Я побожно погортала супер-дороге видання Т. Шевченка “Кобзар” і вирішила поспілкуватись про це з його упорядником, Миколою Зубковим.
– Отже, п. Миколо, Ви – дослідник і упорядник вельми цікавого і розкішно виданого “Кобзаря” Т. Шевченка, який стрімко розкуповують на книжкових виставках і фестивалях. Точніше – це заборонений і цензурований “Кобзар”, правда ж? А розкажіть детальніше, чим саме унікальний цей “Кобзар” і чому його так полюбляють купувати на подарунок?
Дякую за “дослідника”, але, чесно кажучи, на такий відповідальний статус не претендую, я радше шевченколюб, як і кожен, кому до душі й серця Тарасове магічне Слово. Що ж до розкішности цього й направду чудового виданку, то це цілковита заслуга знаного й талановитого харківського маляра-дизайнера Олега Панченка і, безперечно, ВД “Школа”.
“Чому полюбляють” – про це доречніше було б спитати покупців, а от унікальність його в тім, що вперше для широкого загалу вдалося зібрати й видати під однією обкладинкою щонайповіший поетичний Шевченків доробок. Цьому передували п’ять виданків уже відомого загалові мого “Забороненого Кобзаря”. Майже десятирічна праця з розпорошеними по діяспорних часописах публікаціями, архівними матеріялами та копітка текстологічна аналіза дали змогу згуртувати нарешті ввесь поетичний спадок світоча української слова.
Уже виповнилось 178 років від часу з’яви першого “Кобзаря”, з’яви всьому світові Поета, без прізвища і творчого спадку якого ми себе б навряд чи вповні відчували нацією. Читачі безперечно насолодяться Божим словом із найповнішої збірки без будь-яких цензурних вилучин, яка витримала вже п’ять передруків.
Спливло 157 років відтоді, як пішов у засвіти Пророк нації лишивши нам свій Богонадхненний словоспадок із переспівами, мріями, настановами й засторогами.
Цей “Кобзар” базовано на виданку, що побачив світ на початку далеких 20-х років минулого сторіччя в Німеччині завдяки зусиллям знаного мовознавця проф. Василя Сімовича. Оскільки відтоді минуло понад 90 років, маючи новітні матеріяли, я значно доповнив і висвітлив досі не знані варіянти творів, які теж мають неабияку мистецьку цінність. Ретельної праці потребували як пунктуація, що иноді докорінно змінювала зміст, так і безліч правописних прогріхів, якими, на жаль, рясніли всі попередні, навіть академічні, виданки.
Усі поезії розміщено в чіткій хронологічній послідовності, окрім російськомовних творів, та обставин їхнього створення, що завершують збірку. Рамці загальносередньошкільної програми, на жаль, звужують наші знання щодо малознаних, але від того не менш цікавих подробиць життя і творчої робітні митця. Та фотокопії ориґінальних документів поетової доби, вибране з його листо́вання, світлини, малярський доробок, життєпис та власна передмова до другого виданку «Кобзаря» відкриють читачеві незнаного досі Шевченка. Модерного поета, який зламав тогочасні стереотипи віршування й витворив свій неповторний стиль, піднісши українське слово на світовий рівень. Поряд із авторовими примітками твори супроводжено пояснинами й інформацією, яка зазвичай була найзідеологізованішим об’єктом, оскільки політично заанґажовані укладачі саме там намагались «правильно» витлумачити читачеві той чи той факт, подію чи рядок Шевченкового слова.
Безперечною родзинкою саме цього «Кобзаря» є те, що, шануючи пам’ять розстріляних мовознавців, я ввесь текст уперше увідповіднив до норм і правил зрепресованого й досі Харківського правопису.
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?…
Наразі вже є V виданок за 4 роки і я сподіваюсь не останній, бо попри його вартість, читачі прагнуть діткнутися первинних і правдивих Шевченкових одкровень. Тішить, що крім тих, хто дошукуються та смакують деталі приватно-інтимного життя велета духа, на щастя, є й чимало таких, які перечитуючи й заглиблюючись в ориґінальні, не спотворені Поетові тексти, відкривають для себе иншого Шевченка, який суттєво відрізняється від канонічного вихолощеного й закожушеного “діда”.
Переконаний, що нема жодного українця як тут, так і серед тих, кого доля розкидала по світах, у житті яких би так чи инак не з’являлася постать людини, котра стала символом нескорености є й понині прикладом для сучасників це self made man, який попри все зреалізував себе в непростих обставинах.
