук,
Чи важенний тягар розлук…
Її чути, мій пане, варто!

РОЗМОВА

ПАННА

Чому мовчить гітара, пане мій,
Стоїть в кутку, залишена учора.
Поговоримо трішечки про мрії!
Поговоримо трішечки про зорі!

Ви мрієте про щось? Звичайно, так.
Я відповідь душею чую просто.
Її читаю по вечірніх снах,
Які у серці складено у стоси.

Чому мовчить гітара? Струн нема?
Чи може загубив її господар?
Чи може це вона її зреклась? –
(Попрошу, пане, киньте в каву льоду!)

Чому ж мовчить гітара? В небесах
Хтось пише всі думки хороші в книгу.
А мрії втіляться в життя! Це так!
І передзвін сердець розтопить кригу.

ПАН

О, мила панно, а у Вас талант
Вести розмови легко і не скуто.
І, розгорнувши серця фоліант,
Туди покласти листя м’яти-рути.
Щоб ніжний холод, аромат тонкий,
І шепіт розтривожений і ніжний…
Чому ж мовчить гітара? Світ такий…
Не обірвіть душі своєї пісню…

РОЗМОВА

ПАННА

Мій пане, так тихо в світі.
Лиш серце стука у грудях.
Сплять зорі у верховітті
І сон блукає між люди.
Лиш ви не спите, мій рідний,
Працюєте без утоми.
А місяць, мов ґудзик мідний,
Висить так низько над домом.
А ви у клопотах, пане,
Не маєте часу для себе.
Хай буде в душі тюльпанно
І ніжно під зоряним небом.

ПАН

Чарівна панно, музика розкішна
Звучить, неначе скрипка непроста.
Ви знаєте, душа, здається грішна
І в тім гріху окрилено-свята.
Душа…Душа… Там грім таких оркестрів!
Там соло ранків, опери ночей,
Березам можна коси там заплести…
І там струмок в ріку перетече.
Там сумніви, о, панно, і сонети,
Там глибина, незвідана ніким,
Там хтось на дії накладає вето
(та ми від роду не знайомі з ним).
Там мовчазна і сонячна веснянка,
Там бур шаленство і безмежна гладь.
О панно, а душа, вона не бранка…
Вона, в негоді може ще повстать!
О панно, хай вам день минає стрімко,
Хай буде легко спомином і днем.
Хай ця життєва, біла ще сторінка,
Вам лиш добро і щастя принесе!

РОЗМОВА

ПАННА
Мій пане, вже до осені так близько.
В повітрі вже не пахне чебрецем.
Ми все життя гойдаємось в колисці,
І все життя ідем, ідем, ідем.
Хто як крокує: рівно і крилато,
Хто палицею свій торує шлях,
Одні ідуть із дому, щоб пізнати
Себе самого на життя стежках.
І повертають блудними синами…
Мій пане, стільки сонця понад світ!
А літо котить колесо літами,
Гойдає нас на чубі днів і літ.
І ми такі малі й такі великі!
Такі безмежні і у рамках слів.
Я помовчу, думок в мовчанні стільки!
О скільки на планеті добрих див!
Торкаюсь до руки, шляхетний пане,
Дарую вам у полі красен мак.
Хай тепло-тепло на серденьку стане!
По-іншому не можна вже ніяк!

ПАННА

Рожеве небо і рожеві айстри,
І стигне вечір, мов у чашці чай.
Прошу вас, панно, познайомте з майстром,
Що видобув з краплини водограй,
Що відшукав у серці метелковість,
Що вогник у камінчику знайшов,
Що знає, у якій кишеньці совість
І на якій струні звучить любов…

РОЗМОВА

ПАННА

Мій пане, я вітаю вас, як звично.
В цій круговерті плаче десь скрипаль.
А десь гаряча ллється в форми сталь
І завмирає, наче ключ скрипічний.

А музика, то тихне, то увись
Здіймається, мов вихор полохливий.
Хто її чує, той, мабуть, щасливий,
А хто не знав, той знатиме колись…

А може і не знатиме довіку,
Не зазвучить той такт і той мотив.
Любов, вважаю, – вище диво з див.
Любов – найкращі від недуги ліки.

