Вірші про весну і кохання

Вірші про весну і кохання

В повітрі пролітає весняний вітерець-легіт – отже, скоро весна, пора цвітіння, зеленого листя і кохання. Найкраще про це розкажуть вірші відомих поетів і знаних класиків.
virshi_pro_vesnu.jpg (43.27 Kb)
***
Там, де неба блакить, де струмок жебонить,
І цвіркун ні на мить не змовкає,
Де лиш тиша одна, де нікого нема,
Чиясь мрія на когось чекає.
Там у травах густих чийсь загублений сміх
Журно ранок в тумані купає.
Вітер тихо між кіс золотистих беріз
Сам собі про кохання співає.
Линуть ніжні слова, де квітує трава,
Де когось чиясь мрія шукає.
Де квіток ще нема, де луна ще німа,
Хоч так хоче гукнути "Кохаю!"
Не гукне, не гукне – літо швидко мине,
Й посивіє вона самотою.
Без стежок по снігах, чиєсь щастя в сльозах
Буде тихо блукати горою.
Тереза Угрин

Сніговій
А весна починається снігом –
Березнево сліпучо-сліпим…
Ще по ньому ніхто не проїхав
І нічого ніхто не зліпив.
Він сьогодні розтане під вечір,
Але зараз, у цей сніговій,
Я люблю снігові твої плечі
І обійми твої снігові...
Оксана Лозова

* * *
Сріблиться дощ в тоненькому тумані,
Як ниточка в прозорім полотні.
А сонце по його блискучій грані
Тече і душу сповнює мені.

Зустрінь мене. Я повен пожадання
Блакитної, мов сон, далечини.
Моїх очей неголосне страждання
Ти поглядом ласкавим зупини.



Моя печаль тебе не поневолить,
А тільки радісний розбудить щем,
Немов цього туману срібна волоть,
Замаєна і сонцем, і дощем.
Дмитро ПАВЛИЧКО

virshi_pro_vesnu2.jpg (36.28 Kb)

* * *
А знаєш, про що я мрію?
Про вечір. Для нас лиш двох.
День тихо зів’яне, стліє
На полум’ї трьох свічок.
В кімнаті нас двоє й тиша,
І три язички вогню.
А тіні на стінах пишуть
Сумну акварель свою.
Торкнутись тебе? Боюся
Зім’яти серпанок чар.
В очах твоїх утоплюся,
Гамуючи серця шал.
Мовчи. Не полохай тишу.
Крізь тугу мені посміхнись.
Тобі прочитаю вірші,
Що склала давно колись.
Пірнувши у згадок річку,
Нового діждемось дня.
В кімнаті – лиш вогник свічки,
Поезія, ти і я.
Тереза Угрин

* * *
Дівчино, дівчино, де твої крильця?
Небо весняне в сяйві іскриться.
Чи не пора нам летіти, маленька,
В ярій пшениці шукати гнізденька?

Буде в колоссі воно, як у сонці,
Буде гойдаться в моїй колисоньці,
Я ж над тобою спинюся в блакиті,
Співи свої розпочну дзвонковиті.

Всі літаки, всі літаючі блюдця,
Всі вертольоти круг мене зберуться.
– Слухайте, – скажуть залізні і ниці, –
Жайвір співає для жайворониці!
Дмитро ПАВЛИЧКО

ЕРОТИКА
Немов весінній вітер надлетів
і радісну в серця приніс відлигу!
Благословенне будь, тепло двох тіл,
що топиш самоти бездонну кригу.

Так з надр землі пробившись, джерело
дає розлив гамованій напрузі.
Будь, життєтворче радісне тепло,
супутником найкращої з ілюзій.



Яка у сонця весняного міць,
що зрушує життя нового повінь!
Ключі до незбагненних таємниць
в теплі простої людської любові.
Марта ТАРНАВСЬКА

***
Я від сонця заховалась –
а воно мене знайшло!
Де дістало –
цілувало,
поки маком зацвіло,
зашарілось,
завстидалось
і – втекло!
Наталя Трохим

Мить
Згаснуть усі наші біди і радощі,
Наче зірки, що із неба летять…
Є тільки мить між минулим і завтрашнім,
Саме її називають життям.

Може, когось хвилі спокою радують,
Дихають ним піраміди в пісках,
А для зірок, що зірвались і падають,
Є тільки мить, що освітлює шлях.

