Дедалі частіше на вулицях міст можна побачити модниць одягнених у колоритні хустки. Такі, як носили колись бабусі та прабабусі. Хустка давно перестала бути пережитком минувшини, і аксесуаром бабусиних скринь. Сьогодні – це модний аксесуар, який заполонив любов дизайнерів цілого світу. Хустки модно носити розкинувши на плечі поверх одягу, чи щільно обмотати ними голову, саме так, як носили українки двісті, триста років тому. На ринку та у торгових центрах є безліч хусток саме в національному колориті з яскравими квітами чи геометричними фігурами на чорному та білому тлі. Саме білі хустки були трендовим атрибутом одягу кожної українки впродовж багатьох століть. Чорні хустки з яскравими квітами прийшли до нас із балканських країн. Українки носили білі хустки на голові. Щільно обмотували ними голову, а зверху напладали вишитий рушник, або ж кінці хустки замотували довкола вух у вигляді китиць. Вважалося, що лише заможна та заміжня жінка може дозволити собі красиву білу хустину. Ще сто років тому цей атрибут був досить дорогим.
Існує кілька способів зав’язування хустини по давньому: хустина спереду на вузлику, хустина обмотана довкола шиї, хустина зав’язана на потилиці. Але українки завжди були нерозлучні саме з цим елементом одягу. Це справді дуже жіночно і гарно. Вважалося, що хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Це невід’ємна частина української культурної спадщини. Сучасні етнографи зазначають, що у давнину великі хустки з тонкого полотна на ярмарках коштували дуже дорого. Саме тому найкращі хустки великого розміру, носили тільки заможні люди і зазвичай тільки на великі свята Пасху чи Різдво. Хустку купляв батько дочці на весілля, або ж дуже добрий господар своїй дружині. Саме тому хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління.
Наскільки хустка виглядала багато, то, відповідно, заможною була і родина. Молоді дівчата носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, а вдови – лише чорні. Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти рожі, васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів. Хустки також мали різний розмір: маленькі були більш повсякденними, великі одягалися на голову, а на грудях закручувались, щоб було тепло. Наприклад, якщо жінка несла маленьку дитину, то закутувала і її, і себе. Перша писемна згадка про хустку приходить до нас з 1657 року, у описі шведського посла, який відвідав Богдана Хмельницького йдеться про жінок, які носили на головах білі хустки з бавовни. В народних обрядах хустка відігравала чи не головну роль: була оберегом, символом жіночої мудрості. На весілля наречений пов’язував обраниці хустку на руку так, щоб вони були нерозлучні.
Під час шлюбу і сьогодні нареченій кладуть на голову хустку, як ознаку того, що дівчина стає господинею та майбутньою матір’ю. Саме шлюбну хустку молоді жінки ніколи більше не одягали і тримали на власний погріб. В шафах у наших бабусь не було шапок, але було по двадцять, а то й більше хустин. Сьогодні модниці переймають цю культуру і собі купують неймовірної краси аксесуари на голову. І це не дань моді, це повернення до свого архетипу. «Ой, Покрово Покровонько покрий мою голівоньку хоч хусткою, хоч калиною..».
фото арт майстерні Треті півні