– Тема Шевченка, вочевидь, не основна для Вас. Які інші цікаві теми і постаті Ви дослідили? Що відкрили для себе на світу літератури та мовознавства?
Оскільки я мовник-лексикограф й уже понад 10 років термінолог, бо працюю в єдиному в Україні Технічному комітеті стандартування науково-технічної термінології при НУ “Львівська політехніка”, то коло моїх зацікавлень саме ця царина. Вона потребує надзусиль, часу й пильности, бо від 90-х років країна отримала всуціль змосковлену термінологію та стандарти. Але опираючись на словниковий спадок короткочасної доби українського культурницького відродження й логічні закони словотворення вдалося дещо здійснити, хоча це лише верхівка айсберґа…
Воднораз, не можна жити лише роботою. Тому я, крім самостійних науково-навчальних мандрів вишами України, активно долучаюсь до просвітницько-культурницьких проєктів “Книжкового дворика на колесах”, якого вміло згуртувала й очолила громадська діячка й книголюб п. Люба Хомчак. За чотири роки маю вже понад 400 виступів-презентацій як самостійно, так і з цим чудовим колективом. А це – дивовижні й неповторні зустрічі, знайомства, враження. Приємно усвідомлювати, що написані й видані та неводнораз перевидані вже понад 70 моїх підручників-посібників, довідників-порадників і словників знайшли свого читача, а цьогоріч до них додалися “Культура й норми української мови фахової спрямованости” та V виданок “Кобзара”.
Щодо відкриттів, то це мовознавчі й термінологічні праці попередників, про яких годі було почути раніше: Ю. Шевельов, М. Смаль-Стоцький, І. Огієнко, О. Синявський, О. Курило, А. Ніковський та инші. Розкошую нині, читаючи чотиритомовик епістолярію Лесі Українки, який віднайшла та скоментувала науковець В. Прокіп (Савчук) .
–У Вашій біографії присутня і така сторінка, як Харківський драмтеатр. Що запам’яталось із роботи в театрі?
Сторінка тривалістю 18 років – це добрячий шмат творчого життя в якому всього було, але нині мені частіше згадуються не ролі, що зіграв, чи курйозні сценічні випадки, яких було безліч, а цікавезні зустрічі, знайомства, розмови, надто це стосується останнього періоду, коли я працював на посаді завідувача літературної частини Харківського драмтеатру ім. Тараса Шевченка. Це знакові та знані митці: Л. Сердюк, Н. Ужвій, М. Яковченко, Б. Ступка, Л. Биков, Л. Костенко, О. Підсуха, О. Коломієць, І. Драч й инші. А що вже говорити про зірок московських та ленінградських театрів тогочасних кумирів молоді: В. Висоцький, Л. Філатов, А. Вознесенський, Є. Євтушенко й багато-багато инших. Шкода, що тоді не записував все почуте й побачене. А ще – ґастролі від Далекого Сходу, Сибіру, Середньої Азії до Прибалтики й Молдови й безперечно – міста й селища України. Тоді б, звісно, теж айфон не завадив…
– Вам, п. Миколо, можна сміливо назвати соборним українцем, адже у Вашій біографії є такі міста навчання і праці, як Харків, Львів, Полтава. Яке місто рідніше? Де Ви почуваєтесь, як вдома?
Додайте ще Кременчук, де народився й Олександрія, де навчався на дириґента-хормайстра…
Традиційно назагал ми – нарід, який не так часто змінює місце мешкання, хіба якісь об’єктивні чи инші обставини не змушують нас спакувати валізи. Та мене чомусь це кочування не напружувало, а навпаки, було цікавим тому, певно, і досі мандрую Україною з “Книжковим двориком”… Для мене завжди було головне не місто чи місце де я мешкав, а те коло осіб із якими доводилось навчатися, працювати, відпочивати чи випало щастя товаришувати… На щастя сучасні засоби комунікації вможливлюють підтримувати зв’язок з усіма містами, де я колись бував і навіть із країнами, куди розкидала доля моїх друзів чи колеґ.
– Авжеж, виникає питання про мову й політику. А кого ж, як не фахівця, запитати про це. Як, на Вашу думку, найдієвіше впровадити важливість української мови і як вплинути на те, аби спекуляцій довкола цього питання було не так багато?
Знаний вислів «cuius regio, eius lingua» – «чия влада, того й мова», що має й зворотне прочитання: «cuius lingu, eiusa regio» – «чия мова, того й влада» красномовно свідчить про слушність застороги Ю. Шевельова: «В Україні питання мови та правопису завжди було політичним питанням». Нині часто густо можна почути, що мова не має значини! Але ж війна прийшла саме туди, де не було українського слова, школи, книжки, музики, театру, кіна.
