З Іриною Білик – про силянки, гердани і традиції!

biser1.jpg (103.26 Kb)

Якщо майстриня вміє зробити цікавий виріб, то й поговорити з нею є про що. Ірина Білик – керівник гуртка «Намистинка» ЦДЮТ МЖК-1, що у Сихові (Львів).

– Ось уже протягом 17 років Ви керуєте гуртком «Намистинка» у ЦДЮТ МЖК-1 у Львові. Чого навчаються Ваші вихованці? На чому робите акцент у своїй роботі?

– Так, 17 січня 2017 року минуло 17 років від часу, коли почала працювати з дітьми у гуртку «Намистинка». За цей час Господь дарував мені багато гарних дітей до співпраці. Вчилися наполегливо, вчилися разом. Я також удосконалювалася біля них як людина і як майстер.


А вчимося ми різним технікам плетіння з бісеру, композиції, кольорознавству, досліджуємо спадок минулих поколінь майстрів по літературних джерелах, у музеях, на виставках. Цікавимося, що дожило до наших часів у прабабусиній чи бабусиній скрині, стараємося дати цим виробам друге життя. Недавно мама Софійки Громик принесла дві цікаві роботи її прабабусі. Одна з них виконана на кінському волосі. Ну як праправнучці не відтворити родину реліквію? Софійка з цим завданням справилася успішно!

Акцент від самого початку роблю передусім на збереженні і примноженні наших національних традицій. Адже поки жива мова, традиції і матеріальна культура – народ живий. Нашому культурному спадкові може позаздрити кожна держава Європи і не тільки.


Це повинні розуміти молоді люди. Традиція мусить жити у сучасності, не можна перервати золоту ниточку, яка єднає минуле з майбутнім. Звичайно, працюючи з дітьми, можна йти легшим для себе шляхом: навчати їх робити крокодильчиків, мишок та інших звірят, плести на дротиках квіточки і тому подібне. Ми маємо в програмі кілька годин на це, щоб задовольнити дитячу цікавість. Але ж не увесь навчальний рік. В позашкіллі дитина теж мусить отримувати грунтовні знання та навички. Тобто легший шлях – не для мене. Стараюся дати їм якнайбільше, щоб після першого року навчання дитина розуміла, що і як робиться, вміла прочитати схему, розібратися в текстовому описі, вміла скористати з літератури. Хочу, щоб мій досвід став їх досвідом і в будучині вони мали що передати у спадок своїм дітям та внукам.

Шкода тільки, що з кожним роком бажаючих працювати стає все менше і менше.

Відколи почалось Ваше захоплення бісером і з якими цікавими людьми Ви співпрацюєте?

– Я була ще дитиною, як жінка з с. Бабин, що біля Косова, приносила нам раз на тиждень молочко і сметанку. Це була поважна газдиня низенького зросту, дуже добра. У ті радянські часи у Косові люди не ходили у гуцульській ноші, а вона усе була вбрана так, як у них у селі ходять. Мені так хотілося помацати її сорочку, кептар. І не так коралі, як силяночка на шиї була моєю мрією.


Коли вона не змогла приходити до нас, її заступила невістка. Така ж добра, як вона, так усе файно зібрана, на шиї силянка ткана, але говірливіша. От у неї мені вистачило сміливості розпитувати, як така краса робиться. Випросила у тата пацьорок, гребінчики закріпила у татів верстат, наснувала нитки, сама придумала взір і почала «плутати», як теоретично зрозуміла, бо ж як це робиться не бачила ніколи. Я цю роботу дотепер бережу. Звичайно, вийшла вона не досконалою, а вчитися не було у кого, тому ця цікавість була приспана на багато років. Вишивала багато у студентські роки, в’язала, шила.

Чого тільки не приходилося робити в житті.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

Уже працюючи в ЦДЮТ (я тут від 1993 року), отримала у подарунок від колеги силянку. Люблю її. Та через якийсь час трапилася аварія. Треба було латати.


Потім іще раз. А за наступним разом порізала ножицями, позбирала на купочку пацьорки і зробила заново. Була у душі горда, що не знищила улюблену прикрасу, а дала їй друге життя. З цього й почалося моє зацікавлення бісером. Це як залежність, затягає. Літератури не було ніякої, сама мудрувала, як робити схеми, освоювала різні техніки. Апетит розростався. «Секретами майстерності» наші люди діляться неохоче, а був то час коли у нашій сім’ї росло трійко дітей, тому шукати вчителів для себе не приходилося. Йшов процес самонавчання методом спроб та помилок. Потім почала з’являтися література з Росії, у букініста знайшла книжечку Енгеліси Литвинець, маленьку першу книжечку Олени Федорчук купила на «Вернісажі». Зрозуміла, що у своєму пізнанні йшла не хибним шляхом. Стараюся не пропустити, що новенького роблять інші майстри. В основному це відслідковування подій за допомогою інтернету (там мої віртуальні друзі часом такі перли зі старих скринь розкопують, що ніколи й не побачив би…). А пані Олені Федорчук безмежно вдячна за книжку «Українські народні прикраси з бісеру». Це поки що єдина наукова українська ґрунтовна праця у сфері бісероплетіння. Чекаю на її статті в «Народознавчих зошитах», зрештою, хотілося б бачити її ще якусь нову книжку.

