СВЯТВЕЧІР
На столі — свята вечеря.
Вся родина — за столом.
Відчиняє ангел двері
Позолоченим крилом.
Благу вість нам сповіщає
Про народження Христа.
В хаті свято розцвітає,
Гріє душу доброта.
Пахне сіном і кутею.
Сяє зірка. Сніг скрипить.
І колядка над землею
З білим ангелом летить
Надія Гуменюк
Побожності хвилини
Святвечір.
Спокій.
Сподівання.
Дванадцять страв і смак куті.
Заснули болі та страждання.
Душа з Творцем на самоті.
Найперша зірка.
Спомин тихий.
Усе, як є.
Про що гадать?
Моя країна-терпилиха
Повинна черствість подолать.
Бо Він прийшов.
Бо Він явився.
І як душі не калатай –
У Нім однім весь світ відбився.
О, краю мій!
В Хресті палай!
Ніщо думок не половинить.
Справдешній час торкнувсь мети.
Різдво.
Побожності хвилини.
Молитва.
Вічність.
Бог і ти.
Юрій Тітов
. . . .
* * *
Вона вдивлялась в темні очі неба.
Питала скрушно: «Господи, чому
Твоєму Сину народитись треба,
Там, де немає прихистку Йому».
Вслухалась пильно в перший крик дитяти,
Стискала ніжно пальчики малі…
Отій, що дано небо обіймати,
Чомусь забракло місця на землі.
Не все вона тоді могла збагнути —
Їй не відкрився Божий задум весь.
Але в ту мить так мріялось почути
Всевладний голос з осяйних небес.
— Чому не відгукнулись на потребу? —
Гнітили серце болю шкарваші.
Вона ж в руках своїх тримала Небо…
Воно — тримало Всесвіт у душі.
Ольга Міцевська
. . . . .
* * *
Де ті царі, що підуть з пастушками,
коли зоря засвітить ув очу?
Мовчать сніги над нами і під нами.
На стіл різдвяний ставимо свічу.
Нам вистачило страху правди й бомби.
Нам, кинутим у світ, як на прорив,
про віру, що вернулась в катакомби,
волхви звістують. Наче хтось просив.
Куди ми йшли, коли зоря погасла,
до того ж, кажуть, “на межі епох”?
Невже ж то вибирать було, як ясла:
“за нами майбуття” чи “з нами бог”?
А про стаєньку ветху і маленьку
співали рідні мати і земля…
Забули тріє царі ту стаєньку.
Ми не забули. З нами Немовля.
Василь Герасим’юк
РІЗДВО
Народився Бог на санях
В лемківськім містечку Дуклі,
Прийшли лемки у крисанях
І принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
Крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
Місяць — золотий горіх.
Богдан-Ігор Антонич
. . . . . . .
* * *
Зійшла предтечею зоря
Над тихим небом Палестини.
І ніч, почувши крик дитини,
Збудила пастуха й царя.
Земля зустріла небеса.
Благословенна будь, Маріє!
В серцях німих надія дніє,
Безсмертям в душах воскреса.
Звучить від ангелів хвала.
В сімействі Діви сталось чудо.
І тільки темна тінь від Юди
По яслах миттю перейшла.
Володимир Сад
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Не гаснуть зорі у Різдвяну ніч
Не гаснуть зорі у Різдвяну ніч,
О, скільки, їх, – злічити не беруся,
Вони горять, як міріади свіч,
Над Немовлям, що назване Ісусом.
Родився ж Той, до Кого звідусіль
Несли свій біль, журбу свою і втому…
І Він умів допомогти усім,
Не відмовляв ніколи і нікому.
Родився ж Той, Хто дав нам Заповіт
Зректись гріха і примиритись з Богом,
Лишив для сущих неповторний слід,
Котрий веде до Отчого порогу.
В цю ніч родився Той, Хто для людей
Віддав Себе в Любові до останку,
Але воскрес уже на третій день,
Як тільки-тільки зачинався ранок.
З тих пір пройшло немало вже сторіч,
Та все одно, попри закони часу,
Не гаснуть зорі у Різдвяну ніч,
Усім нагадують про Спаса.
Сергій Рачинець
. . .
Різдвяна молитва
Аж ось благословенний вечір
Повісив ангел над землею,
Зірок хітоном неба плечі
Накрив. І увінчав зорею.
А там, внизу, в старій яскині,
Під знаком ангелів звізди,
Без дому, ніби на чужині,
Рождався вічно світлий Ти.
Ти світлий. Ніч Тобі чувала,
Тебе впізнала вся Земля.
Земля із праху воскресала –
І з нею воскресала я.
На землю, і сліпу, і тлінну,
Пролилось несказанне світло,
Навік засяяло над тінню
В мені… Через далекі літа.
Олеся Білоус
. . . .
Імення Боже сяє у думках
Дозволь Христу до тебе увійти,
Дозволь собі духовно оновитись,
Перед Дитям Господнім нахилитись
І шлях до істин праведно знайти.
Дозволь собі замислитись над тим,
Чого не можна на роки відкласти.
Нехай у тихих спалахах причастя
Засяє зірка світлом провідним.
Помнож себе на іскорки святинь,
Щоб вогнищем сподіваним налитись,
Щоб жодним кроком віри не спинитись,
І не зректися доброти корінь.
Стихає все в яснім передчутті,
Згорають всі вагання недоречні,
І обнімає непорочно вечір
Цю ніч святу, що світиться в Христі.
Дозволь собі, чого не дозволяв,
Зіграй на струнах суті й одкровення.
Промов молитву за свій край стражденний,
Яку ніхто, як ти, не промовляв.
Різдвяна ніч у зорях і свічках,
Як вишиванку, небеса гаптує.
З надією душа твоя святкує,
Імення Боже сяє у думках.
Юрій Тітов
. . . . .
Відвічна ласка
Усе минає, гасне і сплива,
Лише вона над грішною землею
Сріблиться милосердною зорею,
Відвічна ласка Божого Різдва!
Небес прещедра голуба канва
І білий світ над чорною ріллею —
Сам Бог тебе леліє, цвіт-лілеє, —
О, Україно, ти віки жива!
Ти, як і Він, з народження терпіла,
Але рука Господня охрестила
Твій люд, і землю, і твоє буття . . .
Цвітіть, ряснійте, ниви колоскові!
У Нім, у Нім — у Вічному Христові
І доля й щастя, сила і життя!
Микола Щербак
