Українське суспільство поетичне не лише у слові, а й у багатьох інших жанрах народного і класичного мистецтва. Такі фольклорні жанри, як пісні, казки, перекази, загадки, приповідки, думи і балади, театральні постановки, інтермедії та легенди просякнуті поезією та вишуканими епітетами. Саме з них завдяки народним співцям – трубадурам, менестрелям, бардам і поетам народились новіші жанри сучасної літератури.
Поезія – це не тільки заримовані рядки, не лише певний ритм і римування. Це, насамперед, високий лет душі, вміння побачити прекрасне в буденному, передати його цікавими символами, небанальними епітетами та сміливими барвами. Навіть поезією у прозі, що у наш час незаслужено забуто.
Поетична душа – крилата, завжди в пошуку нових образів і сюжетів. Поезія лікує від сірості зранену душу, рятує від прозаїчності щоденної рутини. А бути поетом – вміти побачити і заримувати красу цього світу, подати її у святковому форматі.
Поезія – привілей молодих! Це час весни і кохання, замилування світом, дарування цьому світові своїх позитивних емоцій. І навіть якщо поет стає старшим і на плечі йому лягає життєва мудрість, то його поезія переростає у чудову громадянську лірику, у філософію набутого досвіду, як у Ліни Костенко.
Рятувальним колом від радянської ідеології свого часу стала авторська пісня та співана поезія. На тодішньому всесоюзному рівні популярними були барди Володимир Висоцький, до речі, уродженець Вінниччини, Булат Окуджава, Олександр Розенбаум, Юрій Візбор та багато інших достойних авторів і виконавців.
У часи незалежної України виникли фестивалі авторської пісні – «Оберіг» та «Червона рута», а також театр «Не журись». Свої пісні та поезію друзів по перу виконували Тризубий Стас, Віктор Морозов, Сергій Шишкін, Олександр Смик, Едуард Драч, Тарас Чубай, Анатолій Сухий (“Рутенія”), Олег Сухарєв (“Самі свої”), Олександр Ігнатуша, Сестри Тельнюк, Марія Бурмака, Ольга Богомолець, Ігор Жук, Тарас Компаніченко, Любов і Віктор Анісімови та їхні однодумці. Пригадую також чудовий фестиваль бардівської пісні «Срібна підкова», який проходив у Львові та відкрив світові нових цікавих авторів і виконавців. Завдяки їм усім поезія зазвучала у якісному пісенному форматі.
Завдяки мудрим сподвижникам, яким довелося жити у часи соцреалізму, виникло таке унікальне явище, як українське поетичне кіно. Напрям його визначили фільми: «Тіні забутих предків» С.Параджанова, «Та, що входить в море», «Камінний хрест», «Захар Беркут» Л.Осики «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Всупереч усьому» Ю.Іллєнка, «Совість» В.Денисенка, «Комісари», «Іду до тебе» М.Мащенка, «Пропала грамота» Б.Івченка, «Пізнай себе» Р.Сергієнка (вийшли в 1964 – 1973 роках) і «Вавилон ХХ» І.Миколайчука (1979). П’ять із чотирнадцяти було заборонено і вони побачили світ наприкінці 1980-х.
Символом поетичного натхнення вважають крилатого коня – пегаса.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Міні-словничок поетичних жанрів
Акровірш — вірш, в якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення, найчастіше — ім’я того, кому присвячується акровірш.
Альба — поетичний жанр провансальських трубадурів, ранкова пісня.
Балада — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.
Верлібр — вільний вірш, неримований нерівнонаголошений віршорядок і вірш як жанр.
Дума — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліричного епосу (проміжне положення між епосом і поезією).
Елегія — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту.
Епіграма — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом).
Газель — ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га тощо
Хайку — жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5–7–5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.
Гімн або славень – жанрова форма поезії, еволюціонував з культових пісень, завершуваних молитвою до культового божества.
Ідилія — одна з основних форм буколіки, невеликий, переважно віршовий твір, в якому поетизується сільське життя. Канцона — одна з форм середньовічної лірики, що походить від кансони трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов’язана з культом дами.
Мадригал — світський літературний та музично-поетичний пісенний жанр епохи Відродження.
Ода — жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб.
Пастурель — різновид кансони, пісня-оповідь про зустріч ліричного героя (як правило, лицаря) з пастушкою (pastoure).
Пісня — усамостійнений ліричний жанр, що походить від пісні, як музичного жанру.
Поема — як правило великий за обсягом ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.
Романс — невеликий за обсягом вірш та музичний твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом.
Рондо — назва ліричного жанру зі строгою строфічною організацією, який виник у середньовічній французькій поезії.
Рубаї — чотиривірш, як правило, філософського змісту за схемою римування: ааба чи аааа (різновид монорими).
Серенада — лірична вітальна пісня, поширена в Італії та Іспанії.
Сірвента – один з найважливіших жанрів поезії трубадурів XII-XIII ст. Формою нагадувала любовну кансону.
Сонет — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед тощо.
Танка — п’ятивірш, що складається із чергування п’яти- та семискладових рядків (5—7—5—7—7). Заключні, завершальні рядки танка називаються аґеку.
Тріолет — восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб.
Шарада — різновид версифікаційної гри, котрий полягає у відгадуванні закодованих слів чи виразів, сприяючи розвитку інтелекту та активізації мовного поля під незвичним, асоціативним кутом зору.
У приготуванні статті використано матеріал з української Вікіпедії, за що їй велике дякую!
