Стрітення – одне з найбільших християнських свят, яке відзначається на 40-й день після Різдва, 2 лютого. Історія свята відома. Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження. Закон описаний у Старому Заповіті постановляв, що жінка, яка народила хлопчика, 40 днів (а дівчинку — 80 днів), була ритуально нечистою.
Хлопчиків приносили на сороковий день після народження, аби здійснити обряд обрізання. Апостол Лука пише: «Жив тоді в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому. Йому було провіщено, що він не помре, доки не побачить Христа Господнього. Коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб зробити з Ним за законним звичаєм, він взяв Його на руки, благословив і сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля».
Сталася подія, до якої первосвященик Симеон готувався усе життя. Довгі роки старець прагнув досконалості і очищення душі. У натхненних молитвах Симеон просив Господа пришвидшити цей благословенний час, аби не померти у безнадії. Господь почув молитви первосвященика і благословив його на цю зустріч.
Стрітення – це зустріч щирих і натхненних душ із Господньою Любов’ю. Це свято надії на прийдешній рік. Бо саме Любов править світом, і Бог – то Любов, а наша віра у Бога – то Любов до всього, що нас оточує. Щиро любити світ та себе в цьому світі, шанувати своїх рідних та поважати усіх людей, яких ми зустрічаємо на дорозі життя, – ось вища мудрість, закладена у святі Стрітення.
За народними уявленнями в цей день Зима зустрічається з Весною. Період від Стрітення до Благовіщення вважали біологічною межею зимоборства. Язичницьке освячення вогню з прийняттям християнства перемінилось у освячення свічок та води. Такі свічки зберігають на покуті протягом року або вплітають у дідухи.
Вірять, що свічки-громнички оберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву – від бурелому чи граду, а членів родини – від «злого ока» та хвороб.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
В народі уявляли, що навесні Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина. На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці миші погризли діри. З тих дір стирчить сиве волосся. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плече у неї – порожнісінька торба.
У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережана, зелена плахта – весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці. При зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою – кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше – Літо пересперечало Зиму, а якщо холодніше – Зима. Звичайно ж, перемагає молодість і краса!
