Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus “прихований, таємний, мовчазний” і походить від індоєвропейського кореня *arta-. Знаний український археолог Юрій Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та “найвищим світоглядом“, а загалом – золотим віком людства, так і слов’яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр – місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).
Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець “Аркан” виконали витязі, які зійшли з гір. Дівчата іноді теж танцювали аркан, правда полегшений, не такий швидкий і складний. Вони приходили на полонину, приносили хлопцям їсти. А якщо не заставали пастухів на місці, то розкладали ватру і танцювали коло неї… То був танець очікування. Виявляється, колись хлопця, який не вмів танцювати аркан або робив це погано, могли не взяти до компанії парубків, а дівчата від нього відвертались і нехтували його залицяннями.
Танець “Аркан” є головним елементом обряду посвячення гуцульського хлопця у леґіні. Після вдалої участі в аркані хлопець отримував право не тільки танцювати, а й носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком. Аркан — танець, де хлопці демонструють свої силу, спритність та дисциплінованість.
В аркані має бути лише «жива» музика, адже в аркані заховані елементи медитації та містики. Аби це відчути, треба налаштуватись на хвилю живого ритму, увійти в своєрідний транс. Лише так можна повністю віддатись руху: спочатку «народитись» з арканом, а в кінці «померти» під мелодію, що затихає. Звісно, такий ритуальний танець міг відбуватись лише просто неба — ближче до Сонця.
Горяни сходилися докупи — повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Наближаючись одне до одного, готувалися до якогось важливого чину… Тоді наставав момент єднання цих енергій – чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим так званий солярний (сонячний, вогняний) знак. Коло крутилося, рухи робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще… Шкода, ніхто з дослідників не вказує, який момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті вирватися назовні, а колу розпастися, “заспокоїтись”.
Єднання в братерстві, в шануванні та прославленні Сонця, Вогню, Вітру та Землі – Аркан, звільняв шалену енергію ритму, духу та свободи, рухаючись і зверху нагадуючи, священний арійський символ обертання Всесвіту – Свастя!
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Як бачимо, наші предки свято берегли таємниці пращурів. Знати їх могли тільки члени генетичного священного ордену, який у Карпатах називався “аркан”, у Степу – “гопак” (від санскритського “гопа”- “пастух”). Відповідно поряд з чоловічими орденами існували жіночі. У різних регіонах вони мали свої назви як от “поляниця”, “босорканя”, “яга”, “мава”, “подоляна” тощо.
Сучасні елементи ритуального танцю Аркан відродились на сцені. Вони вже не мають такого магічного значення, але зберігають у собі той потужний потік енергій, який властивий запальному танцю і гуцульському темпераментові.
