Жіноча лірика Христини Кравчишин

Жіноча лірика Христини Кравчишин

Юристка за фахом і лірик за покликанням - Христина Кравчишин вразила читачів своїми простими, але дуже жіночними і ліричними віршами. Окремі з них стали піснями.
kravchishin_osn.jpg (64.55 Kb)
Досьє. Христина Кравчишин народилася 07 серпня 1987 року у Львові.
1994-2004 рр. навчалась у Львівській СШ №4 з поглибленим вивченням англійської мови. 2004-2009 рр. - на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. З 2009 року працює в Управлінні соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на посаді спеціаліста І категорії – юрисконсульта.

Заміжня. Мама двох доньок. Готує до друку збірку власних віршів.
kravchishin_portret.jpg (62.37 Kb)
– Христино, розкажіть кількома реченнями про себе.
– Люблю життя! Люблю свою родину: батьків, чоловіка, дітей! Щиро вдячна Богові за дар життя! Щиро вдячна батькам за подароване мені життя, за виховання, за те, що зростили мене в любові до прекрасного! Вдячна чоловікові – за кохання, за підтримку, за віру в мене, за те, що надихає мене творити таку поезію! Вдячна дітям за те, що стали музою для написання чудових віршів для діток!
– З якого віку пишете вірші?
– Моя творчість – це моє бачення світу і мій неймовірний віпочинок! Пишу з 14 років. Моїм особливим віршем, який відкрив серця читачів, є “Серед жінок вона не ідеальна”. Його перша публікація на власній сторінці у мережі “Фейсбук” викликала неймовірний вибух яскравих емоцій у читачів і подарувала мені дуже багато творчих друзів, справжніх поціновувачів поетичного слова!
– Тобто, Ви – юрист із поетичною душею?
– Щаслива бути потрібною людям своєю творчістю! Кажуть, що у кожного своє покликання у житті! Я неймовірно вдячна Богу за те, що з-поміж усіх, Він обрав мене і подарував мені цей дар Слова: Слова, яке надихає до життя і яке зігріває людські серця!
– Що Вас надихає на творчість?
– На творчість мене надихає усе: моя сім’я, прочитані книги, почуті чужі історії… На творчість мене особливо надихає любов до краси, яка оточує: це і пробудження світу навесні після зимового сну; це і літнє пекуче сонце, і польові квіти у всіх барвах веселки; це і осіннє пожовкле листя, яке нагадує нам, що в житті усе минає, це і осінній дощ, який, хоча і навіює сум, але змиває з серця усі печалі; це і зимова хуртовина, яка викликає у нас бажання зігрітися родинним теплом!

Також на творчість мене надихають мої читачі… цей той неймовірний потік позитивної та сонячної енергії, який пробуджує в мені бажання творити, світити, нести у світ сонце і тепло! Ціную кожного і щиро дякую за те, що ці люди є у моєму житті! Без Вас, любителі моєї поезії, мене такої не було б! Дорогі мої читачі, я пишу для кожного з Вас!
1024x768_890652_www_artfile_ru.jpg (97.68 Kb)
– Ваші вірші уже друкували в газетах і журналах?
– Я неймовірно щаслива, що доля зводить мене з небайдужими до моєї творчості людьми! Саме дякуючи таким людям, моя поезія з’явилася на сторінках періодичних видань - це всеукраїнська щомісячна газета “Найкращі жіночі історії” та дитяча газета “Абетка казок” головний редактор Леся Кічура (м.Львів); це видавництво Лілії Стасюк (м.Хмельницький), літературні альманахи “Галиктика любові” та “Скарбниця мудрості”).

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру


Газета "Шполяночка" (м. Шпола, що на Черкащині) надрукувала дві мої поезії: "Впаде на білі крила білий сніг" і "Мені б набутися у щасті". Газета "Вісті Борзнянщини" (м.

Борзна, що на Чернігівщині) в червні 2017 року надрукувала мою поезію "Колись я не читатиму казки", а в жовтні 2017 року – статтю про мене "Іду на зустріч, щоб світити".