І на високих схилах древніх гір,
Де вітер обіймає в танці скрипку,
Той хтось комусь на вухо скаже хрипко:
«Я вас люблю»… І знову вітру вир…

Мій пане, терпкуватий аромат
Отих парфумів, що створила осінь,
Такий чуттєвий, наче водоспад,
Що шум води впліта русалкам в коси.

ПАН

О панно, я і досі не збагну,
Навіщо я вам снюся опівночі.
Навіщо вам в такім безмежжі сну
Дивитися в мої блакитні очі?

Спиніть мене. Як зможете, спиніть.
Як ні – нехай вже буде так, як буде.
Прощання – мить і зустріч також мить.
Присутність ваша, панно, майже всюди.

ПАННА
Рожеве небо злилось з небосхилом,
А натовп – це самотність, справді так…
Ви сильний, пане, ви насправді сильний!
(Поправте на плечах своїх піджак),
Вдихніть повітря на повніські груди,
І усміхніться всім, хто поруч є.
Як дивно, пане, ви присутні всюди
І ще водночас – вас нема ніде.

РОЗМОВА

ПАННА
(на прогулянці у вечірньому місті)

Все пригасає. Падають каштани.
Довкола світ. Звичайна суєта.
Навіщо вам це все пишу я, пане,
І надсилаю знову вам листа?

В нас небо ще рожевістю бентежить,
Ще мить – і темно. Тільки цвіркунам
Ще співом треба темряву мережить
У звуках тих, дарованих світам.

Добраніч, пане, хай казкова фея
Вам подарує лиш казкові сни.
Блукаю містом. В зоряних алеях
Чомусь так легко дихати мені.

РОЗМОВА

ПАННА

Поговорим відверто, дивлячись вічі у вічі,
Пане мій, хто я Вам в круговерті шаленій, земній?
Ким для мене Ви є, знають тільки замислені свічі,
Що годину вже блимають мовчки на нашім столі.

Поговорим відверто, дивлячись… Просто у стелю.
Час безжально, невпинно спливає, спливає, сплива…
Зачекайте хвилинку. Я скатерку чисту розстелю,
Бо ось ця пам’ятає не мовлені нами слова.

ПАН

Мила панно, скажу Вам відверто, забавки дитячі
Вже не личили б нам, але ми ще наївні такі.
Я дарую Вам слово. Воно ще багато значить.
А за теплим вікном весняно тануть сніги…

РОЗМОВА

ПАННА

Мій пане, старіти страшно?
(Це ще не відомо нам)…
Щомиті стаємо старші,
Летять голуби крізь літа.

ПАН

Марнуємо дні в дрібницях,
Помилки мотаєм на вус,
І в’яжемо долю на спицях
На виріст. Собі. Не комусь.

О, панно, старіти страшно?

РОЗМОВА

ПАННА

Мені зараз, пане, тривожно,
Трохи сумно чомусь також.
Хоча знаю, пускати не можна
В свою душу цей сірий дощ.

Але він не загасить світла,
Йому бракне для цього сил.
Та ніщо не минає безслідно,
Навіть, помах пташиних крил.

Не минає безслідно слово,
Теплий погляд і дотик рук,
І, мій пане, життя чудове –
Його кожен почутий звук.

ПАН

Я торкаюсь рук ваших, панно,
Поцілунком легким – очей,
Ви для мене небесна манна
Після довгих сумних ночей.

За вікном цей домисько сірий,
Я на нього дивлюсь, дивлюсь,
О промінчику мій, пестливий,
Вас бракує мені, чомусь.

Ваших слів і мовчання в тиші,
І зелених, як гай, очей.
Я дарую Вам, панно, не вірші,
Просто музика з серця тече.

ПАННА

Мені, пане, так просто з вами,
І так тепло душі моїй.
Все втікає кудись з роками,
В круговерті думок і мрій.

Все втікає, клекоче ніжно,
І згасає, немов вулкан,
Йде землею літо неспішно…
Що воно принесе вікам?

