Як Юрій Багрянцев став детективом

Сам автор не дуже відомий українському читачеві. Поки що. А дарма, бо його невеличка книжка “Як я став детективом” цікава не лише як підбірка детективних історій, а й як розповідь про багато мистецьких та історичних подій, які стались на малій батьківщині автора – Київщині.

– Отже, як Вам вдалося поєднати детективні ходи із іншими літературними історіями?

Ю.Б.: Якось я читав журнал “Дніпро”, де надрукували в перекладі невеличке детективне оповідання якогось французького автора. Яке ж воно було для мене нудне й нецікаве! І явно висмоктане з одного або з двох пальців. Мене аж зло взяло: хіба не можна написати цікаве детективне оповідання? І не обов’язково з вбивствами, кривавими бійками, мордобоями та всілякими “стрілялками-догонялками”. Адже в житті трапляються безліч цікавих історій без крові, але насичені детективними сюжетами з пізнавальними та повчальними мотивами.

Отак я подумав, а мій внутрішній голос покепкував з мене: ось візьми і напиши таке оповідання, якщо ти такий “вумний”! І довелося мені пригадати історії з життя, в яких чи я був учасником, чи свідком, чи спостерігачем, або про які десь читав і чув. Додав трохи фантазії, щось об’єднав з різних історій, десь звів докупи людей, яких знав, щось змінив в місцях подій – і написав перше оповідання “Нещаслива сімка”. Журнал “Дніпро” надрукував його в жовтні 2013 року. А потім мені телефонували з редакції та просили ще надсилати подібні оповідання. І згодом в цьому ж часописі були опубліковані оповідання “Ящик коньяку” та “Загадкова фотографія”. А далі вже за інерцією писав про інші реальні життєві історії з детективними сюжетами, додаючи трохи художньої вигадки, і так народилася збірка оповідань, ціла книжка.

– Зокрема мене цікавить детективна історія “Старий млин” – як Ви знайшли її? Чи є реальні прототипи? Чому саме ця історія?

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Ю.Б.: Оповідання “Старий млин” – це моя повага і шана до живопису.

Музей в районному центрі Ставище описано реальний. Навіть в прізвищі його колишнього і, на жаль, вже давно покійного директора я змінив лише дві літери, все ж оповідання мої художні, а не документальні. Художня школа Мурашка в Києві була насправді, її учні, зокрема, Казимир Малевич та Микола Пимоненко – теж реальні історичні персонажі. Турагенція в Білій Церкві та її фотограф Роман – теж реальні. А Богдан Грінченко – образ, як кажуть, збірний, складений з кількох знайомих мені художників та деяких вичитаних історій про 19 століття. Взагалі, повторюся, в моїх оповіданнях основа – реальні персонажі та життєві історії. Я їх лише обробив, щось поєднав, щось довигадав, щось придумав “з нуля”.

– Чим Ви займаєтесь у житті? Адже я так розумію, що написання детективів – то Ваше захоплення.

Ю.Б.: Так, література (я написав та опублікував також повісті, інші оповідання та казки для дітей) – це моє захоплення, духовна потреба, творча пристрасть.

А основна моя праця всього життя – в кіно і на телебаченні (зокрема, вже 10 років поспіль на Київському Центральному каналі я створюю телефільми краєзнавчої тематики. Багато з них, до речі, викладені в ютубі).

– У Вашій книжці багато біографічних сторінок. Зокрема, про доньок Олену та Анну. Розкажіть про них більше. Хто вони? Чим займаються? Як живуть?

Ю.Б.: Мої доньки – відомі літераторки, журналістки, поетеси, письменниці; Анна Багряна ще й успішний драматург, а Олена Багрянцева ще й трохи політик, бо зараз є депутатом та секретарем Конотопської міської ради. Живуть вони далеко одна від одної і від нас, батьків: Анна – в столиці Болгарії Софії, Олена – в Конотопі.

– Ви плануєте видавати нові книжки? Якщо так, то про що вони будуть? Якщо ні, то чому?

Ю.Б.: Я є офіційно зареєстрованим з 2001 р. видавцем. Маю відповідне свідоцтво, з того часу видав близько 30 книжок різних авторів та жанрів – прозу, поезію, прикладну та довідкову літературу тощо. Щодо себе, то планую видати чергову книжку оповідань “Бувальщини” – це вже будуть документальні цікаві історії з мого життя. Я вважаю, що в житті будь-якої людини завжди трапляються повчальні та цікаві історії, якими можна поділитися з іншими. Кілька моїх “бувальщин” з майбутньої книжки вже були надруковані в періодиці.

Дякую за розмову.

Бажаю Вам, п. Юрію, втілення усіх цікавих проектів та справжньої радості від здійснення мрій!

Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів