Мокрину вважали донькою осені, що приносила дощі та холод. Її свято 1-го серпня передував святові Іллі, що так само закривав літні утіхи, проїжджаючи небом на громовій колісниці. Після свята Іллі (2 серпня) заборонено було купатися.
У народі вірили, що на Мокрини повинно дощити – що це добрий знак. Якщо ж день видавався не мокрим, а сухим, то баби проводили особливий обряд викликання дощу – «робили Мокрини». Шукали дівчину, яка народилася 1 серпня, називали її Мокриною, наряджали в святкову сукню і підносили їй колосся хліба. Та дівчина повинна була віднести колосся до річки, щоб річкова вода передала хлібам вологи небесної і вмовила пролити дощ. А от якщо день і без обрядів видавався сирим, то тим, які народилися на день Мокрини, не можна було виходити на вулицю, інакше злива могла залити всю землю.
Християнські звичаї додали свою історію у святкування преподобної Мокрини. Свята була сестрою святителів Василя Великого та Григорія Нісського. Народилася св. Мокрина в турецькій Кападокії на початку IV століття. Походила дівчина із знатного роду. Батько був ритором у Неокесарії, брат став одним із отців християнської церкви.
Ангел у сні наказав назвати дівчинку Феклою, на честь святої первомучениці Теклі. Її мати, свята Емілія, виконала волю Божу і назвала дочку, як просили небесні сили. Проте згодом дівчинку перейменували на Мокрину на честь бабусі, яка постраждала під час гоніння на християн при імператорі Максиміані Галерії.
Крім Мокрини в сім’ї було ще дев’ятеро дітей. Свята Емілія сама дбала про виховання і освіту своєї старшої дочки, вчила її грамоті зі Святих книг і псалмів Давида, вибираючи ті приклади з Святих книг, які будують в благочесті і богоугодному житті. Свята Емілія привчила свою дочку відвідувати церковні служби і молитися. Мокрина була навчена також правильному веденню домашнього господарства та різному рукоділлю. Вона ніколи не байдикувала і не брала участь у дитячих іграх і забавах.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Kоли Мокрина виросла, батьки заручили її з благочестивим юнаком, але наречений незабаром помер. Багато молодих людей прагнули до шлюбу з нею, але Мокрина всім відмовляла, обравши цнотливе життя і не бажаючи зраджувати пам’яті померлого нареченого.Разом із матір’ю Мокрина прийняла постриг у дівочому монастирі.
Преподобна Мокрина проводила час у молитвах і добрих справах. Легенда свідчить, що її цнотливість була настільки сильною, що навіть у хворобі вона ніколи не оголювалася перед лікарем. Одного разу під час важкої хвороби лише молитви допомогли Мокрині одужати. Свята не тільки вилікувалася, а й отримала нагороду від Господа – дар чудотворення.
