Оксана Гунька-Маїк – поетка з Добротвора

Оксана Гунька-Маїк – поетка з Добротвора

Поетка і вчителька географії з Добротвора, що на Львівщині, не тільки гарно декламує свої вірші, а й чудово співає.
maik.jpg (61.47 Kb)
Отже, про себе. Народилася і виросла на березі Західного Бугу, у містечку Добротвір. 28-й рік працюю у рідній школі, викладаю географію. Люблю свою роботу, з дитинства бачила себе лише вчителькою. Люблю бачити зацікавлені дитячі очі (хоча, якщо чесно, працювати дедалі важче і зацікавити дітей, котрим окрім гаджетів нічого не треба, інколи видається просто неможливим...). А ще я - тричі мама і бабуся чудового онука )) Мабуть, діти і є сенсом мого життя.

І свої рідні, і школярики. Сьогодні, до речі, знову почула: "Оксана Володимирівна, ви - моя найулюбленіша вчителька!" - і відразу забулися витріпані перед тим нерви на уроках ))) .

Щодо творчості, то пишу ще зі школи, займалася у шкільній літературній студії "Первоцвіт" під керівництвом Стефанії Головацької, але до часу практично ніде не друкувалася. Писала "для себе". А потім несподівано для мене (а саме завдяки колезі-мовнику, що тихцем переписувала мої вірші, котрі я давала їй на мовну оцінку) мої вірші потрапили у колективний альманах "Скарби Надбужжя", укладений Іриною Забавкою. Опісля саме вона підштовхнула мене видати мою першу збірку "За півкроку до осені" (2008), котру редагував і укладав Богдан Смоляк.

Далі, знову ж таки з поштовху подруги, зареєструвалася на сайті "Поетичні майстерні", викладала там свої вірші й дослухалася до порад і зауваг колег по перу. Це була хороша школа! І це був час перших, спочатку віртуальних, знайомств із суперовими творчими людьми!

2017 року вийшла друком друга моя збірка "Полиново-медова любов", ілюстрована моєю колишньою ученицею Зарінкою Сойко (було цікаво, як молода дівчина відчує вірші зрілої жінки, і співпраця, як на мене, вдалася чудово! Є також учасницею кількох колективних збірок, зокрема, "Осінь у камуфляжі", "Від весни до осені", "Танець семи покривал".

Пишу не часто, натхнення моє - примхливий і рідкісний гість!)) Близько 20 своїх віршів поклала на музику, але, оскільки не маю музичної освіти, мої пісні живуть лише у моїй голові й інколи, при нагоді, виконую їх для слухачів ))).

Сподіваюся, що найкращий мій вірш і пісня чекають мене попереду, як і ще багато чудових миттєвостей життя!

maik_portret.jpg (65.43 Kb)
ПОЛЕ
от і поле засіяне
помилками
надіями
досвідом заволочене
прикрістю притолочене
проростає
завруниться
що надіялось -
збудеться
помилки повиполюю
і
подякую
полю я

ВЕСНЯНА КАЗКА
Я розповім тобі казку.
Хочеш?

Про те, що серце у грудях тріпоче;
Про те, що сонце дощу віддалося,
А вітер пестить моє волосся;
Про те, що у тілі нуртують соки,
А бузьки мрію здіймають високо,
І сльози зими маргаритками стали,
А тугу мою змило снігом розталим...

Прислухайся, любий!
Уважно послухай:
Мій шепіт весняний - у серці й у вухах...
А те, чи зійдемо драбиною в небо, -
Віднині залежить тільки від тебе!

ІСТИНА ЛЮБОВІ
обійми мене міцно-міцно
щоби не продихнути
я не пручатимусь
у лещатах твоїх обіймів
я заховаюсь як равлик у мушлю
від цілого світу
і від самої себе
знову стану маленьким дівчам
здатним до подиву
і знову щось розпиратиме груди
і лоскотатиме між лопатками
дозволь мені бути слабкою

дозволь кохати тебе
більше ніж вчора
і менше ніж завтра

світ
має початок
у наших обіймах

ГРАБЛІ
Граблі мене нічому не навчили.
То що тепер? Хіба узяти вила,
в копицю поскладати помилки,
надії, болі, мрії і плітки
та запалити. Хай горить вогнем!
Залишиться хіба лиш серця щем.

ПОСЛУХАЙ, КОХАНИЙ
Послухай, коханий:
безжальні холодні вітри
уперто шматують
осінні багряні вітрила,
зривають - відносять
хвилин користовані крила
у вічність чи безвість.
чи чуєш? чи чуєш?
Замри!

Послухай!
Почуй!
Бо крещендо кленового листя
злетить, не торкнувши
байдужого серця сльозою...
То як до весни
доживеш без тепла і розвою,
збагнувши,
що я - вже назавжди
назавжди колишня?

Послухай, коханий:
півкроку іще до зими
і листя осіннє
покірно лягає під ноги;
а ти все ніяк
не розгорнеш до мене дороги:
крайнеба тобі заступають
тумани й дими...

