Її соціально-книжковий проект «Добрі мамині казки», як і однойменна книга казок, вийшли у світ 1 червня – в Міжнародний день захисту дітей.
Цим проектом авторка хотіла повернути моду на дитяче читання і довести, що читати – це модно, круто, корисно та цікаво. Саме тому, у час, коли книга лише готувалася, Леся вже проводила анонсування проекту. Тож у рамках цього – зустрічалася з дітьми та випікала і розмальовувала з ними пряники у різних локаціях міста. Діти з казкаркою слухали пряникові історії, а після того ласували солодощами. Тож такими заходами авторка показувала, що казки бувають цікавими, смачними й запашними.
Придбати книгу можна у книгарні Книжковий Дворик у Львові на вулиці Винниченка, 4 або безпосередньо у автора (написавши повідомлення у Фб), бо надсилають її адресатам усюди Новою поштою.
– п. Лесю, як Вам вдається завжди виглядати на вищому рівні, встигати бути доброю мамою, дружиною і писати казки та видавати їх книжками?
– Дякую! Усе, що вдається встигати – не просто фортуна, як може виглядати збоку! Це щоденна праця, недоспані ночі, позбавлення себе відпочинку заради здійснення давньої мрії. Саме так. Про свою книгу я мріяла дуже давно. Загалом казки пишу понад 12 років. Але видати їх у збірці все бракувало сміливості. Врешті мій чоловік сказав: «Годі то все складати в шухляду! Якщо наші діти й їхні друзі зачитуються цими казками, то певна річ, вони припадуть до вподоби й інших дітям. Видаємо! Я знаю, у тебе вийде і ти зробиш усе якнайкраще!» Я дуже йому вдячна за цю віру в мене. Бо іноді ти сам не віриш у свої сили, тож дуже залежить, аби поруч була людина, яка вірить у тебе значно більше. Мені з цим поталанило і я дуже щаслива!
А решта секрету успіху – це праця-праця-праця і лише 1% таланту. А далі просто щоденна робота, правильні кроки у правильному керунку – саме так й було у моєму випадку.
– Ви багато років працюте у Національному театрі ім. М. Заньковецької. Життя в театрі впливає на Вашу прозу?
– Звісно. Дивлячись як діти сприймають акторів на сцені – відразу бачиш, яке дійство їм буде цікаве. Адже у нас є й дитячі вистави та казки, які показують у новорічно-різдвяний період. Тому я відразу собі уявила, що моя книга має приходити до кожної дитини цікаво – інтерактивно, з прослуховуванням, забавками, вікторинами, призами. Саме цими елементами я збагачую кожну зустріч. Тому казкові читання так подобаються дітям. Вони відчувають себе повноцінними учасниками свята і я завжди спілкуюся з ними на рівних. Тому ми відразу стаємо друзями (усміхається). Діти й додому відпускати не хочуть. Цілують та обіймають і відразу запитують, коли я приїду до них ще – звісно з новою книгою!
– Які цікаві люди надихають Вас до написання? Коли Ви почали писати і як виникла ідея видати написане книжкою?
– Довкола мене завжди багато цікавих людей. Зустрічі з ними це зажди натхнення. От, наприклад, формуючи свою другу книгу, яку планую видати на Різдво, я писала туристичне інтерв’ю зі своїм колегою – активним мандрівником, в якого за спиною 45 країн – Тарасом Антонівим. Розписавши текст до кінця я подумала, а чому б не створити казки – де б хлопчик та мишенятко мандрували разом. Казка народилася дуже швидко й сподіваюся буде навчати дітей більше мандрувати й відкривати у світі цікаві місця.
– Як Ви популяризуєте книжку? Як на неї реагують читачі?
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Все роблю своїми силами! Для багатьох це дивно – але саме в цьому полягає успіхів мого проекту. Хочеш зробити щось найкраще – зроби це сам. І якщо буде невдача, то знатимеш – що провина лише твоя. Дякувати Богу, мені все вдалося. Багато технічних моментів можу делегувати чоловікові. Решта звісно роблю сама. Дуже важливим є неймовірно широке коло знайомств та журналістських контактів, які в мене є завдяки 15-річній роботі в журналістиці. Тож анонсую, створюю інформаційні приводи, обдумую варіанти «картинок», якщо йдеться про відеосюжети для телебачення. Пропоную незвичайні формати презентації книги. Бо просто книгою нині важко здивувати. Треба запропонувати цікавий формат дійства, щоб серед безлічі цікавих подій (а Львів на такі багатий) – вибрали саме твій! Тому й було задумано робити першу презентацію в кав’ярні «Світ кави». Опісля – «Смачні читання» в домі Франка (Музей ім. І. Франка у Львові), де зібралося понад 70 осіб. Там були солодощі від моїх друзів. Компанія арт-кейтерингу Вадима Карпікова надала нам смачні лимонади, а ТМ «Степанків» – для учасників свята презентували кілька тортів та різновидів тістечок.
