Гурт Troye Zillia виконує сучасний український фолк!

– Гурт «Троє зілля» виконує українські пісні в сучасній обробці. Не секрет, що в такому стилі зараз популярно звучати, та й українських гуртів чимало. І все ж – вас знають і впізнаЮть. Які три найцікавіші проекти ви довершили останнім часом? Як приходите до свого слухача?

Настя Войтюк: звучання Troye Zillia і справді впізнаване – це завдяки нетиповому поєднанню інструментів, вокалу і розмаїттю перкусії, яка є у нашого барабанщика. Зараз ми знаходимось на межі фолк музики – тобто є частина слухачів, які асоціюють нас з народною музикою, а частина – з іншою – мабуть швидше за все це буде інді-поп. Як ми приходимо до слухача? Відповідь проста – граємо багато концертів і якісно подаємо нашу музику на радіо, телебаченні та в мережі Інтернет.

Проектів маємо багато і одночасно, але справді є кілька, які залишили особливі враження. Перший – це досить несподіваний для нас напрямок – ми переспівали кілька пісень Скрябіна, зробили це в знак пошани до його творчості. Зокрема це фолк кавери на пісні «Дельфіни», «Танець Пінгвіна» та «Сам собі країна». На останню композицію зняли кліп у Львові в якому нам допомагають і Леся Українка, і Сергій Жадан і Юрко Покальчук. Та, звучить дивно – це треба подивитись, щоб зрозуміти про що йдеться 😉

Сам собі країна – кліп:

Дельфіни аудіо:

Другим важливим для нас проектом є співпраця із гуртом ДоСхідСонця – чарівні дівчата етнологи, що вже близько 10 років шукають, досліджують і співають народні пісні автентичною манерою. Дівчата дуже швидко пішли на контакт і разом з ними ми зробили цілу весняну програму, з якою відіграли концерти в Україні та Польщі цього літа. Цей проект – це як “back to the roots” – на репетиціях часто пробігав мороз по шкірі від потуги вокалу і від гармонійного поєднання двох гуртів. А вийшло все до речі, дуже спонтанно, – ми шукали з ким провести різдвяну розколяду минулої зими і запропонували дівчатам. Після вдалого концерту виникла ідея зробити спільний проект. Згодом до нього причепилася назва ШУМ. Так і шумимо далі 

Третім вдалим і цікавим для нас проектом був весняний тур по Україні та Польщі цього року (2016) – ми дали багато концертів і знайшли нових друзів. На приклад, на Сході України дуже чекають таку музику як наша – це зовсім інший формат – там люди гуртуються навколо українського, бо його мало. А у Польщі нас сприймали на ура як милозвучний і веселий гурт української музики і на наших концертах були люди різного віку – від дітей до бабусь.

– Знаю, що раніше ваш гурт виступав у більшому складі? Як ви називались? Яку музику виконували? Чому змінили формат?

Настя Войтюк: так, були інші гурти, зокрема і Cherry Band – бандурний етно гурт у якому троє з нас грали від 2011 року. Це був хороший колектив і мені подобалась енергія творчості, ми багато чого досягли. У тому колективі більшість репертуару трималась на моїх аранжуваннях, хоч і всі інші учасники були активними в житті гурту. В якийсь момент ми зрозуміли, що маємо різні цілі – для когось гурт це було хобі після роботи, а для когось основне заняття. Деяким учасникам хотілось серйознішої роботи, стабільного розвитку і задля експерименту на початку 2014 року ми створили новий проект Troye Zillia де почали експериментувати – це був справжній діалог бандури, перкусії та клавіш. Зникло багато невирішених питань і ми швидко пішли вперед. Дебютували на фестивалі «Країна Мрій» і через пів року вже отримали серйозне замовлення на запис цілого диску музики для підручників з української мови – так народився наш перший альбом «In Ukrainian». Cherry Band ще давав концерти, але створення нового гурту чомусь не сприйнялось позитивно і з часом перший гурт затух і затих.

Зараз у нас мобільний формат – ми на сцені втрьох, кожен має свій неповторний інструмент і роль у гурті. У меншому гурті важче сховатись і на кожного учасника припадає багацько всього. Та це і добре – бо веде до розвитку.

– Учасники гурту – фахові музиканти чи у них є інша робота, яка їх годує? Як добирали музикантів?

