На початку лютого 2018 року у львівському видавництві отців василіян «Місіонер» вийшла книжка «Скромний син землі Перемиської – отець Партеній Петро Павлик». Вона побудована у вигляді розмови з головним героєм о.Партенієм, з вл. Глібом Лончиною, с.Модестою Сеник та іншими. Розповідає про життя українського хлопця з Бушкович під Перемишлем, який у віці 16 років на заклик митр. Андрея Шептицького виїхав до далекого міста Ґроттаферрата в Італії неподалік Риму. Там він став ченцем-василіянином, згодом – священиком, здобув високу освіту і професію – видавав книжки. І хоч уже ніколи не повернувся на рідні землі, о Партеній понад усе любить Україну і старається працювати для неї навіть тепер, коли йому вже 99 років.
У спогадах головного героя відображені історичні події: о. Партеній розповідає про тяжкі пережиття своєї родини, яку було змушено залишити рідні Бушковичі й шукати пристановища в підсовєтській Україні. Свідчить про переслідування Української Греко-Католицької Церкви по обидва боки кордону з Польщею, облаштування життя українців на поселеннях, згадує про тяжкі пережиття митр. Йосифа Сліпого, єп.Коциловського, єп.Величковського, єп.Лятишевського, о.Гриника, о.Чорняка (з Журавиці коло Перемишля). Згадує про те, як допомагав рятувати після повені унікальну бібліотеку у Фльоренції, як розписував чотири церкви у Великій Британії (в тому числі – хоругви на хорах у катедральному соборі Пресвятої Родини в Лондоні).
. . . .
Люда Бублик. Скромний син землі Перемиської – отець Партеній Петро Павлик. – Львів: Місіонер, 2018. – 112 с. з ілюстраціями. ISBN 978-966-658-411-6
Уявити собі століття…, 100 років. Відгриміла Перша світова війна, найсильніші гравці європейської політичної арени переділили світ. Зникають колоніальні імперії, виникають нові незалежні держави. Колосальні знищення вимагають багато праці, щоб відбудувати зруйноване. На зміну підводам із запряженими в них кіньми приходить автомобіль. У політиці виникають комуністичні і тоталітарні режими.
Друга світова війна, яка забрала десятки мільйонів людських життів. Знову руїна, голод, хвороби… Політики знову переділюють світ. Рискою, проведеною олівцем під лінійку по мапі Європи, перерізають долі українських родин, розділяють і розсварюють близьких, розкидають їх по різні боки кордону, по різних світах. Світ розколюється на два табори, між якими починає точитися холодна війна. Головне завдання усього політичного, економічного і навіть культурного життя держав – гонка озброєнь.
З іншого боку, Зелена революція, розвиток медицини, винахід і застосування антибіотиків у лікуванні колись смертельних хворіб призводять до швидкого збільшення кількості населення планети, люди живуть довше.
ХХ століття називають ерою технологічної революції. Розвиваються радіо і телебачення, повітроплавання, ракетобудування, атомна енергетика, космічні технології, нанотехнології, кріотехніка, але також з’являється атомна зброя. Якщо колись лист на Сибір ішов місяць-два, якщо взагалі доходив до адресата, то тепер є мобільний телефон, який дозволяє сконтактуватися з іншою людиною негайно і не залежно від відстані, яка вас розділяє. Спочатку комп’ютер, який називався електронно-обчислювальна машина, займав цілу кімнату. Тепер він не лише пройшов кілька етапів вдосконалення, але й зменшився настільки, що цілий світ поміщається на долоні. Історію цього світу змінюють відкриття у генній інженерії, теорія відносності, клонування, надпровідність, космогонія і космологія.
Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру
Праця на землі, в індустріальному виробництві вже не настільки важлива.
Починається період інформаційного суспільства і глобалізації: геополітика перестає відігравати ключову роль, як це було ще кілька десятків років тому. Височезні гори і глибочезні моря вже не є географічною перепоною для поширення воєн, хворіб, інформаційних вірусів. Але разом з тим перед людством постають також глобальні проблеми: перенаселення планети, вичерпання ресурсів, глобальне потепління, знищення навколишнього середовища, втрата потреби у безпосередньому спілкуванні людей – комп’ютер заміняє пряму розмову.
Уявити собі, що всі ці кардинальні історичні зміни відбулися протягом життя однієї людини, чоловіка, якому ось-ось виповниться ціле століття. Книжка «Скромний син землі Перемиської – отець Партеній Петро Павлик» – саме про цього ровесника епохи. Із розповідей і спогадів, поміщених у книжці, перед читачем постають образи новомучеників Української Греко-Католицької Церкви: митрополита Йосифа Сліпого, єпископів Йосафата Коциловського, Василя Величковського, Івана Лятишевського, отців Василя Гриника, Івана Чорняка та багатьох інших, що стрінулися на життєвому шляху головного героя.
