***
Щодня вона, як чудо,
яскраве і нове,
її приносять люди
у слові, що живе
або твої творінням,
народиться на світ
з маленького насіння,
її чарівний цвіт.
Щодня, немов світання,
освітлює думки
проміннями кохання
яснить усі стежки.
Легка, як ніжний подих
і ніжна почуттям
спаде усім на подив,
фарбуючи життя.
Живе для нас піснями
і щастям розцвіта,
кохана до безтями
ця радість золота.
Віктор ЦВІТ
. . . . . . . .
***
– Літо – без осені,
Радість – без суму.
Хто тебе, щастя, людям придумав?
Сонцем ціловане, в білому світі.
Спершу ти наміри мало нехитрі:
Там, де квітуче кінчалося літо,
Ти намагалося землю нагріти.
В час, коли мрія лишала людину,
Ти нахиляла обрії сині.
Світ все багатшав. Роки минали.
Люди для себе щастя шукали.
З доброго дива, з власної волі
Стало залежним щастя від долі.
Ганна ЧУБАЧ
***
Зорі з серпневого падають неба –
Спробуй порахувати…
Нас тільки двоє ідуть коло тебе,
Тільки ж і двох – багато.
Знаю, ой знаю – рано чи пізно
Комусь одступитися треба.
Бач, навіть зорям над нами тісно –
Сиплються, сиплються з неба!..
Станіслав ТЕЛЬНЮК
. . . . . . . .
ГІТАРА
Гітара, гітара, гітара…
А вітер лютує давно.
Лиш місяць із темної хмари
Загляне на мить у вікно.
В вагончику сиро і тьмяно…
І, може, ти зараз тому
Співаєш усе про кохану,
Що в дальнім живе терему.
Лиш вітер об стіни шарахне,
І знову – знайомий мотив…
А руки соляркою пахнуть,
А голос охрип од вітрів.
А завтра – у степ спозаранку,
А завтра – до праці ізнов,
Моя чорнобрива циганко,
Чиясь кароока любов!
Уже одлітають лелеки
У дальню дорогу свою.
А серце у тебе далеко,
В якомусь незнанім краю.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
А в серці твоєму – неспокій,
Журлива й замислена ти,
І в серце, як в терем високий,
Нікому не можна ввійти.
А ночі лютує примара,
А вітер не стихне й на мить…
В вагончику поряд – гітара
Дзвенить, і дзвенить, і дзвенить…
Станіслав ТЕЛЬНЮК
РАДІСТЬ І ЩАСТЯ“Щастя – це властивість характеру.
В одних у характері його чекати,
в інших – безперервно шукати,
у третіх – всюди знаходити”
Ельчин Сафарлі
Сонце усміхається привітно,
Нотний ряд з’явився у повітрі,
Ластівки беруть високі ноти,
Квіти на осонні – безтурботні.
В небі хмари – біло-пінним шлейфом,
П’ють смачний нектар медовий ельфи,
Пурхають із квіточки на квітку –
Рай казковий навесні і влітку…
Гладь небесна – колір волошковий,
Вітер – теплий, ніжний і шовковий,
Пульс шалено б’ється у зап’ястях,
Радість у душі – це прояв щастя!
Ольга ШНУРЕНКО
. . . . . . . .
ВЕЧІР
Про щастя ми лиш згадуєм. Бувало…
А щастя всюди. Може буть воно
Цей сад осінній, листя, що прив’яло,
Повітря це, що ллється крізь вікно.
У небі хмарка, наче покривало,
Пливе. За нею стежу я давно.
Як мало бачимо, як знаєм мало,
А щастя тільки знаючим дано.
Вікно відчинене. Ось пташка сіла
На підвіконня й пискнула. Від книг
Відводжу погляд. Вітер зовсім стих.
День вечоріє. Зірка заряхтіла –
Гул молотарки на одній струні
Щасливий, чую, бачу. Все в мені.
Іван БУНІН
***
Щастя згублені ключі.
Якби їх знайти хутчій!
Пошукати в лісі, в полі,
запитать, зустрівшись, Долі:
“Ти горою, Доле, йшла,
чи мої ключі знайшла
з золотими обідками?
Щоб пізнати, що ті самі,
там намітку під кісник
накарбовано з весни.
Чом я пояс попустила?
Не інакше — вража сила.
Чом цяцькований обруч
не тулила обіруч?”
Посміхнеться оком Доля:
“Довгі, довгі луки поля
і темніший ночі гай.
Як згубила, то й шукай!”
Оксана ЛЯТУРИНСЬКА
КАТЕГОРІЯ “РАДОСТІ”
Я ввійшла в категорію “радості”
І відчула її кожним нервом,
Тож чому мені не сміялося,
Не втішалося безперервно?
Не один філософ мудрує,
Що воно за така категорія,
Але жоден з них не відчує,
Чи це дійсність, чи алегорія.
Бо її не візьмеш у рамки,
Не окреслиш псевдословами.
Бо вона як сонячні ранки
У домівці своєї мами.
Бо у неї стільки відтінків,
Що не можна в палітру вписати.
Бо вона як любляча жінка,
Котру треба зі тисяч впізнати.
Я ввійшла в оцю категорію
І зробила із неї прозу.
А чи є хоч одна теорія,
Що пояснить: а звідки ж сльози?..
Надія СТРЕМ
***
…І аж до смерті згадувати буду
Високі зорі та прозорий став,
Твої тугі і прохолодні груди,
Твої гарячі, жадібні вуста…
Як ми од щастя радісно ридали
І дико пахли чари лугові…
…А зорі вранці на луги опали
І зацвіли ромашками в траві…
Станіслав ТЕЛЬНЮК
