У календарі є такі дні й свята, коли людям відкриваються потаємні ворота у інші світи і позасвіття. Відбувається це кілька разів на рік – взимку на Різдво, навесні після Великодня і пізно восени в День всіх святих. Триєдиність світу найкраще видно у символі трисвічника, який супроводжує найбільші свята календарного року. (Згодом три свічки означили як триєдність Бога-Отця, Сина і Святого Духа).
Яв – це видимий, матеріальний, реальний світ. В ньому панує чиста сила, яка править світом. Це фактично і є “білий світ”. Яв – це дійсний час, суще, те, що відбувається тепер. Наше життя.
Нав у слов’янській міфології – втілення минулого, того, що відбулося, відійшло; країна мертвих, яка ворожа країні живих. Нав – це світ нематеріальний, потойбічний, світ мерців. Значення старослов’янського «навъ» за словником Даля — «мрець». Український лексикограф Є. І. Желихівський тлумачить схожі українські слова «нав» і «нава» як «домовина», «труна», а також наводить слово «навк» у значенні «мрець».
Традиційно у Святвечір на столі ставлять трисвічник, а якщо хтось відійшов у засвіти менше, як рік тому, то й додаткову тарілку та чарку. Тобто, зв’язок із душами предків дуже помітний.
Навський світ умовно поділяють на три підвиди: ефірний, астральний і ментальний. В ефірному, наче у дзеркалі, відбивається світ явний, і його населяють істоти, дуже схожі на нас, людей. В астральному світі існують душі та іноді літають там уві сні. Ще його називають казковим світом, в якому кожен із нас «проживає» багато паралельних життів. Ментальний світ ще називають творчим, наповненим енергією та ідеями.
Прав – основний закон життя. За цим справедливим законом на думку давніх досі існує наш світ. Прав – це істина, справедливі закони, які правлять світом, у першу чергу Яв’ю. Тобто, Правда!
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Після смерті душа людини, полишаючи Яв, переходила до світу потойбічного, в Нав. Деякий час вона мандрувала, доки не досягала Вирію-Раю та доки не поєднувалась із душами предків.
Згідно із давніми віруваннями, людина безсмертна: вона змінює тілесні оболонки, як одяг і проживає багато життів та нагромаджує у цих життях безцінний досвід. Звідси – поважне і дбайливе ставлення наших пращурів до людської долі. Недарма предки уявляли собі Долю персоніфікованою – вона могла сама приходити до людини, проситися до хати і допомагати у вирішенні життєво важливих питань. Звідси й походить народна мудрість: «Не розминутися зі своєю долею».