Крім молоді, яких навчаю, про якусь серйозну співпрацю з іншими майстрами залишається мріяти.

biser2.jpg (147.44 Kb)

За освітою Ви – фізик, а за покликанням – мисткиня? Знання точних наук допомагає Вам у творчості чи, навпаки?

– Навіть не знаю, що Вам відповісти. Фізика – це також мистецтво. Потужне, багатогранне, часом до незбагненності. Це наука, яка допомагає людині розуміти світ, у якому живе. Мені змалечку і донині, як маленькій дитині, цікаво «чому?», цікаво пізнавати світ. Тому не перестаю дивуватися і вчитися щодня. Це вже як їсти і спати. Звичайно, що всебічні знання допомагають у творчості і у житті.

Можливо, у Вашій родині були народні майстри? Звідки Ви родом?

– Так, були. Батько мій, Іван Кабин, а також його двоюрідний брат Василь Кабин, вчилися у косівській школі різьбярства Василя Девдюка. Поки тата «виправляли» у сталінських таборах 16 років, Василь став відомим різьбярем. Після повернення до Косова тато працював спочатку у машинному цеху, а потім різьбярем Виробничо-художнього об’єднання «Гуцульщина». Робив різьбу і ще один двоюрідний брат батька Микола Кабин. Взагалі у Косові значна кількість людей заробляли на хліб насущний мистецьким ремеслом. З цим росла, на моїх очах прості люди творили шедеври, це все пройшло через мою душу і серце. Великою рукодільницею була й моя мама-латвійка Дайна. Скільки светрів, рукавичок, шкарпеток з чудернацькими візерунками її роботи носили косів’яни! Деякий час вона розробляла і плела зразки для Спілки художників.

А родом я з берега сибірської річки Бірюси у чужому Красноярському краї, у якому відбували, позбавлені прав після таборів, мої батьки.

Знаю, що Ви берете активну участь у семінарах і виставках. Також організовуєте персональні виставки у різних містах. Там представлено багато Ваших авторських робіт. Ділитесь своїми схемами з іншими?

– Час іде, і поволі накопичується колекція моїх робіт. Частина колекції – реконструкції старих силянок, а решта – мої авторські роботи. Виставковий матеріал так і формую з двох частин. Відновлені роботи мають обов’язкове посилання на джерело походження, тобто де я взяла матеріал для реконструкції. А своїми схемами ділюся майже кожен день, часом і не одною. На ходу приходиться робити проекти дітям постійно. Причому кожному під той бісер, який дитина принесла на заняття. Не можу запропонувати щось наперед заготоване, бо не мають потрібного бісеру. А прийшла, то марнувати час не буде. Треба вже і гарне. А не хочеться мати виставку на Миколая і в кінці навчального року (дві обов’язкові виставки протягом навчального року) з однаковими роботами, тому думати треба активно. Якщо років 15 – 10 тому творче завдання бралися виконувати до 30% дітей, то тепер ніхто не береться – чекають на готове. Навіть гарний приз рідко кого заохочує. А підсумкова річна виставка – це завжди понад 500 робіт. Активний творчий процес.

Окремо хочу запитати і про реконструкцію старих виробів. Де Ви шукаєте їх і як даєте реконструюєте?

– В основному фотографую: на косівському ярмарку, на людях під час фестивалів і свят, у музеях – де побачу. Фотоапарат завжди був зі мною. Як жаль, що зіпсувався і вже ремонту не підлягає. Я тепер без нього, як без рук. А купувати і збирати колекцію протягом життя не було можливості. Свої ж роботи я не продаю, в основному дарую молодим панянкам та паням – хай тішаться, тому коштів на придбання прикрас нема.

Також світлини старих силянок, які продають, як і старі сорочки, через інтернет, часом є гарним джерелом інформації для мене. Головне – розгадати, як зробити і точно відтворити орнамент і колористику виробу, щоб не згубити його ідентичність.

biser3.jpg (141.8 Kb)

Чи плануєте видати Ваші авторські набутки окремою книгою? Адже судячи із напрацьованого, матеріалу для такої книги вже достатньо.

– Та маю у своїй колекції вже понад 200 робіт. Можливо, й варто зробити якийсь гарний альбом. А кошти на видавництво? Накопичилося багато методичного матеріалу. І його треба би впорядкувати, видати. Але часу на це бракує, поки працюю. Мій творчий доробок народжується вночі. А ще ж читати хочеться…

Що для Вас є найкращим відпочинком?

– Люблю свої Карпати, свій Косів, свою Україну і прагну її пізнати. Відпочиваю працюючи, читаючи, сіючи квіти, милуючись ними, спілкуючись з дітьми та онуками. Життя цікаве і прекрасне!

Дякую за цікаву розмову. Бажаю Вам натхнення і втілення мрій у книзі про Ваші прекрасні авторські роботи! Спілкувалась Оксана Кришталева



Вам сподобалася стаття? Підтримайте україномовне видання: Ваша допомога дозволить нам працювати для Вас і надалі!

 

➡ Приват 4149629353047269

➡ Monobank: 4441114410047144

➡ PayPal: uimcbiz@gmail.com

➡ Patreon https://www.patreon.com/uimc

 

Дякуємо!

 



Підтримайте Korali.info! Become a Patron!

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2022.