Може, і ми розминемось століттями,
Мить осяйна десь у далеч летить…
Що бережем і що тратим у світі ми –
Це тільки мить, це одна тільки мить.

Згаснуть усі наші біди і радощі,
Все промине – і нема вороття…
Є тільки мить між минулим і завтрашнім,
Саме її називають життям.
Оксана Лозова

Лише на мить
Осколки сну в твоїх очах…
Рожеві сутінки долонь
Втопи на мить в моїх руках,
Торкнися скронями до скронь.
Ми два світи, ми дві межі,
Ми дві зорі, ми дві свічі,
Ми знову, як завжди, чужі,
На мить зустрілися вночі.

Забудь про те, що я не та,
Забудь про те, що ти – не ти.
Хай нас зігріє теплота
У вічнім лоні мерзлоти.
Ми два світи, ми дві межі,
Ми дві зорі, ми дві свічі.
Ми знову, як завжди, чужі,
На мить зустрілися вночі.

Лише на мить, лише на мить,
Короткий дотик, час іти…
Чому так часто не щастить?
Я знову – я, ти знову – ти…
Ми два світи, ми дві межі,
Ми дві зорі, ми дві свічі.
Ми знову, як завжди, чужі,
На мить зустрілися вночі.
Олена Галета

***
Я люблю твої кроки у темних садах
Де троянди густі мов туман біля вікон
Молодесенький місяць і срібний наш дах
І неторканий смуток родинних реліквій
Може все це приснилось комусь і колись
Цих садів нереальних причаєний подих
Ти забутий навіки ти рідний до сліз
Я люблю твої кроки у тиші по сходах
Ці троянди чекають давно не тебе
Хто там знає що їм може й сто навіть років
Я люблю твої кроки ніколи ніде
Я люблю твої кроки люблю твої кроки
Я люблю твої кроки нізвідки вночі
В тім саду не немає ні саду ні дому
Але є ще ті сходи і є ті ключі
Лиш дверей не відчинить ніхто і нікому
Оксана ПАХЛЬОВСЬКА

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру


ІСТИНА ВІДКРИВАЄТЬСЯ В ЛЮБОВІ
В океані дивному пливем,
І летять літа за ластівками.
А для чого в світі ми живем,
Відповідь шукаємо віками.

Хтось її шукає у вині.
Хтось шукає в золоті палкому.
Не дається істина мені,
Не дається істина нікому.

А вона в дитячих голосах,
В радісних плодах і в добрім слові.
А вона живе на небесах,
А вона відкриється в любові.
Степан ЛИТВИН

***
З усіх див світу
я не хочу нічого –
анічогісінько!
Тільки дива одного,
найбільшого, найдивнішого –
хочу від тебе,
найближчого, найріднішого.
Прошу тебе:
подаруй мені радість,
Не позич, а – назавжди!
Хочеш? Можеш? Маєш?
Подаруй мені!
Наталя Трохим

ВОНА ПРИЙШЛА
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?
Василь СИМОНЕНКО

virshi_pro_vesnu3.jpg (54.24 Kb)
МОРЕ РАДОСТІ
Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
З тобою, ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу.

І гомонять навколо хвилі,
З бортів човна змивають мох,
І ми з тобою вже не в силі
Буть нещасливими удвох.



І ти ясна, і я прозорий,
І душі наші мов пісні,
І світ великий, неозорий
Належить нам – тобі й мені.

О море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.
Василь СИМОНЕНКО

***
Я ніколи не сплю.
Це безсоння мене доконає.
У стотисячну ніч заповзаю,
як змій до нори.
Ти ідеш по слідах,
як у казці про Герду і Кая.


Я римую тебе,
як римують вітрила вітри.

Я ділюся на нуль,
захлинаюся піною тиші,
обмерзаю від слів
і не можу намацати дна.
Ніч напише мене,
та безсоння усе перепише –
я його полюблю,
бо у нього твої імена.
Бо у нього твій пульс
і твоєї самотності профіль,
бо допоки не сплю –
ти як янгол стоїш за плечем.
Наче двері з петель,
позлітали стривожені строфи,
до яких відтепер
ти лишилась єдиним ключем.

