Кажуть, на цвинтарі розбитих сердець, найбільше тих, які ніколи так і не наважилися сказати про свої почуття. Кожен з нас закохується, страждає від нерозділеного кохання, а потім знаходить своє щастя з іншими. Драма любові.. Але по справжньому сильні почуття даються людині може раз, два на життя. З часом, ми відчуваємо менше, вже не страждаємо від нерозділених емоцій, під вагою досвіду, стаємо більш прагматичні і живемо щасливо у своїй буденності. Тільки спогади, про колись пережите нерозділене кохання, чомусь залишаються з нами на все життя. Так плаче наша підсвідомість.. Залишається також ностальгія, і гіркий післясмак: а може все могло бути інакше? І напевно, таки могло.