Гірко, але, якщо говорити про рівень грамотности й культуру мовлення загалу, то вона доволі низька. Про мову засобів масового інформування, соціяльних мереж, реклами, термінології і навіть державних стандартів годі й згадувати…
Невпорядкований майже 30 років правопис спричиняє принижування статусу основного націотвірного складника – мови, є руйнівним демотиватором виховання, освіти й науки, а розхитування мовних норм – це реальна загроза розчинення національної ідентичности. Тому, я доклав чимало сил і часу для аналізування проєкту нового правопису, який було винесено на широке обговорення. Надіслав до Києва свої зауваги та пропонови, і навіть отримав від секретаріяту відповідь, що їх розглянуть… Та, якщо відверто, мало вірю, що так і буде… Бо в цьому складі комісія ніколи не дійде згоди, щодо будь-яких унормувань, оскільки більшість членства, я їх називаю “діти Білодіда” (хто в темі – зрозуміє) – особи упереджено-консервативні.
Колись, ще на початку далеких 90-х, написалося:
Нас обирає час, ні в кого не спитавшись.
Й картати марно день і місце на землі,
Де, із колін на ноги ледь зіп’явшись,
Торуєм шлях в буденщині й борні.
Парадоксальнії реалії надворі
Сусідять на землі моїх дідів –
Тризуб на синьо-жовтому прапорі
Тріпоче біля идолів-катів.
Звалилася на нас омріяна свобода.
Хоч на олімпі владнім нові зміни,
Та знов товчуть у ступі стару воду.
Держава наче є – немає України!
Мов зачарованим бредемо колом,
Вже вкотре обираєм волоцюг,
А потім лаєм їх і Бога молим,
Щоб розум дав, чи покарав злодюг.
Крізь терни, каземати, заборони
Ми калинове диво пронесли
І наче ж прийняли «Закон про мови…»,
А говорити почнемо коли?!
Господь нам дав найкращі чорноземи,
Два моря, гір красу, ліси, лани.
А ми, занурившись в свої проблеми,
Жнивуєм замість збіжжя бур’яни.
Час усвідомити в новій Руїні
Пророчії Тарасові слова:
«Нема на світі України
Немає другого Дніпра…»
Та, на жаль, відтоді мало що змінилося в країні, хіба що гіпсово-мармурових идолів-катів поменшало. Так буде тривати доти, доки загал не усвідомить, що обираючи ту чи ту політичну силу, вони обирають той штиб життя, який сповідують її провідники, а отже й житимуть за цими правилами: облудної брехні, цинічного маніпулювання, рейдерства, відвертого злодійства й неприхованої або вміло закамуфльованої українофобії.
Часто можна почути, що треба з кимось об’єднатися, щоб когось здолати… Щодо цих порад, то згадались слова геніяльного Д. Донцова, які я навів у “Кобзарі”: Коли приходять фарисеї до вас і торочать облудно: «об’єднання, об’єднання, об’єднання»; відповідайте їм, що об’єднання це велика річ! Але що й Шевченко радив об’єднуватись лише людям спільного духу, що не об’єднувавсь він з громадою, коли була осоружна йому духом: «а на громаду хоч наплюй, вона капуста головата!» Пригадайте, що ніколи не кликав об’єднуватись із кочубеями, ні з шашелями, які гризуть і тлять тіло нації! Ні з лакеями чужинецькими, ні зі спекулянтами й шахраями! А коли будуть апелювати облудники об’єднання йти з ними боротися за правду, відповідайте їм словами Шевченка: «не вам, доносії і фарисеї, за Правду пресвятую стать і за Свободу!» За цю правду стати треба, об’єднавшись із людьми однакового духу!
Отже, не біймося покладатись на свої сили, вишколюймо свій дух у книгозбірнях, а силу у спортових залах. Зростає вже нині розумна й допитлива молодь, яке незінфікована ідеологічними рамцями, не застрашена переляком. І вона вже це довела на Майдані й повсякчас доводить на фронті.
Може це й банально прозвучить, але кожен має чесно й якісно робити свою справу, пам’ятаючи, що все мине, а висліди вашої справи лишаться, як і лишиться навічно ця свята земля Україна.
Дякую Вам, п. Миколо, за змістовну інтелектуальну бесіду. Бажаю Вам часу й сил для втілення всіх цікавих та корисних справ! Здоров’я і наснаги для звершення важливих мовних питань і часу на речі приємні!Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
