Монети й закляті скарби. Інклюз

moneti.jpg (63.58 Kb)

Інклюз – як пояснює словник Грінченка, за народним повір’ям це – нерозмінна срібна монета, яка щоразу повертається до свого власника після того, як нею було оплачено за якийсь товар.

Із незвичайними, надприродними властивостями грошей пов'язане також повір'я про зачаровану монету — інклюз («інклюзник», «анклюз», «монклюз»). За традиційними віруваннями та уявленнями українців, ця монета мала властивість притягувати інші монети і збагачувати свого господаря завдяки тому, що нею керував злий дух. Його, як і домовика, можна було виховати собі зі «зноска». Цей дух служить господареві за життя, а по смерті — забирає його душу.

Скарбник (матеріал з Вікіпедії) — міфологічне уособлення нечистого духа, що береже скарби. Побутує кілька варіантів трактування цього образу в українському фольклорі.


Згідно з першим, скарбник-дух — це вірний охоронець скарбів свого господаря. Він затримує злодія і передає його господареві в руки, а також допомагає в усьому своєму господареві за життя. Проте після смерті він з'являється зі зграєю ворон і записом про запродану душу й вириває душу грішника. Ця версія вплітається в контекст загальних уявлень народу про побутового чорта і виразно вказує на зв'язок природи скарбника з домашнім чортом, послугами якого користується господар.

Інший варіант трактування образу скарбника зв'язаний з повір'ями про закопані гроші та закляті скарби, яким присвячений широкий цикл народних демонологічних уявлень українців. Закопані скарби наділялися незвичайними, надприродними властивостями. Такі гроші, за народною уявою, поділялися на чисті й нечисті.


До перших належали ті, що закопувалися людьми під час складних житейських колізій (війни, напади, пограбування). На Гуцульщині, зокрема, до чистих зараховували скарби опришків, оскільки ці гроші були відібрані у багатіїв. До нечистих ті, що від нечистої сили. Ці останні знаходилися під охороною злих сил, про них мовилося, «що їх чорт присів». Численні легенди, перекази, билички про закопані гроші ще донедавна широко побутували в усіх регіонах України. Основним їх сюжетним мотивом є оповідь про здатність закопаних скарбів горіти.

Вірили, що раз на сім літ, до «Вшестя», закопані скарби пересушуються і горять (при цьому золото горить червоним вогнем, срібло — білим, а мідь — синім). Вважалося, що ті гроші, що горять уночі, охороняє скарбник (нечистий), узяти їх неможливо, бо вони закляті (прокляті). Отже, закляті скарби, за українською міфологічною традицією, це ті із закопаних скарбів, що їх наявність пов'язувалася із діяльністю духів-демонів.


Поширеним було уявлення, ніби колишній власник таких грошей, закопуючи їх, заповідав подумки їх комусь, тобто заклинав. Взяти такі закляті гроші зможе лише той, кому вони призначалися. Коли ж їх захоче викопати стороння людина, то гроші ці перетворяться на черепки або вугілля.

Серед згаданих демонологічних уявлень були й сюжети про перетворення заклятих скарбів у гадюк, жаб тощо. В українських віруваннях про закляті скарби наявний мотив їх зв'язку з нечистими силами. Часто трапляються сюжети, за якими скарбник — нечистий (чорт) відкриває такий скарб тому, хто запродасть або відпише йому свою душу.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Монети на очах покійника. Існує думка, що ці монети клали для того, щоб померлий міг заплатити перевізнику душі в царство мертвих.


Монети на очі небіжчикам клали багато народів, в тому числі і стародавні євреї, в релігії яких не було ні річок, ні перевізників. Та й тоді логічніше було б класти монети в руку покійного а не на очі. Насправді ця традиція носила чисто утилітарний сенс – зафіксувати повіки покійного в закритому положенні. Закриття повік у живої людини відбувається за рахунок скорочення повікової частини кругового м’яза ока і природно, що після настання смерті цей м’яз, як і всі інші розслабляється (до речі розслабляються і всі мімічні м’язи обличчя, воно стає спокійним, можливо, від цього і походить слово «покійник») і повіки відкриваються.

Важкими монетами, не завжди мідними (залежно від добробуту покійного або його родичів) повіки фіксували в закритому положенні до настання трупного задубіння, ну а після його настання монети в принципі були вже не потрібні, але зазвичай їх залишали на повіках, одні народи — з вірувань в необхідність оплати перевізнику, інші — через забобони що брати що у небіжчика — до нещастя.



Вам сподобалася стаття? Підтримайте україномовне видання: Ваша допомога дозволить нам працювати для Вас і надалі!

 

➡ Приват 4149629353047269

➡ Monobank: 4441114410047144

➡ PayPal: uimcbiz@gmail.com

➡ Patreon https://www.patreon.com/uimc

 

Дякуємо!

 



Підтримайте Korali.info! Become a Patron!

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2022.