Іван Пулюй народився в 1845 році в глибоко релігійній греко-католицькій родині. В 1865-му він закінчив Тернопільську гімназію і вступив на теологічний факультет Віденського університету. Пізніше він вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету того ж університету, де навчався до 1872 року. Був доцентом Віденського університету. В 1874 – 1875 роках Іван Павлович викладав фізику у Військово-морській академії в Фіуме (нині Рієка, Хорватія).
У 1875 році Іван Пулюй, як стипендіат австрійського Міністерства освіти, підвищував свої професійні знання під керівництвом професора Августа Кундта в Стразбурзькому університеті. В 1876 захистив докторську дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури», у якій опублікував результати досліджень температурної залежності в’язкості газів за що здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету.
В 1884 році Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Івану Павловичу, як професору експериментальної і технічної фізики, очолити кафедру фізики Німецької вищої технічної школи (нині Чеський технічний університет) в Празі, яку він в 1903 році перетворив в першу в Європі кафедру фізики та електротехніки. З 1888 – 1889 р.р. Іван Павлович був ректором цієї школи, а створену ним кафедру очолював протягом 32 років. Крім того І. П. Пулюй був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії. В 1916 році йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров’я. Помер у 1918 році в Празі, де й похований.
Явищами, що породжуються електричним струмом в вакуумі, Іван Пулюй зацікавився ще у Страсбурзькому університеті. Освоївши ремесло склодува, він видував скляні трубки як для своїх дослідів, так і для потреб колег-фізиків. Подружився з ним Нікола Тесла, який також у цей час стажувався у професора А. Кундта і перейняв у Пулюя мистецтво виробництва трубок. Іван Пулюй та Нікола Тесла, провівши цілий ряд досліджень з газорозрядними трубками, на думку багатьох істориків науки і вчених-фізиків виявилися найближче до розгадки природи випромінювання, що породжується катодними променями.
Повернувшись із Страсбурга до Відня, Іван Пулюй продовжив займатися вивченням явищ у трубках. у 1880 – 1882 роках він докладно описав видимі катодні промені. А в 1881 році сконструйована ним трубка, що випромінює Х-промені – прообраз сучасних рентгенівських апаратів, була визнана гідною Срібної медалі на Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі. У всьому світі вона стала відома як «лампа Пулюя» і навіть протягом деякого часу випускалася серійно. Сконструйована за 14 років до відкриття В. К. Рентгена, вона генерувала промені, названі згодом за пропозицією анатома Коллікера рентгенівськими. За допомогою цього пристрою І. П. Пулюй вперше у світовій практиці зробив знімок зламаної руки 13-річного хлопчика, знімок руки своєї дочки зі шпилькою, що лежить під нею, а також знімок скелета мертвонародженої дитини. Серія рентгенограм органів людини, виконана Пулюєм, була настільки чіткою, що дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів. Однак відсутність належним чином обладнаної лабораторії і матеріальні труднощі дуже гальмували дослідження вченого.
Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, насамперед із проблем катодного випромінювання та катодних Х-променів, які відкрив за 3 роки до Рентгена. 1892 року опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. Першим у світі зробив «рентгенівський» знімок скелета.
І. П. Пулюй відомий також своїм внеском у просуванні української культури. Ще у тернопільській гімназії він заснував молодіжний гурток «Громада» для вивчення і популяризації української історії та культури, а в студентські роки став організатором «Віденської Січі», що об’єднувала українську молодь австрійської столиці. Він активно підтримував відкриття українського університету у Львові і публікував статті на підтримку української мови. Будучи професором, І. П. Пулюй організував стипендії для українських студентів в Австро-Угорщині. Був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. Разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким Іван Пулюй зробив перший переклад українською мовою Нового та Старого Завіту, виданих в 1903 році.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
У 60-х роках XIX ст. перекладати Біблію українською мовою розпочав П. Куліш, що завжди керувався прагненням перетворити українців з етносу в політичну націю. До нього приєднався І. Нечуй-Левицький. 1869 р. вони залучили до перекладу І. Пулюя, відомого вченого-фізика, що мав глибокі знання богослов’я. 1881 р. Новий Заповіт у їхньому перекладі Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові. Праця над Старим Заповітом тривала. Загадкова листопадова пожежа 1885 р. в Кулішевому хуторі Мотронівка стала трагічною сторінкою в історії української Біблії (детальніше про це див. статтю В. Козирського і В. Шендеровського «Сто років української Біблії», опубліковану в «Літературній Україні» 9 грудня 2004 p.). Перекладачі починають працювати над перекладом Старого Заповіту знову від самого початку. Уже після смерті П. Куліша завершив переклад І. Пулюй. Лише 1903 р. Британське та закордонне біблійне товариство видає першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») в перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя.
«Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю». (Іван Пулюй)
Підготовано за матеріалами розмаїтих інтернет-видань
