Романтичні вірші про осінь

osin

Знайди мене

Знайди мене у цім шаленім світі,

Хоча б на мить, що вічністю стає.

Знайди мене в осіннім верховітті,

Знайди мене таку, яка я є.

І буду я пересипати ніжність

З пожовклим листом у свою любов.

І буду я благословляти вічність

Збагрянених незайманих дібров.

І буду я пересипати ніжність

З пожовклим листом у твою любов.

І будеш ти благословляти вічність,

В якій мене хоча б на мить знайшов.

Катерина КОСОБЛИК

. . . .

Пишу листи на акварелях осені

І з вітром відпускаю у політ.

Стара верба над берегами босими

Пряде клубок печалі журавлів.

Ще пам’ять не цілована морозом,

Ще джерело в прадавній хащі б’є.

По парасолі крапельками Морзе

Далекий Хтось привіт передає.

Наталка ПОЗНЯК

. . . .

* * *

Відлітайте, дерева. Прощай, нетутешня пташко.

Ані докору з уст. Нам лишається довга сльота.

В керамічному глечику – кілька засохлих ромашок.

Екібана від літа, довершена і проста.

Півгодини дощу, півгодини ясного неба.

Вогко дихає камінь бароко і рококо.

Нагулятися містом, потім піти до себе,

Відігрітись на кухні, запарити молоко.

Підійти до вікна і дивитись, як дужий вітер

Нагинає дерева і листя в саду мете.

І про щось промовчати, торкнувши засохлі квіти.

І про щось говорити: про вітер, про листя, про те,

Що ця осінь така, як чудна перезріла панна –

То дарує вам усміх, то хусточку мочить слізьми.

А в долоні від літа – хіба що суха екібана.

І щодень по пелюстці її обриваємо ми.

Мар’яна САВКА

. . . .

***

Ми вийдем з тобою на листя опале,

Де синє повітря, як сиві опали,

Ми станем з тобою, як олень і ланя,

Вслухатися в лісу бентежне волання.

Очиститься подих і голос від диму,

Я пісню з тобою високо нестиму,

Трава нам заграє, і вітер затрубить,

І постріл мисливця нас раптом розбудить…

Дмитро ПАВЛИЧКО

ОБЛІТАЮТЬ ЛИСТОЧКИ ОСТАННІ

Облітають листочки останні,

А душа — як весна молода.

Наші діти збирають каштани,

Де колись я тебе виглядав.

Відлітають літа, відлітають літа за літами,

За літами літа, дорогі, неповторні літа.

Тільки все, що було, тільки все, що було поміж нами,

Пломеніє в житті, як висока зоря золота.

Не повернеться пам’ятна осінь,

Не повернеться молодість знов,

Та цвіте однокурсниця досі,

Першокурсниця, перша любов.

…Облітають листочки останні,

Та душа — як весна молода.

Наші внуки збирають каштани,

Де колись я тебе виглядав.

Степан ЛИТВИН

***

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п’ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

Ліна КОСТЕНКО

. .

* * *

Осінь — у барвистому намисті.

Як циганка — з бубоном в руці.

Поцілунок — чистий і вогнистий

на моїй зоставила щоці.

Не забуду: вчора в бубон била,

танцювала, дика і палка,

і, немов на картах, ворожила

на кленових зоряних листках.

Я платив грошима їй немало,

потім серце вийняв — і віддав,

і вона мені тебе вгадала

так, як я того і забажав.

Де циганка? Де відьомські коси

у стрічках, квітках і дукачах?..

Так, тебе наворожила осінь

на кленових зоряних листках…

Євген ГУЦАЛО

ОСІННІЙ ВОГОНЬ

В повітрі павутиння прозоро зависа,

Летить тонке, задумливо і легко.

А осені вогонь горить і не згаса

І відліта кудись, немов лелека.

Легенько обліта кульбабкою земля,

І золоті дими струмують від оселі.

А листя кружеля, а листя кружеля,

Неначе малюки на каруселі.

Летить кудись печаль, зника в густій імлі,

Крилом змахнувши легко на прощання.

І ніг моїх уже не втримати землі,

Бо, може, це моя печаль остання.

Надія КИР’ЯН

osin2

ПОВЕРНИ МЕНІ ТОЙ ЛИСТОПАД

Ще холонуть слова

У твоїх нерозкритих конвертах,

І дорога розлук

Наше “ми” не вертає назад.

Я – хвилина твоя.

Ще повторює пам’ять уперто.

Тільки ти поверни,

Поверни мені той листопад.

Хай тепер, як тоді,

По алеях Дубового гаю

Міріади листин

Як стривожені птахи летять.

Я не кличу тебе,

У минуле стежок не питаю.

Тільки ти поверни,

Поверни мені той листопад.

Твої доторки рук,

Твій цілунок найперший, несмілий.

І найкращі слова.

Ні. Не зміг би я іншій віддать,

Але є ще одне, що належить одному мені лиш,

Тож прошу, поверни,

Поверни мені той листопад.

Анатолій РЕКУБРАЦЬКИЙ

***

Запахла осінь в’ялим тютюном,

Та яблуками, та тонким туманом, —

І свіжі айстри над піском рум’яним

Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,

На скрипку грає. І пощо ж весна нам,

Коли ми тихі та дозрілі станем

І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь,

І пий холодну, мовчазну глибінь

На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти

І, стоптуючи килим золотий,

Забудь про вежі темної гордині.

Максим РИЛЬСЬКИЙ

***

Ти прийшов саме в час, коли визріли зорі і сливи

І печаль світова обійняла руками роки.

Ти був схожим на дощ і минув, як минає злива.

Сива ніч, як черниця, молилась крізь тишу й віки.

Знову золото осінь розмінює на мідяки.

І кульгаві вітри, наче пси, розбрелись по дорогах.

Доторк часу, холодний, як доторк чужої руки –

Неминучості знак, сипле листя пожовкле під ноги.

Тетяна РИБАР

***

І згадками тішить звичайними.

А смуток гірчить нерозгадано…

Ця осінь – кленова й каштанова

І міріадово зоряна,

І срібно – дощево – туманова,

І вітром розбурхано – зорана,

І віршами, віршами, віршами,

Як листям багряним засипана,

Такими словами розкішними,

Як золотом вишита, вишита…

Ця осінь чуттєво нестримана,

Така суперечливо лагідна.

Такими піснями оспівана!

Такими цілунками зваблена!

Ця осінь горить листопадами,

Якими здивуєш нас тайнами?

Віра ОЛЕШ

osin3