Ху́стка або ж хустина — шматок тканини або в’язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов’язують на голову, шию, накидають на плечі. Це – незмінний атрибут заміжньої жінки та показник соціального стану. Буковинські чоловіки пов’язували собі хустку на шию замість краватки. Найчастіше це був подарунок коханої дівчини.
Молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки — темні, вдови — чорні. Незаміжнім дівчатам дозволялось не носити хусток, але у православному храмі навіть найменшій особі жіночої статі не дозволяли перебувати із непокритою головою. Побожні люди вірили в те, що довгі коси жінки чи дівчини мають чудодійну силу. Детальніше про це тут – https://korali.info/temy/krasa-i-sila-volossya.html
Хустки також свідчили про рівень достатку родини. Заможні жінки зазвичай купували дорогі шовкові та вовняні хустки, шалянові та з парчевою ниткою. Про коштовність хусток свідчить той факт, що за польської влади на Західній Україні чоловік повинен був десять днів працювати, аби купити своїй дружині хустку. І то переважно до великого свята. Отож, нова хустка завше нагадувала господині про свято або важливий період у подружньому житті.
Вишита хустина, пов’язана хлопцеві – знак згоди вийти за нього заміж. Весільна хустка або намітка на голові дівчини – знак її переходу під владу чоловіка. Це фактично завершатльна частина весільної забави, коли майбутня свекруха урочисто пов’язує хустку невістці, після чого молода перетанцьовує, тримаючи вельон (фату) із неодруженими дівчатами та підкидає її наступницям, аби ті зловили своє щастя і згодом вийшли заміж.
Хустка, подарована воїну ставала оберегом для нього в бою. На випадок, коли козака чи воїна спіткала смерть в дорозі, чи він загинув у бою, хустка від дівчини виконувала важливу роль – нею вкривали обличчя козака.
Зірвати хустку з голови жінки – великий гріх, бо хустина – то честь жіноча. А посягати на жіночу честь не дозволено нікому!
У галицьких селах, понад річкою Опір, ще й досі збереглося старослов’янське дівоче вкриття голови — луб’яний віночок, обгорнений хусткою, а зверху покритий білою прозорою тканиною, ніби денце шапки. З-під вінка на спину спускаються кілька кольорових стрічок та волосся, заплетене у дві коси.
На всьому півдні України, в степах, де немилосердно пече сонце і «запалює» обличчя, дівчата, боронячись від «запалу», замотуються білою хусткою так, що ледве визирають очі.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Колись хустки в Україні вишивалися шовком, сріблом та золотом. Якщо вишивали шовком, то найбільше вживали червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки окремо ніколи не вживалися, тільки в поєднанні з червоними.
Орнамент на хустках був колись переважно геометричний, а починаючи з XVIII століття, навпаки: для хусток, як і для рушників, увійшов у моду рослинний орнамент — стилізовані рожі, волошки, гвоздики. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів…
Цікаво й те, що в українців існує понад 30 способів, як цікаво і креативно пов’язати хустку – по-циганськи, по-піратськи, тюрбаном, вінкоподібно тощо.