У лютому 2017 року на сцені Львівської обласної філармонії відбулися прем’єри пісень на мої слова – “ЛЬВІВ’ЯНЦІ СНИВСЯ БІЛИЙ СНІГ” у виконанні квартету “Львів’янки” у супроводі академічного камерного оркестру “Віртуози Львова – диригент Сергій Бурко (музика Оксани Герасименко – заслуженої діячки мистецтв України, бандуристки) та “ЇМ ТАК ПАСУЄ МІСТО ЛЬВІВ” у виконанні Ladies’ TRIO (музика Іванна Сав’юк). Щиро радію, що окрім написання музики до моєї поезії, п. Оксана Герасименко використала мій вірш “Україно, моя Україно” у своєму одноіменному навчально-методичному посібнику для початкових спеціалізованих та вищих навчальних закладів культурно-мистецького спрямування. Окрім цього, в ютубі можна прослухати передачу “Поетична хвилинка. Христина Кравчишин” (читає вірші Руслана Федюк – бібліотекар Червоноградської центральної районної бібліотеки).
– Христино, маєте нагоду звернутись до своїх шанувальників.
– Дорогі читачі, щиро радію цій дивовижній можливості доторкнутися до струн Ваших сердець своїми поетичними рядками!
Для мене це неймовірний Божий дар - нести людям світло та тепло свого серця рідної українською мовою! Вважаю, що наша мелодійна мова створена для поезії та пісень! Радію, що в житті мене оточують люди, які у мене вірять та підтримують мене – це моя родина! Це джерело моєї любові до життя! Це те найбільше багатство, яким мене благословив Господь! Щаслива, що вмію бачити красу навколишнього світу! Адже світ, у якому ми живемо - прекрасний! І в нім у кожної пори своя краса!
Пропонуємо читачам підбірку чудових ліричних жіночних і весняних віршів Христини Кравчишин.
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
1024x768_738870_www_artfile_ru.jpg (131.78 Kb)
СЕРЕД ЖІНОК ВОНА НЕ ІДЕАЛЬНА
Серед жінок Вона не ідеальна,
Але така єдина з-поміж них.
Комусь проста, для когось – надзвичайна.
Комусь любити можна, комусь – гріх.
Така одна: і звична, й загадкова,
Розгадана й таємна водночас.
Комусь буденна, а комусь – святкова.
Кому яка – покаже тільки час.
Хтось пройде повз й ніколи не помітить,
Хтось буде берегти усе життя.
Комусь так ясно сонечком засвітить,
Комусь не відповість на почуття.
Хтось скаже: «В Ній гріхів не зрахувати!».
Хтось скаже: «Ні, повір, Вона свята!»
Хтось не збагне, за що Її кохати,
В той час як іншим буде дорога.
Серед жінок Вона не ідеальна,
Та чимось особлива з-поміж них.
Її забути – справа це звичайна.
Та надзвичайним є знайти таких!
1024x768_751246_www_artfile_ru.jpg (109.17 Kb)
Я СЛОВОМ ГОРЮ...

Втомлено дивлюсь у небо: шепочуться зорі,
Вітер гойдає хмаринки в небесній імлі...
"Нащо тобі ті римовані, - кажуть, - узори?
Скільки ж потрібного іншого є на землі!"

Вкотре вдихну я, і видихну, щоб зупинити
Той буревій, що натхненно вирує в мені!
Вкотре змовчу, щоб самій у собі загасити
Ті поривання небесні.... й лишити земні!

Тільки зізнаюсь собі, що мене, таки, манить....
Просто не чую, не бачу... Я Словом горю!
Боже, для чого мені це покликання дане?!
Чом це покликання більше за все я люблю?!
1024x768_740608_www_artfile_ru.jpg (119.97 Kb)
ОСЬ ТАК ЖИВУ....

Ось так живу.... Усім на світі переймаюсь.
В своїх гріхах в молитві перед Богом каюсь.
Прошу у Господа мені допомагати,
Мою сім'ю, моїх дітей оберігати!

І бути поруч у житті в усі хвилини.
В підтримці Бога - спокійкожноїлюдини!
Бо я, як всі, в хвилини смутку прибігаю,
В хвилини радості про Нього забуваю!

А тільки станеться в моїм житті тривога,
Свої прохання і слова несу до Бога!
І, як ніхто, мене Господь лиш зрозуміє!
Так заспокоїти, як Він, ніхто не вміє!