Настя Войтюк: у нас гарна історія, нам не довелось писати оголошень, шукати когось, ми знайшлись самі. Спочатку це були Стас, Настя та Іра – це була весела і потішна компанія, яка давала джазу на сцені і в житті. Потім Іра поїхала на навчання за кордон і до нас в гурт прийшла Аня. Не будем приховувати секрет – Аня і Настя сестри, які навіть і не здогадувались, що колись гратимуть разом.

Щодо відсотку музики в житті, то у Стаса це основний вид діяльності, оскільки він ще грає в інших проектах (до прикладу відомий гурт Хрущі), та навчає гри на барабанах дітей та дорослих. Для мене музика була ціллю, яка на даний момент теж захопила більшість часу – Я граю у кількох музичних колективах, а крім цього займаюсь різними музично-театральними соціальними та культурними проектами. У клавішниці Ані два основних заняття в житті – вона професійна спортсменка, кандидат у майстри з кінного спорту (конкуру) і щодня працює зі своїми підопічними кониками, а після обіду та вечорами і у вільні дні музикує з нами. Раніше Аня грала у одному львівському молодіжному гурті.

До речі, у одного нашого учасника є ще художній талант – Стас створив серію малюнків у стилі інді-фольк графіка. І ці малюнки знайшли своє місце на футболках, які тепер є офіційним мерчом (сувенірна продукція від гурту), який можна придбати під час концертів.

– Основою гурту є, вочевидь, Настя Войтюк. Розкажи про себе трішки більше – про те, якою була твоя діяльність поза гуртом і як ти поєднуєш музику із іншими видами діяльності?

Настя Войтюк: тут до речі, спірне питання – я як непосидючий хвіст – постійно вигадую щось нове для гурту, але без Ані та Стаса мені цього самій не зробити. Кожен з нас має свою нішу в гурті, хтось провокуючу, хтось миротворчу, хтось смішить всіх, а хтось купує печиво на репетиції. У такому гурті всі по черзі лідери )))

Я інколи думаю, що неможливо все поєднати, бо є така думка, що треба займатись одним видом діяльності і в ньому вдосконалюватись. Ну, можливо, та це не дуже для мене – я люблю різну діяльність – можу написати пісню, а можу проект для пошуку коштів. Якщо треба швидко спаяти афішу – також за це візьмусь. Поза гуртом я активна і маю різні ролі – роль друга, роль координатора проекту, роль тренера. Люблю проводити інтерактивні тренінги – дуже радію, коли бачу як люди бавляться наче малі діти. Але крім цікавої роботи маю ще серйозну – останні 4 роки працюю у проекті видавництва духовної музики – дуже якісний і цінний для мене продукт – у ньому, фактично відроджується наново наша українська культура духовного співу.

Мрію вирушити у довгий кругосвітній тур з концертами з Troye Zillia і великою командою – менеджером, звукорежисером, фотографом, відео операторами, водієм і …. масажистом 😉

– Репертуар і участь у різних проектах. Звісно, якщо народні пісні можна переспівувати і аранжувати на власний смак, то як гурт Troye Zillia дає собі раду із авторськими піснями? Чи берете і чи будете брати участь у проектах? Кого із відомих сучасників хочете переспівати?

Настя Войтюк: у нас життєві обставини склались так, що ми мали написати власний текст до пісні. Ми довго думали, а потім за 2-3 дні народили спільний текст і тепер маємо авторську композицію «Пісня щасливих людей», яка є креативним рімейком відомого хіта Бобі Макферіна. Пісню взяли на багато відомих радіостанцій, а один діджей навіть запропонував зробити ремікс. На цю пісню ми ще й кліп зняли. Теж унікальний проект – оскільки його ми втілювали пів року мандруючи Карпатами та Львівською областю разом зі студією ВиДиво. У кліпі ми розповіли про автостоп і як важливо інколи не думати про гроші, про свої проблеми, а просто проводити час з друзями. Ми як музиканти дуже любимо подорожувати, а ви знаєте, що часто навіть проста незапланована подорож може принести багато радості.

Крім «Пісні щасливих людей» у нашому репертуарі є ще авторська інді-пісня «Бобраніч», яку Настя написала вже кілька років тому. Можливо будуть з’являтись і нові авторські композиції, та це після того як ми презентуємо наші два альбоми над яким працюємо останні місяці. Чому два? Тому, що різдвяний і … повсякденний 

У цьому кліпі, до речі, можна підглянути за одним з коників – Рашидом