Долик Любов Юріївна. Народилася у березні 1965 року у місті Старий Самбір Львівської області в родині друкарів, навчалася у Львівському політехнічному інституті, спеціальність – прикладна математика. Зараз працюю в органах Пенсійного фонду України. Член НСПУ з 2005 року.
Пишу поезії, пробую творити малі прозаїчні форми. В доробку – сім збірок поезії, книга перекладів з угорської поезії, участь у кількох збірниках короткої прози. Неодноразово публікувалася у часописах “Дзвін”, “Київська Русь”, “Пектораль”, “Літературний Львів”, та інших періодичних виданнях. В інтеренет-виданнях твори розміщені на сайтах ”Анумо знову віршувать”, “Гоголівська академія” www.gak.com.ua, “Поетичні майстерні” http://maysterni.com, Захід-Схід http://www.zahid-shid.net, на своїй сторінці у мережі Facebook.
Вчуся розуміти, любити і прощати.
Вишня
Розгублена, як та прозора вишня за хатою у дідовім саду, стою під небом, пнусь навшпиньки, вище, тремчу, розбуджена от щойно. І не йду. Налякана простором – як багато у Господа є вітру і землі! Нуртують, рвуться, мов дівчата з хати, бентежні соки – і тремтять в гіллі, і потаємним тихим переливом наповнюють кожніський пагінець! Бруньками-мріями окрилена, щаслива – нарешті плину небу під вінець!
08.03.2017
. . . . . . . .
Мамі
Я, мамо, Вас ще не наобнімалась, я ще не натулилася до Вас. Ми бачились останнім часом мало, бо все кудись тікав, спішив той час. А нині – зупинився, розгубився, а нині – я – самотня сирота. А нині болю заржавілі списи шматують, колють – так, і так, і так! Моя мамусю! Мамочко! Обняти, до Ваших пригорнутися грудей – і сонце сяє у старенькій хаті, моя матуся до порога йде… Але не йде. Бо там уже, у небі, тепер лежать усі її стежки. Як дотику її долоні треба! Як треба, щоб живі були батьки! Мамусю, я до Вас не натулилась і не наобнімалася іще… За все пробачте, рідна моя, мила! Слова, як небеса – ідуть дощем…
02.02.2017
Трави
Трави мовчать, як істина про марноту минущу. Трави здолали відстані від березневих припущень аж до жовтневих підсумків – тихо дзвенять на вітрі. Може гіркі? Та в присмерку – світлі!
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
02.10.2016
Дорогою з Криворівні
Протираю спітніле вікно – хочу бачити світ: ходить дощ-ворожбит, смерекові замолює болі. Мудрий жовтень дописує свій золотий манускрипт, йдуть до нього сніги – із верхів, без доріг і без колій. За вікном все іще молитовно красиве й просте: і рапсодії буків, і кленів вогненні аркани. А під вовною неба – небачений спокій росте, заколисаний співом величних, як вічність, туманів… І лечу я крізь жовтень, і плину в небесний дім, і, як папороть, крила пожовклій траві залишаю. Тану, плавлюся в горні жовтневих священних вогнів, у Господній красі, у колисці карпатського раю!
16.10.2016
. . . . . . . . . .
Ієрогліфи щастя
Сонце й дощ – палітра попеляста. В небі гуснуть хмари навісні. Але ієрогліфами щастя – слід на склі лишає дощ скісний. Сонце у краплинку, бач, налилось, як життя – в зерниночку малу, і розплавило метал страшної зливи! Крапля – щастя – навскоси – по склу.
06.2016
Питання
Вони помирали – щоб ми пили каву, щоб їли свій хліб із маслом чи навіть з ікрою? Вони помирають і нині на Сході на полі бою…
09.11.16
Моління троянди
Скажи, чи маєш ти, як ці троянди, високу мужність і високу ніжність, стояти під дощем, під небом сірим, молитися, молитися так щиро… аж краплі падають в долоні їм все м’якше, аж хмари продирають сонні очі, аж геть виструнчується молода трава – бо ці троянди, бачиш, небу вірять… і навіть не потрібні їм слова!
