Що ми знаємо про святкування Щедрого вечора в Україні? Ватаги щедрівників, які водять “Козу”, “Маланку”, “Василя”, “Діда”, “Кота”, “Ведмедя”, “Лекаря-атекаря”, “Стрільців” та “Циган” з жартами та піснями заходять до господи, щоб привітати усіх зі святом Меланії Римлянки. Навіть неозброєним оком видно, що усі перелічені персонажі притягнені до святої, так би мовити, за козячі вуха. Дещо наближає нас до розуміння значення свята гіпотеза, згідно з якою ім’я Меланія отримала при хрещенні матір князя Володимира Великого Малуша, а Василем охрестили самого руського князя. Так останній день старого року 13 січня і перший день 14 січня є наче зустріччю двох персонажів – матері і сина, про що свідчать слова щедрівки:
Маланка ходила, Василька просила:
“Васильку, мій синку, пусти мене в хатку,
Я жита не жала, чесний хрест держала,
Золоту кадільницю.
Кадітеся люди.
До вас Христос іде.
Свічу Богу ставте.”
А нам калач дайте.
Але кожен персонаж дійства нагадує нам про набагато давніші, дохристиянські образи, які до того ж перейшли із весняного циклу, адже наші предки святкували Новий рік тоді, коли “…прилетіла ластівочка, стала собі щебетати”. Або поєднані із давнім різдвяним повір’ям, про те, що Мара хоче вкрасти сонце, але щоб цього не трапилось богиня-матір перетворюється в козу і народжує нове світило. І стається це в час зимового сонцестояння, коли день починає збільшуватись. Про цю подію розповідає обряд водіння Кози, яку спершу підстрелюють Стрільці в “правеє ушко, в саме сердушко”, а потім усі докладають чималих зусиль, щоб розсмішити і оживити переодягненого парубка. Спершу її оглядає “доктор”, перераховує зуби, у господарів випрошуються різні смаколики, які мають повернути Козу до життя, а якщо й це не допомагає, вдаються до крайніх методів: лоскочуть або й пробують “подоїти” Козу. Такого вона вже не витримує і зривається на рівні ноги, щоб віддячити щедрому господареві танцем та побажанням гарного врожаю.
“Де Коза ходить, там жито родить. Де не буває, там вилягає…”
А хто ж тоді Маланка і Василь? Чому про них співається і водиться одночасно з Козою? Чи не тому, часом, що вони є персонажами того самого міфу? Якщо звести докупи кілька фактів: відрахувавши від 22 грудня, коли народжується Божич від Коляди, назад 9 місяців, отримаємо 22 квітня, коли святкували Новий рік, тобто зародження нового сонця, а обрядові дії Маланки і Василя супроводжуються явними еротичними мотивами, про що довідуємось із записів етнографа Олександра Курочкіна. “Замість традиційної ікони останні, в дусі карнавальної інверсії, “благословляли” затулою від печі, рублем і качалкою або чимось іншим, що потрапляло під руку. Далі дійство немовби переносилося до церкви. Наслідуючи справжню церемонію, наречені тримали в руках “свічки” – качани кукурудзи, обвиті вінками з сухого барвінку, на голові вінки з бур’яну або сухого бадилля…» В Прикарпатті замість Маланки і Василя “дід” та “баба” не лише беруть імпровізований шлюб, але й розігрують статевий акт, вагітність та народження ляльки-немовлятка. Також зберігся звичай пекти два обрядові хліби Меланку і Василя, які протягом новорічної ночі лежать на святковому столі один на одному, а захищають їх від Чорнобога та його посланців часник, конопляне насіння та монети. Довго побутував у селах переказ про те, що у новорічну ніч піч буде танцювати, тому й не лягали спати на неї, навіть не сідали того дня на припічку. За іншою версією, залишали вільне місце для Маланки і Василя. І ще одним евфемізмом замінювали українці процес зачаття нового сонця, так дуже поширеною є щедрівка, де Маланка замочила свій фартух.
Наша Меланка в Дністрі була,
Та й дністровую воду пила,
Та й на камені ноги мила,
Тоненький фартух замочила.
Ой повій, вітре буйнесенький,
Висуши фартух тонесенький.
Ой повій, вітре, з яру, з яру,
Висуши фартух краще жару.
Ой повій, вітре, із болота,
Висуши фартух краще злота.
Ой повій, вітре, туди-сюди,
Висуши фартух, піду між люди.
Схожі пісні співалися на весіллях, де дівчина та хлопець пояснюють причину свого мокрого одягу так:
“А я косив під горов мені вітер піддував.
Там я си портаси тай замочив.
А я жала понад рєче а там вода тече, тече,
Там я си спідницю замачала.”
Ким же були насправді батьки сонця Коляда і Білобог, ачи Лада і Сварог ще потрібно досліджувати. Єдине, що ми можемо із впевненістю сказати, водили Меланку і Василя для того, щоб заплутати сліди злій Марі, яка за наказом Чорнобога має зупинити появу нового Божича на світ. Тому й поділялися на парубочі і дівочі гурти. Перші водять переодягненого в дірявий жіночий одяг парубка, який всюди шкодить, і співають про нього як про ледачу та невмілу господиню.
Наша Меланка обманниця,
На споді штани, зверху спідниця.
Наша Меланка не дівоча,
На ній сорочка парубоча.
Наша Меланка – господиня,
На ополонці ложки мила.
Стоять миски під лавкою
Позаростали муравкою.
А дівочі гурти вибирають красиву, з пишними формами молодицю, яка має бути щасливою в шлюбі та ще й виховувати кількох діточок. Певно дівоча Маланка є втіленням Великої Матері, яка щороку являє диво, народжує слов’янам нове сонце. І співають величальних пісень, у яких Маланка не лише гарна господиня, але й помічниця свого мужа.
Ой на горі вогонь горить,
Святий Василь за плугом ходить,
А Меланка коня воде,
Коня воде, хустку носе.
В тії хустці троє зілля:
Перше зілля – васильочок,
Друге зілля – барвіночок,
Третє зілля – любисточок.
Васильочок за образочок,
Барвіночок на віночок,
Третє зілля на весілля.
І на завершення дійства опівночі ватаги маланкарів сходяться на мостах чи перехрестях і влаштовують змагання, що символічно передає двобій між силами світла та силами темряви. Якщо замислитись, то ця боротьба вічна, і триватиме вона доти, поки існуватиме світ. І може не в кожному місті та селі воюватимуть сьгодні хлопці переодягнені у Ведмедів, але точитиметься боротьба поміж Світлом та Темрявою на перехрестях наших душ.
Веселого вам Старого Нового Року!
Автор статті marthaguryn