Я тебе промовчу
голосніше за сурми і горни,
я шалений літак,
що не вийде з цього віражу…
І безсоння моє
як сторінку мене перегорне.
…Я кохаю тебе.
Та ніколи про це не скажу.
Олексій БИК

ЗАКОХАНА
Ось на тому й ущухла злива,
Розійшлися з під’їзду всі.
Ти брела по струмках, щаслива
В загадковій своїй красі.


Били блискавки ще тривогу,
Розтинаючи небосхил, –
І веселка тобі під ноги
Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв,
Але чомусь і він тепер,
зазирнувши тобі під вії
У волоссі твоєму вмер.

Через вулиці нахололі
Повз очей зачарований хміль
Йшла ти в сонячнім ореолі
Невідомо куди й звідкіль.

Йшла, та й годі. Може, з роботи,
В магазини чи на базар.
Дріботіли маленькі боти
Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого,
Йшла й не чула, напевне, ніг.
Але щастя твоє ще довго
Голубіло з очей у всіх.
Василь СИМОНЕНКО

* * *
Весняний день. Вологий вітер. Хмари.
Гримлять струмки. Ламаються льоди.
Граки в садах влаштовують базари.
В полях — озера талої води.

То дощ. То сніг. То пролісків іскринки.
То перший грім. То пломінка блакить…
Усе мінливе, наче настрій жінки:
Не добереш, чого чекать за мить.
Микола Луків

***
І все-таки скажи мені „Люблю”!
Хай ритуал, і тисячі разів
Висміювала я фальшивих слів
Облудну позолоту, та усе ж,
Аби не вийти з-поза людських меж,
Перш цілувать, скажи мені „Люблю”
Леся РОМАНЧУК

***
В очах твоїх я небо бачу,
Горять на нім вечірні зорі
І відбивають світло своє
В моїй душі, неначе в морі.

І поки небо тихе, сине,
І поки ясно сяють зорі, –
Блакитом чистим хвиля лине
В глибокім безконечнім морі.

А хай лише небо хмари вкриють,
І хай погаснуть ясні зорі, –
То враз і води потемніють
В глибокім безконечнім морі.
Богдан ЛЕПКИЙ

* * *
Половина саду квітне,
Половина в'яне.
Серед яблунь стану квітнем,
Огорни, тумане.

Може, вийде опівночі,
Де колись ходила, —
Чорні брови, карі очі, —
Не забута, мила.

Може, стане, ніжно гляне:
— Я твоя, єдина. —
Половина саду в'яне,
Квітне половина.
Микола Луків

Запроси мене на дощ
Я так довго чекаю на тебе,
Так повільно минають хвилини...
Вмить розбилося дзеркало неба
На маленькі колючі краплини.

Засміялись трави і квіти,
І дерева, і люди навстрічні...
Тільки крок залишився до літа,
А до осені ще – майже вічність...

Теплий дощ – нам з тобою на радість,
На кохання – п’янке і щасливе –
І обручки із сонячних радуг
Ми одягнемо вдвох після зливи.

Запроси мене на дощ,
На весняну теплу зливу,
Посміхнись мені щасливо
Й запроси мене на дощ!
Володимир Шинкарук

***
Не вимовлю ні слова. Промовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно – до плачу.
Присядь, коханий, ближче біля мене.

Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік – одна жагуча мить,
Я б так хотіла, щоб ти був щасливий!

Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами.
Микола ЛУКІВ

* * *
Панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами,
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.

Як мені хотілося, повірте,
на вітрах проворно пелехатих
і вдихати вас, немов повітря,
і, немов повітря, видихати.

Але ви — не ви. Як у люстерці,
роздвоїлись викриво й лукаво.
Ви одна спинилися під серцем,
інша ви пішли собі небавом.

І тепер в неходжену завію,
охопивши голову руками,
я один голублю власну мрію,
інший я зорію вслід за вами.

Роздвоїло. Стерпло. Загірчило.
Келих ночі. Крапелька отрути.
Панночко з блакитними очима,
з вами чи не з вами. Чи… не бути?
Іван АНДРУСЯК

У Львові
Не я одна
У снах молюсь:
– Не можу жити
Без любові…
І хтось признається комусь,
Що це було колись у Львові:
Летів за вітром
Цвіт і дим,
Чамрів і чах бузок пропащо,
І вперше був
Не кам’яним
Той лев,
Що квіти носить в пащі…
Оксана Лозова
Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2019.