Ось так живу... Усе в собі переживаю.
Свою дорогу з Богом я в житті шукаю!
І знаю точно: не була б така щаслива,
Якби я Господа всім серцем не любила!
1024x768_791340_www_artfile_ru.jpg (102.86 Kb)
КОЛИСЬ Я НЕ ЧИТАТИМУ КАЗКИ...
Колись я не читатиму казки,
Не буду цілувати діток рани.
Я знаю, швидко пролетять роки,
І більше не захочуть діти мами!
Колись піти я зможу вже без них.
За руку теж не буду їх тримати.
Та знаю, що і серед днів таких
За них я буду, все ж, переживати!
Колись не буде: “мама, йди сюди….”,
Колись не буде: “мама, йдем гуляти….”.
Колись не буде: ” мама, щось купи…..”,
Не буде: “мама, ми вже хочем спати….”.
Колись сімейні фото на стіні
Про будні й свята діток нагадають!
А зараз сонно просять уві сні:
”Накрий….

Бо наші ніжки замерзають!”.
Колись у мене буде вільний час.
Колись для себе зможу щось зробити.
Та знаю, що думками повсякчас
Дітьми я буду безперечно жити!
То ж поки ще мене біля дверей
Чекають найдорожчі дві людини,
Біжу в обійми до своїх дітей
Й радію їх дитинству щохвилини!
1024x768_774442_www_artfile_ru.jpg (158.53 Kb)

ЗАГЛЯНЬ В МОЄ ЖІНОЧЕ СЕРЦЕ...
Заглянь в моє жіноче серце...
Там стільки слів, там стільки снів....
А може ти не знаєш де це?!
А може й знати б не хотів?!

Заглянь в мою жіночу сутність...
Заглянь... прошу.... хоча б колись...
У ній і слабкість, і могутність
В одну струну переплелись!

На два життя... Немов в люстерці...
Живу без сумнівів й вагань!
Заглянь в моє тендітне серце...
Хоча б з цікавості.... заглянь...
1024x768_817504_www_artfile_ru.jpg (106.66 Kb)

МЕНІ Б НАБУТИСЯ У ЩАСТІ...
Мені б набутися у щасті...
Мені б набутись в нім сповна!
Ти лиш не дай, прошу, упасти
З того життєвого човна.

Хоча й живе в мені наївність...
Хоч я не схожа на усіх...
Моя в цім сила і чарівність...
Повз мене й ти пройти не зміг!

Тобі натхненно посміхаюсь...
В тобі ловлю щасливу мить...
Від світу щастям закриваюсь...
Воно мене, таки, п'янить...

1024x768_832451_www_artfile_ru.jpg (112.05 Kb)
ЗВИЧАЙНА ОБРАЖЕНА ЖІНКА....
Звичайна ображена жінка
Нічого не скаже услід...
Вночі буде плакати гірко...
Не дивлячись скільки їй літ...

І так вже ведеться віками:
Розкаже усе лиш зіркам...
Сховається в тиші з думками...
Дасть волю жіночим сльозам...

В звичайній буденності ночі
Помітні звичайні авто...
Заплакані, втомлені очі
У жінки не бачить ніхто...

1024x768_823401_www_artfile_ru.jpg (120.2 Kb)
А В МЕНЕ Є ТИ
А в мене є Ти! І нікого не треба!
Бо затишне щастя живе у мені!
Мене пригортаєш так ніжно до себе,
І діляться навпіл і мрії, й жалі.

А в мене є Ти! Ну хіба цього мало?
Невже не для того ми в світі знайшлись,
Щоб серце при погляді так виривалось,
Немов би бажаючи зринути в вись?!

А в мене є Ти! І навіки втопитись
Бажаю душею всією в Тобі!
Аби не згубитись, аби не згубитись
З Тобою в крокуючій світом юрбі!

1024x768_846379_www_artfile_ru.jpg (205.02 Kb)
ЗГАДАЙ МЕНЕ...
Згадай мене...

коли на небі зорі
Світитимуть в задумане вікно...
Бо ми не вдвох... Бо ми - чужі дві долі...
Бо ми не разом... вже давним-давно...

Згадай мене... коли всміхнеться сонце
Й світанок огорне твою печаль...
Бо ми тепер неначе незнайомці...
Бо це кохання відлетіло вдаль...

Згадай мене... Чарівну і звабливу...
І спогад той навік ти відпусти....
Про ніжну, загадкову і красиву
У тебе залишилися листи...