Ночей передзимок
проймає - пече до кісток.
Полуденне сонце
не може - не хоче - зігріти...
Невже залишилось
вчорашніми веснами мріти,
чи все ж перекинеш
від себе до мене місток?

Послухай, коханий:
вже стихло відлуння громів.
Птахи відлетіли,
зовучи мене за собою.
Тумани лягають,
і небо сльозиться сльотою,
й калина червона
солодшає від холодів.

Коли зорепади
сплітають коштовні гердани -
то небо заманює
в інше життя висотою -
дозволь біля тебе
хоч хвильку я тінню постою...
І ти не відпустиш.
Ти скажеш:
«Лишайся, кохана!»

maik_sukenka.jpg (128.25 Kb)

ПОЛИНОВО – МЕДОВА ЛЮБОВ
Ой любове моя непрохана!..
Не чекала ж - а знову закохана.
Знову серденько розривається,
По межі пройти намагається:
Тут - нестерпно, а там - не дозволено...
В клітці б’ється серденько зболене.
Скільки днів нам іще відпущено?
А межа все гострішає, вужчає,
Обпікає то жаром, то холодом
І стернею душу поколото,
Бо жнива (а вона все - веснами!).
І вогнями по ній - перехресними...

У СЕМЕНІВ ДЕНЬ
Суміш диму, думок і дива.
Літо в ірій летить вітрами.
Синім смутком падає слива.
Що ж ти, осене, робиш із нами?

Божа птаха крилом майнула.
Горобці позлітались на сповідь.
Гілку яблуня в тяжі прогнула.
Рік новий - чи життя оновить?

Пісня стишена, мрія забута.
Стежка, що заросла полинами.
В дощові постолята узута,
Що ж ти, осене, робиш із нами?

Сонце втомлено голову хилить
На ніким не палене листя.
Ще мені не бракує сили,
Але десь я уже - колишня.

Затяжними дощами скрадається,
Холодам відчиняє брами.
Обрій повниться передчуттям...
Що ж ти, осене, робиш із нами?
maik_avtograf.jpg (86.59 Kb)

ОСІННІЙ РОЗПРОДАЖ
Листопадовий бум за порогом:
розпродаж влаштовує осінь.
- Нехай пані візьме,
зовсім недорого,
оцей безцінний кленовий листочок!
У нім переплетені
дні і дороги,
багрянець кохання,
і золото мрій,
і бура печаль,
і зелень надій...
Не минайте:
милуйтесь,
котрийсь обирайте.
Хай Вам буде крізь зиму -
чи серце -
місточок!
За ціну не питайте.
Усе вже оплачено
паном Літом,
карооким палким мігрантом...

ВЖЕ ПО ОБІДІ
а вже по обіді
а вже по теплі
на дворець прибув
пишний осені потяг
останнє курли
розплели журавлі
а ми все життя
відкладаєм на потім

леткі павутинки
як відгомін снів
котрі не збулись
або й зовсім не снились
і падають яблука
й довшає ніч
і сонцю зігріти
бракує вже сили

ПОСМІЙ
Оця краплина роси
Учора була сльозою.
Премудрість найвищих сил:
Зі смутку - стати красою.

Коли роздирає біль
І розум, і душу, і тіло -
Красу народити посмій,
Не бійся, ти ж того хотіла!

У фарбах, у нотах, в словах
Чи просто у рідній дитині...
Злетить в небеса синій птах
Й пребудеш - і прісно, і нині.

ЗАПРОШЕННЯ ДО ТАНЦЮ
Потанцюймо?

Іще гастролюють у місті
Осінні музики троїсті:
Каштани вистукують ритми,
Вітри підбирають їм рими...

А завтра заплаче скрипка
Й тепла обірветься нитка,
І шукатимеш залишки літа
У пожовклих мелодіях Ліста.

Тож доки серце гаряче,
Доки чорний ворон не кряче -
Поведи мене за собою
І не дай упитись журбою,

Запроси-но мене до танцю,
Пишний Жовтню, палкий коханцю!

Потанцюймо...

ІЗ ЛІТА
*
Спалила осінь літні кораблі:
Засипав попіл зела теплих днів...
А в лоні розростається надія,
Що біллю біль зима мені відбілить.
*
Яка зима була, мій світку, а - нема:
Зійшла снігами, сплакала дощами...
І знову сподівалася дарма,
Нічого не змінилося між нами.
*
Ні, не бажай мені кохання, не навроч:
Не омину тебе, шалений вітровію
На півдорозі каяття і прощ...
О, не буди надію, соловію!

КОФЕЇН
все не так,
все не те!
слово вспак
і пусте.
білий біль,
чорний сум:
заметіль
на ріллю...
між руїн
де мій цвіт?
кофеїн
ледь на світ.
крок один
за поріг...

ти мене
не зберіг

СВІТ ШКЕРЕБЕРТЬ
світ - шкереберть
жниво
покіс
чаша - ущерть
душу
навскіс
ангел
сльоза
пустка
тупик
де та межа
світ щоб
не зник
слово - єлей
думка - кинжал
о Лорелей
спи
не співай

ЕФЕКТ ПЛАЦЕБО
Регоче громом наді мною небо
І креше блискавиці Ілія,
Бо ти для мене - як ефект плацебо,
Молитвою звучить твоє ім’я.

