КОЛИ ЗАСНУЛИ СИНІ ГОРИ
Ніч над Карпатами темно-крилатими
Шовками тихо зліта.
Серце залюблене, в мріях загублене,
Жде чогось, кличе й пита:
Чому, коли заснули сині гори,
Якось не до сну мені?
Чому, коли на небі срібні зорі,
Мрію в тишині нічній?
А між синіх гір в сяйві срібних зір
Бродить любов моя.
Тому, коли заснули сині гори,
Не заснем ні ти, ні я.
Нічка кінчається, зірка ховається,
Будиться шелест в гаю.
Тільки залюбленим, в мріях загубленим,
Мариться слово “люблю”.
Чому, коли заснули сині гори,
Якось не до сну мені?
Чому, коли на небі срібні зорі,
Мрію в тишині нічній?
Кличу поміж гір в сяйві срібних зір:
Де ти, любов моя?
Тому, коли заснули сині гори,
Не заснем ні ти, ні я.
Анатоль КОС-АНАТОЛЬСЬКИЙ
***
Ніжно цвіте в Карпатах,
Барвіночок хрещатий.
Вітер повіяв, дощ полива,
Це ж на вінки дівчатам.
Як заграє дзвінко музика троїста,
Чути, що весілля від села до міста.
Чарівна сопілка, скрипка та цимбали
Так іще ніколи весело не грали.
В парі ідуть обоє,
Молодий з молодою.
Вже той барвінок щастя приніс,
Що розквіта весною.
Вже на моїм подвір’ї
Та й музика заграла.
Щось моє серце крається,
Та й мати заплакала.
Ой не журись, матусю,
Що рано видаюся.
Доля дівоча – заміж іти,
До весілля готуйся.
виконує Віктор ПАВЛІК
ЗОЛОТО КАРПАТ
У полоні міст, мерехтінні літ
У душі вогонь, за плечима світ,
Де гладкий асфальт, мов карпатський бук,
І летить печаль, мов трембіти звук.
Золото Карпат, золото пісень,
Я несу до вас в цей святковий день.
Хай вони дзвенять, хай гуляють всі,
Щастя і любов будуть на землі.
Крізь столичний шум чую, як ручай
Кличе до батьків, просить: зустрічай!
Це тепло землі, цю любов Карпат,
Де серед краси – кожен друг і брат.
Кожен друг і брат, мати і сестра.
Щастя і любов нам несе краса:
Чарівний ручай і карпатський бук,
Цвіт із полонин і трембіти звук.
виконує Іван ПОПОВИЧ
. . . . .
ДЕ СИНІЇ ГОРИ
Де синії гори, де гори Карпати,
Туман в полонинах пливе…
Струнка, як смерека, близька і далека
Кохана гуцулка живе.
Рожеві серпанки, дівочі співанки
Ген-ген вітер в гори жене…
Тебе, рідний краю, до болю кохаю,
Навік полонив ти мене.
Такому коханню повік не зів’яти,
Цвісти йому в серці, цвісти!
В Карпати, в Карпати, в далекі Карпати
Лети, моя пісне, лети!
Лети, моя пісне, лети над горами
Ген-ген до верхів’я гори.
До тієї хати, у гори Карпати,
Кохану гуцулку збуди.
Де синії гори, де гори Карпати,
Туман в полонинах пливе…
Карпати, Карпати, зелені Карпати
Навік полонили мене.
Дмитро ЛУЦЕНКО
. . . . .
***
Гірські нескорені вершини,
Які занурились у хмари.
Ліси дрімучі, полонини,
Старі колиби і кошари.
Вітри ласкаві та сердиті,
Духмяні трави запашні.
Громи ревуть несамовиті,
Струмок дає води душі.
Стрімкі потоки, водоспади,
Могутні скелі, спів трембіти.
Я йду до Вас мої Карпати –
Одні такі на цілім світі.
Андрій ОЛЕСЬКІВ
КАРПАТИ
Ой, летять лелеки,
Летять далеко шукати рай.
