Весна – це пора розквіту, натхнення, кохання та поезії. Щоб більше проникнутись цією атмосферою пропонуємо збірку популярних віршів про весну від українських поетів та письменників.
*****
Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.
Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей…
Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п’є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим…
Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!
Володимир Сосюра
*****
Весна! Весна! — від поночі до рання.
Весна — в вікно, на дах, на капелюх,
весна в колючі воронові гнізда,
весна на кригу і від берегів —
на течію, на вир, на чорториї
весна правує серцем, як веслом,
весна збігає і збігають роки,
вже й вечори попереду біжать.
Розвидніло на білому папері.
На цілий аркуш видовжився день.
І дні подовжені замиготіли
в моєму відривнім календарі.
Василь Стус
*****
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Леся Українка
*****
Дивувалась зима,
Чом се тають сніги,
Чом леди присли всі
На широкій ріці?
Дивувалась зима,
Чом так слабне вона,
Де той легіт бересь,
Що теплом пронима?
Дивувалась зима,
Як се скріпла земля
Наливаєсь теплом,
Оживає щодня?
Дивувалась зима,
Як посміли над сніг
Проклюнутись квітки
Запахущі, дрібні?
І дунула на них
Вітром з уст ледяних,
І пластом почала
Сніг метати на них.
Похилились квітки,
Посумніли, замклись;
Шура-буря пройшла —
Вони знов піднялись.
І найдужче над тим
Дивувалась зима,
Що на цвіт той дрібний
В неї сили нема.
Іван Франко
*****
Дощі програють по городах гаму.
Трусне зелені кучері весна.
Педалі днів натисне під ногами –
і заспіває пташка голосна.
Засяють ночі зорями жасминно.
А срібний дощ підніме жалюзі –
півонії, рожеві, як фламінґо,
стоять в городі на одній нозі.
Ліна Костенко