І добре знаю, що копійку варті
Слова твої, спокуснику, а все ж...
А кволих немовлят вбивали в Спарті!
Та я ніяк в собі не вб’ю тебе.

Сама собі - і докір, і догана,
Нема до себе милості й жалю.
Та мироточить невигойна рана.
Люблю тебе! Я так тебе люблю!..

МОЖЕ
може я
може ти
досягнемо мети
а разом це ніяк не вдається
може ти
може я
як стрімка течія
не достукатись серцю до серця

може ми
може ні
перспективи сумні
вимальовують хмари осінні
може дощ
може сніг
ковила й тонконіг
згадка літа в пахучому сіні

може день
може ніч
не шукай протиріч
у природі все закономірно
може ніч
може день
лиш відлуння пісень
про кохання моє і про вірність

може ти
може я
у свічаді зоря
віддзеркалення чи задзеркалля
може я
може ти
віднайдемо мости
чи збудуємо через провалля

ОСІННЯ ЗАМЕТІЛЬ
мете двірник осінню заметіль
здіймає вітер спогадом про літо
прив’яла ностальгія дум і тіл
зачата теплим променем invitro

так мало сонця світла і тепла
так забагато холоду й туману
прощальним танго осінь завела
недостовірні правду і оману

чи розшифруєш плетиво думок
на упокореній знемозі клена
як тенькне раптом болем у висок
відлунням літа музика зелена

сховай під парасолькою дощу
прописані рядки на жовтім листі
не дорікну і поглядом змовчу
про безнадію і сльозу пречисту
maik_kviti.jpg (96.23 Kb)

НЕБЕСНИЙ ПІЛІГРИМ
Втомлено іде, немов на плаху,
Крилами волочить по землі
Схожий так на ангела чи птаху
Зраджений небесний пілігрим.

Ледь помітний слід в осіннім листі.
Губить пір’я і бруднить поділ.
Тільки очі - ясно-променисті -
Не втрачають іскорку надій.

Ні, мовчи, питаннями не змушуй
Ту ходу спинити хоч на мить.
Від упадку він хоронить душу
У своїх долонях. Йде... Мовчи!

ПЕРЕДГРОЗЗЯ
молоко з небесної дійниці
скапує у чисту голубінь
десь розігрівають блискавиці
на пательні неба ярий грім
леда час - і вариво зчорніє
і збіжить на зела і сіна
буде ніч від гуркоту зімліла
і від зливи літньої хмільна
а потому вмиті вийдуть зорі
би почути соло цвіркуна
би втворити небеса прозорі
для молитви за початок дня

ФАНТОМНИЙ БІЛЬ
На серці - шрам від опіку любови.
І не пророч, що все ще буде добре.
Фантомний біль судомно зводить тіло:
Болять твої колишні білі крила,
Що пам’ятають небо й верховіття.
А ти в зубах закусуєш повіддя
І - пішки по камінні й битім склі!
І усміхаєшся...

В ОЧІКУВАННІ ДИВА
І знову мені не спиться...

Злетіла у ніч жар-птиця,
На мить освітивши темінь,
І зникла, розсипавши пір’я
На всеньке небесне подвір’я.

Викрешує іскри кремінь
Чумацького Шляху. Чудно:
Ступає на землю Чудо

І ронить перо жар-птиця
Для тих, кому - ох - не спиться,
Бо вперто очікує Дива...

І віриться: буду щаслива!

ХИМЕРИ
На дні молочної ріки,
Де ходять пішки ластівки,
А гнізда в’ють крилаті лосі, -
Мольфарять там чугайстри босі.
Вигулькують то там, то тут,
Не в змозі розірвати пут.
І зорі падають в ріку:
Гамують течію стрімку.
На дні молочної ріки
Усе на світі - навпаки.
Снуються сіті із химер
І ловлять душі...
Чи й мене?

ОСІНЬ - ЗБИТОШНИЦЯ
Осінь - збитошниця
В пазуху проситься
Горне холодних дощів сіножать
І хризантемиться
І плодоноситься
В борознах нОчами хмари лежать
Літа блакиті
Сонячні миті
Блякнуть поволі в продригу ночей
Шлях свій до вирію
Бузьок вже вимріяв
Пробує крила і дружнє плече
Вирок підписано
Поля залисини
Їжакувато сумує стерня
Небо розхристане
Вітром освистане
Крилами рве вороння

Осене-осене
Туго непрошена

ОСІНЬ І КАМУФЛЯЖ
Цій осені пасує камуфляж
та пані цьому видко геть не рада
бо раз по раз його шматують гради
і оголяють яблуневий тяж
Тече багрянець з молодого тіла
іржею в землю матінко прости
що вже за сином спалені мости
душа його у небо відлетіла
Журавликом не верне навесні
не виростить калини біля хати
йому ця осінь дарувала шати
не мерз аби в сирій своїй землі
Вітри і вибухи здригається земля
солдатики вертайтеся до мами
живими а не в небі журавлями
зерном не кулями хай сіються поля

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2019.