Цікаві факти про сірники:
• Філумені́я — колекціонування сірникових етикеток, коробочок, буклетів (сірникових книжечок), самих сірників та інших предметів пов’язаних з сірниками. Термін походить від слів: грецького «philos» (любити) і латинського «lumen» (вогонь). Термін був запропонований британських колекціонером Марджорі Евансом (Marjorie S. Evans) в травні 1943 року.
• Людей-колекціонерів називають філуменістами. На початку 1960-х філуменія була одним із шести офіційно дозволених видів колекціонування (поряд із філателією, філокартією, екслібристикою, нумізматикою і боністикою).
• Українські колекціонери об’єднались у спеціальну організацію, одна з яких – Волинська асоціація колекціонерів «Паритет», котра організовує виставки філуменії у Луцьку.
• Перші сірники називали “люципериками”, і найкращим матеріалом для їх виготовлення вважали осику!
• Перші самозапалювальні сірники в 1812 році винайшов Шапсель. Вони були дуже недосконалі, але запалювались значно швидше, ніж кресало. Сірники Шапселя були дерев’яними паличками з головкою з суміші сірки, бертолетової солі та кіноварі. У сонячну погоду такий сірник запалювався за допомогою двоопуклої лінзи, а у похмуру – коли на нього крапали концентровану сірчану кислоту. Зрозуміло, що вони не стали популярними.
• Так звані «чиркаючі» сірники винайшов англієць Джон Вокер (John Walker) у 1826-27 рр.
• Французький хімік Ш. Сорьяно в 1830 році вперше успішно використав білий фосфор, щоб запалити сірник тертям. Він не запровадив промислового виробництва сірників, але за нього це зробили інші. Через два роки фосфорні сірники вже почали виробляти в Австрії та Німеччині.
• Великим недоліком фосфорних сірників була отруйність фосфору. На сірникових фабриках робітники швидко труїлися парами фосфору і втрачали працездатність. Шкідливість цього виробництва перевершувала навіть дзеркальне і капелюшне. Крім того, розчин запалювальної маси у воді давав сильну отруту, якою в ті часи користувалися самогубці.
•Картонні сірникові книжечки – американський винахід з кінця ХІХ століття. Спочатку такі сірники не користувалися попитом. Лише після того, як одна компанія з виробництва пива купила 10 мільйонів сірникових книжечок , щоб прорекламувати свою продукцію , виробництво картонних сірників стало на потік.
• Музеї сірників існують у Швеції, Швейцарії, Німеччині та інших країнах. У Швеції в 1851 р. брати Лундстреми вперше стали виготовляти так звані “безпечні” сірники, які також називали у побуті “шведськими”. Цей винахід отримав Золоту медаль на виставці в Парижі у 1855 р. і потім вже почалась тріумфальна хода сірників всією Європою.
• Сучасні українські сірники забезпечує підприємство деревообробної промисловості в районному центрі м. Березне Рівненської області з червня 2004 року. До того часу в Україні користувались білоруськими та російськими сірниками.
• У ХХ ст. популярними були конструкції зі сірників – будиночки, церкви, кораблі, машинки і навіть цілі міста. За кордоном влаштовували виставки таких сірникових шедеврів.
• Однією із найкращих колекціонерів сірників вважають Галину Панахид. Ось уже 27 років ця пані колекціонує сірникові етикетки. Сьогодні їх у неї – понад 100 тис. Представлені як «звичайні» – ті, які наклеювалися на сірники побутового вжитку, так і сувенірні серії – приурочені до певної події чи дати. Найстарішими надбаннями колекціонерки є сірникові етикетки англійських фабрик середини ХІХ ст. Цінними екземплярами є етикетки 1930-х рр. сірникової фабрики «Октябрь», яка працювала у білоруському місті Речица. Але, на жаль, під час Другої світової війни фабрика була безповоротно зруйнована.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
• В Харкові наш земляк Володимир Миколайович Лінивий створив цілий музей сірникових коробок! Наклейки для сірників почав колекціонувати ще в 70-х роках ХХ ст. Свою колекцію, що налічує близько 22 тисяч екземплярів, називає повною, оскільки всі наклейки вже зібрав, а нових давно не випускають.
• Сюжети сірникових етикеток рясніють космонавтами, трамваями, станціями метро, велосипедами, квітами, танцями, народами світу, орнаментами і музеями різних міст.
• Цікаво, що при розмові представники Німеччини не розрізняють на слух двох українських слів «сірник» і «сирник», які для них звучать фактично однаково.