Будучи звичайним ченцем, без відзначених високими нагородами заслуг, отець Партеній є свідком столітньої історії, протягом якої світ змінився до невпізнання. Головний герой книжки особисто пройшов тяжкі, часом трагічні перипетії, безпосередньо спілкувався з ієрархами, що мали вплив на перебіг історії Української Греко-Католицької Церкви, допомагав їм, слухав їхніх настанов, виконував їхні доручення, чим сам долучався до створення цієї історії. Отець Партеній, виконуючи свій чернечий послух і священичі обов’язки, постійно молиться, вчиться, тяжко працює, незважаючи на свій вік. Але через спогади рідних і розповіді священиків, сестер-василіянок, передані у книжці, ми бачимо його також як звичайну людину, яка, хоч і провадить аскетичне життя, та все ж має свої смаки і вподобання: милується і захоплюється мистецтвом, сміється з жартів, задушевно співає з братами українські пісні, любить зупу з фасолькою і чорний хліб. Він вболіває за хворі ноги митрополита, що повернувся з 18-літнього заслання, і возить до України ліки для рідної сестри, що страждає на «паскудну хворобу» через тяжкі умови праці. Наражаючись на реальну небезпеку, боячись, як кожен з нас би боявся в такій ситуації, отець все ж таки перевозить унікальне Святе Письмо для одного священика в Україні – подарунок від митрополита Сліпого. Передає Патріярхові на словах вивченого напам’ять листа від владики Василя Величковського, бо паперового перевезти не можна було. Водночас, отець Партеній багато працює як мистець і мистецтвознавець: розписує чотири українські церкви в Англії, разом з іншими братами рятує унікальну Фльорентійську бібліотеку, що постраждала під час стихійного лиха. Він таки справді є не лише свідком історії, але також її творцем. Ретельним, працьовитим і дуже скромним. Його розповіді – більше про тих, із ким довелося в житті зустрітися, співпрацювати, кому допомагав. Це цінні історичні свідчення, які вартують бути увічненими для історії, для прийдешніх поколінь.
Сьогодні, коли немає заборон щодо віросповідання, Церква відроджується і розвивається. Новозбудовані величні храми гарно прикрашаються вірними, милують око. Більшає випускників духовних семінарій та богословських факультетів. Щоб стати священиком, претенденти проходять ґрунтовну теологічну науку, хіротонія відбувається дуже урочисто, при великому здвигові рідних і вірних. Бути священиком стало престижно. Не так, як було за часів катакомбної Церкви, – самоосвіта, самозречення і небезпека для життя самого священика і для цілої його родини. Але на сьогоднішній день суттєво відчувається нестача духовного авторитету, відсутність доброго духівника, пароха-лідера, який би власним прикладом показував торжество християнських цінностей, важливість дотримання Божих заповідей.
У таких умовах книжка про о. Партенія є дуже важлива. Бо вона про священика, ченця – взірець для сучасних духовних провідників. Але вона також про учасника історичних подій, людину, яка ціле своє життя провела далеко від рідних земель, але залишилася великим патріотом України, гуманістом. Вона розповідає про життєвий взірець, авторитет, настільки потрібний українцям саме зараз, у час будування своєї національної самосвідомості, ствердження своєї окремішності, підкріплення своєї вартісності в різноманітній європейській спільноті.
Сама авторка відносить свій текст до жанру документального нарису. Однак, книжка не є викладом сухих фактів, вона читається легко і втягує. Це література нон-фікшн. За вимогами жанру, від описуваних у книжці подій мало би минути багато років. Отець Партеній нині живе і служить у монастирі в Ґроттаферраті, та його спогади – про минуле століття, про події, віддалені від нас на десятки років. І добре склалося, що авторка ще встигла записати його унікальні спогади і представити їх у захоплюючий спосіб у цій невеликій книжці. Бо ж таких свідків історії залишилося ой, як мало. Книжка, видається, виконала головну мету, яку ставила перед собою авторка: зафіксувати цінні свідчення і спогади; донести, особливо до молодого покоління, правду про трагічну долю української Церкви, переслідуваної і врешті знищеної комуністичними владами двох сусідніх з Україною держав; а також – усвідомити важливість тяглості поколінь: старшу ґенерацію повинна замінити молодь (зокрема, у громадсько-релігійному житті, в чернечих покликаннях та інше). Хоча треба сказати, що після прочитання останньої сторінки книжки, залишається певний недосит – хотілося б ще більше прочитати як про головного героя, так і про тих, із ким його зводить життя. Можливо, ця книжка дасть поштовх комусь із українських науковців, дослідників до подальших розвідок у цьому напрямку.