Я ж лишаюсь вдома,
Бо тут смереки, бо тут мій край!
Тут я рідною мовою,
Наче сни, кольоровою,
Розмовляла з дібровами,
Тут мені дала доля два крила!
Я така крилата, бо росла в Карпатах,
Бо росла в Карпатах, де орел літа!
В мене очі сині, бо на Україні
Сині-сині ночі, небо і вода!
В мене, мов колосся, золоте волосся,
Бо на Україні осінь золота!
Я співаю дзвінко, бо я – українка,
Хто мене не любить, тих мені шкода!
Ой, летять весною лелеки
Знову у рідний край.
Ой, летять додому,
Забувши втому, садів розмай.
Я зустріну їх піснею
Променистою, чистою
Про той край, де з дитинства я
Кожен день пила воду з джерела!
виконує Наталка БУЧИНСЬКА
. . . . .
КАРПАТСЬКА ВЕЧІРНЯ
Заплутались хмари в смереках,
Влилися туманами в ніч.
Ми йдемо високо й далеко
Вітрам і стихіям навстріч.
Позаду лишилася втома
І міст асфальтова тюрма.
Мабуть, в нас таки не всі вдома,
Бо нас нині вдома нема!
Ми знову на стежці ведмежій,
Де крешуть з небес ковалі.
Вечірню заграву-пожежу
Роздмухує Той, що в скалі.
Із сонцем і ми одпочинем,
А рано в дорогу нам час,
Бо сині карпатські вершини
Давно вже чекають на нас!
К. МІЩЕНКО
КАРПАТИ
Їду у Карпати!
Їду у Карпати,
Щоб із полонини
Та ясної днини
Світ весь оглядати!
А Карпати, а Карпати –
Край, який не можна не кохати,
Край, що радо всіх стрічає,
Де душа сама співає!
Їду у Карпати!
Їду у Карпати!
Хочу з водограєм,
Що на скелі грає,
Пісню заспівати!
Їду у Карпати!
Їду у Карпати!
З вівчарем обоє
Від зорі ясної
Запалимо ватру!
Їду у Карпати!
Їду у Карпати!
Хочу молодого
Бойка чорнявого
Міцно покохати!
Слова Мирослав ВОНЬО
музика Валерій КОЗУПИЦЯ
виконує Надія ШЕСТАК
КАРПАТИ
На полонині, на полонині
Сніги розцвіли трояндами.
На полонині, на полонині
Ми з тобов розпалили в серці вогонь.
Ти мені дарував свої Карпати,
На губах Карпати, і небо в очах,
Я тобі дарувала свої Карпати,
Зоряні Карпати в смерекових снах.
На полонину, на полонину
Вітри нам донесли голос трембіт.
На полонині, на полонині
Сніг згорів, і запеклася кров бунтарів.
На полонині, на полонині
Біда разом нас з’єднала навік.
На полонині, на полонині
Ватра горить – в вільнім краї життя воскресить.
Ти мені дарував свої Карпати,
На губах Карпати, і небо в очах,
Я тобі дарувала свої Карпати,
Зоряні Карпати в мандрах і піснях.
Ольга БОГОМОЛЕЦЬ
. . . . . .
КРАСА КАРПАТ, НЕПИСАНА КРАСА
Карпатських гір торкнулася душа,
Яке це диво Божої природи:
Смереки ніжно ріжуть небеса,
Так величаво сонце з гір виходить.
А трави пахнуть,краще всіх парфум,
Мов килими, квітують полонини,
Трембіти голос розганяє сум,
Купаються у хмарах верховини.
Смарагдові ялини гомінкі
Легенди вітру тихо вповідають
У говір той вливаються струмки,
Про край карпатський все пісні співають.
Краса Карпат, неписана краса
В тих синьогорах і духмяних луках
Навіки розчиняється душа
І серце із Прутом не зна розлуки.
Леся КВІТ
