Для тих, хто з якихось причин не знає англійської, слово FOREVER означає «назавжди». Вічний, незмінно присутній, завше актуальний Тарас Шевченко. Геній нації, який пережив славу і зневагу, купу міфів про себе, возвеличення і відверте цькування, намагання попорпатись у його біографії та знайти там щось таке, що би стало сенсацією.
У радянські часи ім’я Шевченка використовували для класової ідеології, з її прагненням вражої злої крові, якою треба окропити волю. А на протилежному полюсі були ті, хто поділяв звернення Шевченка до Богдана Хмельницького: «занапастив єси убогу сироту Украйну».
Про Тараса Шевченка написано і переписано дуже багато. Так багато, що за стосами книжок і досліджень іноді не видно особистості. Долили олії до вогню і нещодавні ювілейні фільми з нагоди 200-річчя від дна народження Кобзаря. От про це й поговоримо.
У ХХ ст. екранізовували твори Кобзаря, а нині роблять ставки на його біографію. «Тарас Шевченко» — це назва першого 2-серійного фільму Одеської кінофабрики, створеного протягом 1925 — 1926 років режисером Петром Чардиніним і художником Василем Кричевським. Він умістив усе життя Шевченка — їздили фільмувати до Петербурга, до Керелівки та Моренець. Художнім принципом була автентичність, бо, на думку визначного архітектора і знавця української культури Василя Кричевського, це те, що ніколи не втратить у ціні. Зіграв Шевченка один із найкращих акторів «Березоля» Амвросій Бучма.
Через 25 років Ігор Савченко поставив фільм під такою ж назвою «Тарас Шевченко». Савченку поталанило — він самостійно працював над сценарієм, шукав маловідомі матеріали, інтерпретуючи Шевченка як сильну і незламну особистість. І це у часи сталінщини. Роль Шевченка на екрані він довірив молодому і талановитому Сергієві Бондарчуку.
150-річчя Шевченка в УРСР відзначалося масштабно завдяки хрущовській «відлизі». Під флером примітивного славослів’я можна було вловити і нотки патріотизму, що фактично відновлювало пам’ять нації, мобілізувало інтелектуальні сили на повернення українцям їхнього Шевченка. Фільм «Сон» і став одним із плодів такої інтелектуально-мистецької мобілізації. Володимир Денисенко, який був учнем О. Довженка, написав сценарій разом із Дмитром Павличком, і цей сценарій — один з найцікавіших в усій українській кінодраматургії. У фільмі «Сон» показано першу половину життя Шевченка — кріпацтво, викуп з неволі, навчання в Академії мистецтв у Петербурзі, поїздка в Україну і арешт. Головну роль зіграв знаменитий український актор Іван Миколайчук. Ось як про цю гру висловився письменник Олександр Сизоненко: «Благородна стриманість, щирість притаманні грі І.Миколайчука. Він живе на екрані, а не грає…»
У 1990-х роках було створено багатосерійний фільм для школярів, у просвітницько-ігровій манері, аби показати весь життєвий шлях Шевченка. Сценарій написала група письменників: Іван Дзюба, Іван Драч, Павло Мовчан, Борис Олійник. За втілення взявся режисер Станіслав Клименко. Але, на жаль, фільм «Тарас Шевченко. Заповіт» мистецькою подією не став — все у ньому правильно, але це та правильність, яка не викликає захоплення. Зняв режисер 9 серій і на основі трьох останніх на замовлення приватної студії 1999 року в техніці відео змонтував ігровий фільм «Поет і княжна», де розповідається про знамениті три літа і де показані стосунки Тараса Шевченка і Варвари Рєпніної. В головних ролях — Тарас Денисенко і Галина Стефанова.
З-поміж сучасних найдостойнішим і найкращим є 4-серійний фільм «Мій Шевченко» (2001) журналіста Юрія Макарова. Автор фільму вважає, що твори Тараса Шевченка варті перепрочитання, вони цікаві для молодого покоління: «Весь час треба пам’ятати, що Шевченко — це авангард. Він був модерністом у XIX столітті, він таким залишається і в XXI… Треба, щоби сучасна молода людина, яка слухає рок, дивиться серіали, мандрує світом, відчула, наскільки твори Шевченка не застаріли морально, анітрохи».
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
У 2005 році студія ВІАТЕЛ представила серіал документальних фільмів „Гра долі”. В них розповідається про історії кохання, історії сходження на олімп слави, або несподівані повороти долі у житті знаменитих людей, які жили на українській землі та українців, рознесених по всьому світу. У фільмі «Яготинське літо» йдеться про історію кохання княжни Рєпніної до Тараса Шевченка. Княжна Варвара Репніна – найдивовижніша і найдуховніша особистість з усіх жінок, які траплялися Тарасу Григоровичу Шевченкові на життєвому шляху. Йому було тоді 29 років, а їй 35…
У серії передач «Великі Українці» – проект телеканалу Інтер (2007 – 2008) представлено фільм і про Тараса Шевченка.
Документальний фільм-трилогія “Тарас Шевченко” складається із трьох серій – «Віра», «Поступ» та «Воскресіння». Фільм присвячено 200-річчю від дня народження Т.Шевченка. Виробництво 2013 року. Студія “Кінологос”.
Документальний фільм «Ген свободи» також вийшов до 200-річного ювілею Кобзаря. Стрічку присвячено маловідомим сторінкам життя Тараса Шевченка. Його автори розмірковують над тим, що спонукає інші народи світу досі ставити пам’ятники Великому Кобзареві, адже на сьогодні у світі налічується понад 1100 пам’ятників Тарасу Шевченку.
Є і найсвіжіші новини з життя українського кінематографа. Зокрема, в незалежній Україні немає жодного фільму за творами Шевченка. Поки що. Відомо, що таке кіно все ж створюється – це «Толока» режисера Михайла Іллєнка. А чому глядачі його досі не побачили? Причина проста і банальна – відсутність коштів чи небажання держави їх знайти.
Ось що розказує про свій задум сам режисер: «Я пробиваю Шевченка вже 15 років. Давно готовий сценарій під назвою «Толока» за баладою Шевченка «У тієї Катерини». Сюжет не змінено. Але, звичайно, буде частина домислу біографії героя до того моменту, коли зав’язується конфлікт, щоб знати, хто вони, ці персонажі. Така структура дозволяє нібито не чіпати тексти, але додати передмову й післямову. Фільм буде страшенно оптимістичним, а також осучасненим. Міркуючи над долею головної героїні, я уявив, що вона залишається на важливому історичному і географічному перехресті і раптом зрозумів, що зруйновану хату могла підняти толока. Саме мотив толоки дозволяє подивитися на нібито камерну історію масштабніше. Є така приказка: «Моя хата скраю», так-от, в Україні жодна хата не була скраю, поки існувала толока.»
Отож бажаю всім небайдужим ще раз перечитати твори Т. Шевченка і знайти у них те добірне зерно, із якого проросте наша мудрість. В своїй хаті своя правда і сила, і воля! (Тарас Шевченко).
За розмаїтими матеріалами з різних джерел підготувала Оксана Кришталева