1024x768_841851_www_artfile_ru.jpg (72.59 Kb)
ЧИТАЙ МЕНЕ, ЯК КНИГУ, Й МІЖ РЯДКІВ
Читай мене, як книгу, й між рядків!
І жодної не пропускай сторінки!
Хоча в мені багато зайвих слів,
У цих словах - уся природа Жінки!

Читай мене.... Обдумано читай!
Мене, можливо, важко зрозуміти!
Та в суть душі хоч інколи вникай,
Нікуди з мене Жінку не подіти!

Читай мене...
Повільно. Не спіши!
Мене не можна лиш перелистати!
Тримай, як скарб! Як цінність, бережи!
Не квапся сторінки перегортати!

Це ж не на тиждень, місяць чи на рік!
Дарована тобі навічно книга!
Читай мене... як, може, хтось не зміг!
Щоб поміж нас не замерзала крига!

Читай мене в рядках і між рядків!
І жодної не пропускай сторінки!
Нехай в мені багато зайвих слів,
Та в цих словах уся природа Жінки!

1024x768_8889_www_artfile_ru.jpg (180.5 Kb)
***
Львів'янці снився білий сніг,
Такий пухнастий і лапатий!
Кружляв й летів він їй до ніг,
Такий омріяний, крилатий!
Львів'янці снився білий сніг,
Вона у сні тім посміхалась.
Вона бажала, щоб не втік!
Вона у нього закохалась!
А сніг щосили обіймав.
Вона була така щаслива!
"Невже мене він покохав?
Чим я це щастя заслужила?"
Львів'янці снився білий сніг!
Їй не хотілось прокидатись!
У сні він падав їй до ніг.
Цим можна вічно милуватись!
1024x768_850750_www_artfile_ru.jpg (262.03 Kb)
МЕНІ ПРО НЬОГО ЗНОВ ШЕПОЧУТЬ ЗОРІ...
Мені про нього знов шепочуть зорі...
До мене заглядають у вікно...
Такі ясні, далекі і прозорі...
І зорям тим, чомусь, не все одно...

Не кличу... Не шукаю... Не тривожу...
Я відпустила те, чого нема...
Блукає містом він... Шукає схожу...
А містом лиш розгулює зима...

І дивляться на мене сумно зорі...
І в них за мене на душі печаль...
"Не будьте, зорі, ви такі суворі!
Мені того, що втрачено не жаль!"
1024x768_890650_www_artfile_ru.jpg (136.15 Kb)
ПІДУ ДО ЛІСУ НА ПРОСТУ РОЗМОВУ...
Піду до лісу на просту розмову.
Я знаю, він мені не дорікне.
А, стоячи в замисленні німому,
Послухає засмучену мене.
Це ж, мабуть, недарма мені здається,
Що я не схожа на усіх людей:
Я чую, в лісу тихо серце б'ється.
А в мене виривається з грудей!
Стоїть той ліс, укритий весь снігами.
Мені прикрити серце чим, скажи?!
Стою самотньо... В мене під ногами,
Як в лісу, лиш одні сніги й сніги...
Це ж зараз я така на нього схожа:
Цей ліс мовчить, і я собі мовчу.
Для нього я - звичайна перехожа,
Для мене він - розрадник в ту біду.
Я, стоячи в замисленні німому,
Послухаю про що мовчить той ліс.
Про ту розмову не скажу нікому
І про той спокій, що мені приніс.
1024x768_888586_www_artfile_ru.jpg (99. Kb)

ДЯКУЮ, БОЖЕ...
Дякую, Боже, за те, що я маю...
Що не одна вдома я засинаю...
Маю кого вранці я розбудити...
Маю для кого і мріяти, й жити...
Дякую, Боже, що чую і бачу...
І за той час, що сміюся і плачу....
Дякую я за турботи й терпіння...
І за безмежне твоє розуміння...
Дякую, Боже, за вміння - радіти...
Дякую, Боже, за щастя - любити...
Дякую, Боже, за силу - прощати...
Дякую, Боже, за дар - відчувати...
З-поміж усіх, як і всі, - особлива!
Бо за спиною завжди Твої крила!
Боже, не маю що в Тебе просити!
Дякую я за те право - тут жити!

1152x864_905656_www_artfile_ru.jpg (123.38 Kb)
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2018.