Як реагують на книгу? Маю сміливість сказати, що дуже добре. Адже перший тираж у 2000 примірників розійшовся впродовж 3-х місяців. Це досить успішний старт. Тому набралася сміливості здійснити додатковий тираж книги – ще 2000, бо діти знову й знову запрошують на нові зустрічі. А поки продається перша книга – вже готую наступну, бо діти так надихають на творчість, що казок зараз пишу в рази більше, аніж це було раніше. Сподіваюся моя книга, презентована на Різдво – «НОВІ Добрі мамині казки» – матиме не менший успіх, аніж дебютна збірка.
Тішуся, що знайшла свого читача, свою аудиторію та свій формат. Надалі працюю над тим, щоб і друга моя презентація пройшла настільки ж масштабно та успішно.
Вже маю уявлення, яке це буде дійство: зі смаколиками, пряниковим майстер-класом та живою скрипковою музикою. Переконана, таке свято запам’ятають не лише діти, але й дорослі.
– Чим ще окрім книжок (якими видами творчості) Ви захоплюєтесь?
– Пишу давно й багато. Маю цікаві дорослі оповідання. В юності бувало писала вірші, зараз кінцево перейшла на прозу. Знаю, ви запитаєте – чому ж казковий дебют? Все дуже просто. Побачила в цьому потребу. У мене двоє своїх дітей, які вимагали щоразу нових, цікавих і головне, сучасних казок. І якщо мої діти їх потребували, то я подумала, що й іншим може цього не вистачати. До того ж за 12 років, що пишу казки, їх у мене назбиралося понад півсотні.
– Ви хочете бути відомою і дуже популярною? А може заснувати колись власну справу?
– Я б сказала не популярною, а насамперед успішною, бо саме успіх приносить популярність, а задля цього потрібно багато працювати. Звісно, якщо ти все зробив самотужки, від першого до останнього кроку, то маєш право врешті насолодитися отриманим результатом. Знаю, є люди, які просто люблять «світитися» на різних заходах. Я волію, щоб мене впізнавали по-іншому, щоб казали: «Ви написали «Добрі мамині казки»? Моя дитина після їх прочитання полюбила книги і стала читати їх молодшому братові». Такою хотіла б бачити свою популярність. Щодо власної справи – мене запитували навіть діти на казкових читаннях: «Чи відкриєте ви колись свою крамницю з книжками?» – Дай Боже, щоб їх у мене було так багато, щоб треба було відкривати крамницю. Наразі мені вистачає книг і змоги мандрувати з ними від школи до садочка, бібліотеки, дитячого центру. Тішуся, що маю змогу залишити примірник своєї книги (як і було передбачено моїм проектом – і це для мене принципово) в кожному місці, де ми зорганізовували читання. Мені важливо, щоб мої казки жили надалі там, де я гостювала з презентаціями. Принаймні всюди, де ми були вперше – нас відразу запрошували в гості із наступною книгою. Тому графік мандрівок різдвяно-новорічних казок також уже чітко сформований і має бути дуже насиченим та веселим.
Наостанок хотілося б зауважити, що після старту свого проекту і його провадження, сьогодні твердо можу сказати: «Книга таки може конкурувати з гаджетами та Інтернетом. Діти таки люблять читати і вміють цінувати книги та зустрічі з письменниками». Просто вся програма знайомства дитини з книгою має бути продумана до дрібниць, щоб кожен учень, який сидить у класі на зустрічі, розумів: «А це ж письменник зумисне прийшов до мене. Не просто до мого класу, а й до мене зокрема. Бо спілкується зі мною, я теж можу поставити запитання, я важливий учасник цього свята. Без мене просто ніяк». Адже діти – це маленькі люди і треба ставитися до них з пошаною та розумінням.
Спілкувалась Оксана Кришталева зі Львова