17.10.2016
Королева з електрички
Хай дерев’яні лави тут – звісно, не трон королеви, – цей металевий акваріум їде із міста Лева. Вже електричку осідлано. Гей, запилюжені вікна! А королевою срібною бути я ще не звикла. Світом осіннім правити нині мені довірено. Сонце тремтить загравами, плине небесним вирієм. Меду налию сонечку (маю дарунок літа!) Хай полікує горлечко, аби медово світити. Медом нехай наливаються люди, квіти, дерева! На дерев’яній лавиці їду собі – королева…
02.10.2016
***/p>
білі дерева ходять по білому світу білими снами чорні дороги укриті снігу мій снігу, біла моя ти пишното біла утіхо, свято посеред болота…
01.12.16
***
настрою ніжного дотику, як пера пташиного, вогнів казкових посеред нічного міста трунку у келиху високому, що пробудить у тілі моєму мелодію, дивну, красиву хочеться мабуть, прийшла осінь?
22.09.16
Ірині Токарській
Руки, руки, руки – наче крила, увібралися і пір’я білих слів – і летять – так світло і стосило, і підносяться – зітханнями землі. І виструнчується навіть тонконогий і рудоголовий мікрофон. Ця тендітна, елегантно строга жінка творить рай без заборон!
11.07.16
сімейний фронт
скажи що мене ти любиш скажи наче текст поза грою хай просто ворушаться губи словами на сонці настояни- ми… скажи… а тепло обіймів і подиху – поцілунку мене від кайданів звільнять і буду щасливою юнкою… скажи щоб тяжкенні хмари не крали мій горизонт… …………… мовчиш і схолола кава і знову сімейний фронт
***
Незакінченість болю, передбаченість сміху, витривалість терпіння довжиною у мить – все росте над тобою, нагортає склепіння, затуляючи небо, що ночами зорить. Синусоїди страху і параболи крику ( їх народжує відчай в лабіринтах душі!) розвертають і кривлять із натугою, скрипом вісь земну і небесну. Не клянись, не бреши. Просто глянь собі в вічі і зізнайся свічаду: щó, насправді, зібрав у собі? Думав – мудрості гори, і рішучості , й ладу? Так? А може не так, далебі? Бо в тобі проростає незакінченість болю, бо фіалка тримає це небо над світом, бо з терпіння пробилася світлом любові вдячність Богу за дар – нині жити!
29.06.16
Побажання
Бажаю вам часу на книгу, на радість в очах навпроти, і хай там чи літо, чи крига – дзвеніти в щасливих нотах! Бажаю вам часу на тишу, на щастя – бажаю вам часу, побачити сонце всевишнє і пити з небесної чаші. Бажаю вам щедрих цілунків вишневого білопелюстя – кохання, а не лиш стосунків! Хай будуть в душі землетруси, хай часом земля утікає з-під ваших кросівок і мештів, хай час буде пеклом чи раєм – та стане життям нарешті!
30.03.2016
(НЕ)винність
Я перестрашена… й щаслива, години підганяю. А у мені – ріка бурхлива, потоп – до небокраю! А у мені – маленьке, мокре зіщулилось сумління, залите водами потопу… Мій Боже, я не винна!
25.04.2015
Трава
Якщо ти втомилась – то в чому справа? Уже й не борись. Не треба шукати – чи зліва, чи справа, уверх чи вниз. Не треба доводити вже нікому де гроші й права… Та як тоді жити? – Спитай у мене! – шепоче трава… Сміється оцій от веселій суботі, товстому джмелю. Кульбабці всміхається теплій і жовтій – не має жалю! І щиро так тішиться, і не боїться, що стопчуть небогу. Росте собі в небо травичка-сестриця і вірить Богу…
04.2016