Може, теплу, гостинну вдачу,
Може віри і сонця ще!
Ми, здається, літа не бачимо,
А воно – проливним дощем!

А воно таке кольорове,
Стільки барв у ньому і слів,
Лиш, напевно, у світлій любові
Є багато так кольорів!

ПАН

Моя панно, мені наснилось,
Ми танцюємо з Вами. Ось так.
Десь далеко зоря світилась,
І цвіркун, мій малий співак
Розривав вечорову тишу.
А я думав про Вас, про Вас…
Може доля всміхнулась віщо?

ПАННА

Милий пане, на все свій час!
Не сумуйте, не треба. Вірте,
Що збуваються сни й думки,
Гляньте в небо чисто-блакитне –
Віддзеркалення долі-ріки.

РОЗМОВА

ПАННА

Нам разом не велено бути,
Мій пане, любове моя,
Мені Вас не осягнути,
Пробачте…
Бувайте…
Я…
(плаче, йде з кімнати)

НАОДИНЦІ

ПАННА
(в задумі, дивлячись у вікно)

Мій пане, а осінь тепла.
Даремно чекали морозу.
Життя, смугасте, мов зебра,
До нашого впряжена возу.

А віз поволі, поволі,
Дорогою в небо, в хмари,
А у душі коморі
Так місця для щастя мало.

А, може, життя, мій пане,
Єство сповнило по вінця,
Занадто було бездоганним…

Забудьте, це все дурниці…

НАОДИНЦІ

ПАН

Ця одинокість сива,
Дощ по кульбабках жовтих,
Тиша якась пестлива
в шибки дивиться мокрі.

Панно моя, на добраніч,
гляньте у неба прозорість.
Те, що у серці маю
Знають кульбабки-зорі.

НАОДИНЦІ

ПАННА

Вічна незрозумілість,
Віща невипадковість,
Зраджена нами вірність
Змучена нами совість…

НАОДИНЦІ

ПАН

Я і досі не можу збагнути,
Чим образив я Вас, моя…
У душі зачаєний смуток
І сліпі ліхтарі мерехтять.


НАОДИНЦІ

ПАН

Мила панно, ну де ж Ви зараз?
Чом зреклися мене, скажіть?
А у відповідь – тиша мовчазна
Розіп’ятих довгих століть.

Ви змінили мене, повірте,
Я став кращим – Вам завдяки.
Кажуть, час, – то найкращі ліки,
Але свердлять мозок думки:
«Чом зачинені двері Ваші,
І чому мовчить телефон?»

НАОДИНЦІ

ПАННА

Милий пане, молю, пробачте,
Наша зустріч, неначе сон.
Прощавайте!
Я Вас кохаю…

НАОДИНЦІ

ПАН

Сьогодні ранок тисне небом в плечі.
Дощ не вщухає. Змушує мене
То голосно ридати в безкінечність,
То мислити про вічне і земне.

(Стук у двері)

Хтось стукає у двері. Мила панно,
Це може Ви? От дурень я, їй Бог!

Нікого. ..
На порозі три тюльпани
І згорнутий учетверо листок…

Іду в кімнату. Сівши на дивані
читаю лист від Вас:
«Простіть за все.
Не мовлено ще так багато, пане,
на жаль, життя, - воно таке стрімке.
Я вдячна Вам за все…
За все…
За все…»

ПАННА
(лист через п’ять років)

Мій пане, слова – урозтіч.
Німіють руки дерев.
Зайшовши у душу гостем,
Відчувши там сум і трем,
Не треба іти, не треба,
Так може стелиться шлях.
Так близько думки до неба,
Їх крила – ангельський змах.
Мій пане, стара ворожка,
Що знає все наперед –
То час, що спинився трошки,
Втомившись від естафет.
Мій пане, забувши печалі,
Шляхетним добром горіть!
Воно бо твердіше від сталі
На давніх руїнах століть.
Мій пане, слова урозтіч…

katya_tihonova.jpg (126.32 Kb)
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2019.