Про ґудзик ми згадуємо найчастіше тоді, коли він відривається і губиться. Добре, якщо його вдається підловити за тоненьку ниточку і заховати до кишені. А буває й так, що гарні ґудзики хтось знаходить і залишає собі “на щастя” або й збирає цілу колекцію.
Так, приміром, герой роману Юрія Винничука “Цензор снів” мав таке велике захоплення – він потайки відрізав ґудзики з одягу відомих людей, пришивав до них папірчики із написом, кому цей ґудзик належав і коли було його знайдено та тримав свою колекцію у пуделочку (в коробочці), якою вельми пишався.
Що не кажіть, а без ґудзиків було би сутужно. Щоправда, у давні часи також якось обходились і без них: одяг шнурували, окремі деталі зв’язували, закріпляли шнурівками, шпильками, брошками. ґудзик в ті часи був привілеєм багатих і часто виконував більше декоративну функцію, а також демонстрував статус власника. Адже відомо, що прародичами усіх ґудзиків були брошки.
Тепер окрім шнурочків та шпильок часто пришивають замки, липучки, гаплики, кнопки, люверси тощо. Та все ж ґудзики ще довго слугувтаимуть нам і будуть не тільки для користі, а й для краси.
ЦІКАВО ПРО ҐУДЗИКИ
– Ґудзики колекціонують приватні особи, зокрема шанувальники історії моди, та є чимало унікальних екзамплярів і в музеях світу. Зокрема – у музеях Швеції, США, Польщі та Чехії.
– Одна з найбільших приватних колекцій, вважають, належить американцю Стівенсу, що проживає в містечку Бішопвіль (штат Південна Кароліна). Свою колекцію він почав збирати ще в 1983-му році. За іншими даними, найзначнішу колекцію ґудзиків у світі (близько 100.000 примірників) зібрали в іншому американському місті – Нью-Джерсі.
– Слово «ґудзик» за походженням пов’язане з праслов. *guzъ («вузол», «шишка», «ґудзь»). І справді, ще 150 років тому ґудзики були такими важкими і об’ємними, що нагадували шишку з ялини.
– Ґудзики вважали великою цінністю і передавали у спадок. Ґудзики виготовляли не лише зі срібла, а й з дорогоцінних каменів і перлів.
– У Єгипті, Греції, а пізніше — у Римській імперії ґудзики не були в моді. Для скріплення одягу служили заколки — фібули. Виготовляли фібули і в Україні, як запозичення від античного світу.
– Понад сто років тому в Англії існував кумедний звичай: дівчатка змалку починали збирати найкрасивіші гудзики на струну або міцну нитку. Коли кількість ґудзиків дорівнювало 999, дівчата вірили, що зустрінуть свого судженого.
– Наші прабабусі любили бавитись великими ґудзиками на 4 дірки. Крізь них вони пропихали міцні нитки, скручували їх і розтягуючи та стягуючи руками, утворювали приглушений свистячий звук, ніби а хіта сидів цвіркун. Найбільшим мистецтвом було якнайдовше крутити нитку і не збитися. А вже потім з’явилась схожа забавка йо-йо.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Багатьох цікавить, чому ґудзики на чоловічих сорочках пришиті справа, а на жіночих – зліва? Так от, відмінність між чоловічими і жіночими сорочками з’явилася ще в XIII столітті, коли винайшли самі ґудзики. Багаті жінки мали прислугу – дівчат, які кожен день їх одягали. Саме тому на жіночих сорочках ґудзики на лівій стороні: щоб служниць було зручніше їх застібати (якщо врахувати, що більшість людей – правші). У той час як чоловіки одягалися самі, тому ґудзики зробили на правій стороні, щоб їх зручніше було застібати самостійно.
– В сучасному світі всі види ґудзиків популярні. Зокрема: Ґудзик-цурочка (продовгастий, з петелькою); ґудзик з 2-4 наскізними отворами; джинсовий ґудзик — прикріплюється до одягу за допомогою ніжки-заклепки; в’язаний ґудзик — гачком з вовняних ниток; пуговиця — мідяний ґудзик з вушком для оздоблення табівок; запонка — застібка для манжетів, схожа на ґудзик; кнопка — ґудзик-заскочка з двох асиметричних елементів тощо.
– Виготовляють ґудзики скляні, дерев’яні, пластмасові, з коштовним камінням, перламутрові, металеві, кістяні, комбіновані, шкіряні, керамічні…
– Примітно й те, що ґудзики для одностроїв були відзнакою чину і приналежністю до певного ряду військ. Ґудзики з державним гербом «Тризуб» були введені в Українській Галицькій Армії 30 квітня 1919 року, а війську УНР у травні 1920 року.
