Закохані вірші Катерини ДЕВДЕРИ

Закохані вірші Катерини ДЕВДЕРИ

Катерина Девдера – поетка, лауреатка заохочувальної премії на літературному конкурсі «Смолоскип», гран-прі «Молодої Республіки Поетів». Народилась 1990 року на Вінниччині. Авторка книжок «Співприсутність» (2011), «Літери і стихії» (2015). Перекладає з польської, іспанської поезії. Досліджує творчість Олега Лишеги.

devdera_osn.jpg (67.73 Kb)

***
Хтось у мені каже, що за тобою скучив.
І що мені не байдуже чи ти є, чи нема.
В школі любові – ми двоє невмілих учнів,
Правда, й невмілі вчаться чогось однак.
Вчаться чекати крізь зливи і завірюхи.
Вчаться писати довгі листи про все.
Вчаться слухати одне одного і не рухатись,
Боячись ніжності, що поміж них росте.
Вчаться бути спудеями мандрівними,
У країні любові, країні болю,
Вчаться кохати з римою і без рими,
Вчаться бути ніким, щоб стати собою.
Вчаться думати: що́ я сьогодні можу
Дати йому чи їй, щоб цей довгий шлях
Серед повітря ствердлого від морозу
Став хоча б трохи м’якшим?
Вчаться вірити. Вчаться ростити крила
Після різких падінь з чудесних висот.
Вчаться любити так, ніби не любили
Досі.


І ніби їм не боліло сотню
Тисяч разів.
Ніби їх не було розбито
й заново склеєно скотчем чи ПВА.
Хтось у мені не може без тебе жити.
Хтось у мені записує ці слова.


devdera9.jpg (428.3 Kb)

***
Не боюся вигнання. Боюся, що ми не разом
Переходимо темряву – кожен із нас –
свою.
І не знаю, чи упізнаю тебе з часом,
Коли навіть себе буває не впізнаю.

Перевтомлені, сповнені гіркоти,
Не готові прощати або любити,
Ми ще маримо горами,
прагнемо висоти
Й вітру.

І на різних кінцях пустелі нам сняться сни
Однакові, неначе дві краплі води.
Ніби хтось нас любив і ми говорили з ним
Під горіхом гінким, зеленим і молодим.

Прокидаємось вранці у холоді й пустоті.
Наші вікна виходять в небо, а небо – сиве.
І старий, ніби світ, сумний,
мовчазний горіх
Вперто б’ється до шиби.

devdera2.jpg (46.23 Kb)

Цікаве відео на нашому каналі: Листівка на День матері з фетру

***
Мій-не-мій. І добре, що так.
Не мати нічого свого, навіть коханого.
Тримати в долонях тонкі довгостеблі маки.
Дивитись, як вони в’януть.

Перша пелюстка впала. «Любить», – кажу.
Друга пелюстка – рана моя глибока.
Третя обпече палець. Четверта – душу.
П’ята – дарує спокій.

«Любить – не – Любить». Маки – це не рум’янок.
Вирослі з серця, червоні, як шал, як лють.
«Любить – не – любить». Колись буде інший ранок.
Мла опаде.
Він прийде і скаже, що любить.


devdera10.jpg (334.91 Kb)
.

.

***
Люблю тебе. Прости, що так невміло,
Немов крізь ґрати руку подаю.
Ще сніг лежить. Ще біло-біло-біло
Над річкою.

Люблю тебе. Прости, що я нічого
Не принесла, крім аркушів і ві́ршів.
Моя любов – стривожена й убога,
Ти вартий більшої.

Люблю тебе. Назавтра крига зрушить –
Навчить мене мистецтву воскресати.
Люблю тебе. Нарешті маю мужність –
Сказати.

devdera3.jpg (76.86 Kb)

***
Не відпускай мене до весни. В зимі – побудемо разом.
Аж поки сніг потоком рясним гайне і зникне у брамах часу.
Ти маєш владу. Я маю теж. Усе, що сталось – обом.
Мене ніколи так не бентежив ніхто ні сміхом, ні поглядом.

Не відпускай мене. Не боюсь при тобі все прожити до дна.
І не біда, що скоро весна, тут сніг, де ми, я закутуюсь
У давні хутра, у горностай.


Я – королева. Невже не знав?
Мене ніхто ще так не тримав, ніхто не грав ще такого блюзу.

Я залишилася б. Залишу́сь! І ти стоїш, а хотів іти.
А я хотіла би вирости
При тобі кимось таким,
як плющ.

devdera8.jpg (399.74 Kb)

***
Ні, я не вірю у принца з казки, я вірю в тебе.
В хлопця з плоті й крові, що завдає болю.
Любить, ненавидить, прагне ніжності, гребує
Ніжністю,
є не сіллю землі – сіллю солі.

Вірю в тебе, бо ми однієї крові,
як брат і сестра, як ліва рука й права.
Не хочу розмов, та палко прагну любові
й відваги казати правду,
бо ліпша правда,
ніж ввічливість прохолодна, гладка галантність
краваток шовкових, метеликів на манішці.
Не вірячи в принца з казки, вірю в романтику,
в життя яскравіше за всі –
мої і твої –
вірші.


devdera4.jpg (160.4 Kb)

***
Найгарніше, що в тебе є – це твої руки,
Лагідні руки лемка, гу́цула чи кого?
Поки говориш, пальцями в такт пристукуєш,
ніби танцем є кожне твоє слово.

Я дивлюсь на них і стає гаряче,
І стає солодко і бентежно,
В тебе з долонь визбирую обережно
Афини,
Що росли
Над дикою стежкою.

Ти такий красивий аж боляче.

devdera7.jpg (308.83 Kb)

***
Кажеш: «люблю». Заплющую очі й бачу гори.
Знаєш, «люблю» – це не слово, а дика вершина.
Кажеш: «люблю».


І відлунням тобі повторюю:
«сильно-сильно».

Зовсім не знаю, що завтра станеться з нами.
Мапи загублено. Ніч між сивеньких буків.
Можна зійти у села з афинярами,
Або до водоспаду вийти на гуркіт.

..Темно.
Прикрась мене зорями й світляками.
Зимно.
Мені потрібне твоє тепло!..
Кажеш: «люблю».
І спрагла
бачу під каменем –
джерело.


devdera5.jpg (197.72 Kb)

***
У цьому саду знайди мене у траві.
Я хочу знайтись, як втрачений срібний ключ.
Як літера невідомого алфавіту,
Як вчителю – учень.

Візьми у долоні, тули до щоки і вуст,
Неначе пташа тремтливе, горобеня.
Зігрій мене так, як найліпші мрії – не гріють.
Як гріє хіба домівка, або рідня.

Нехай настане наша добра пора
Знайтися і не згубитись удалині.
Знайди мене, як знаходять афини в горах.
Як зірку в небі знаходять,
Коли ніч.


devdera6.jpg (280.52 Kb)

***
Хай би ця любов була морем –
Без берегів і дна.
Хай би ця любов була
Морем – яке тривожить тебе у снах.
Хай би ця любов була морем –
Що переходить ув океан,

Хвилі любові брижаться паравоном.
Тьмаві глибини – незвідана таїна.
Хай би ця любов була морем
Без берегів і дна.

Хай моря вода солона буде солодка все ж.
Хай мапи не допоможуть, срібні компаси теж.
Хай ми пливемо довго, довше за все життя.
Хай би ця любов була морем,
Amore – не має кінця.

Korali.info (Коралі.інфо): краще україномовне жіноче видання.
© Korali.info 2015 — 2019.