Фентезі від Ярини Каторож

Навчалась я в Українській академії друкарства на графіці та дизайні друкованої продукції. Певний час займалась графічним дизайном, а зараз більше люблю малювати ілюстрації. Найцікавішим вважаю оформлення книг, що близькі мені по духу, як митцю: фентезі, історичних, пригодницьких. Хоча, буває, що ілюструю й поезію, й мотиваційну літературу.


Писати, як і малювати, пробувала ще в молодшій школі. Але «серйозно» взялась за створення власне фентезійного роману у дванадцять. Той перший твір був епічним, пригодницьким і… сповненим ельфів та іншої «нечисті», запозиченої з іноземного фентезі.
Проте, це була гарна можливість навчитись висловлювати думки, творити свій самостійний світ, працювати з персонажами. Перше літературне дитя, яке побачило світ, свою «Алхімію свободи», я почала писати у вісімнадцять. До того були оповідання й повісті, проте саме з виданням цього роману я почала вважати себе письменницею.


Власне жанр фентезі є одним з моїх улюблених і як читача, і як автора. З одного боку, він є легшим, скажімо, за історичний роман, для якого потрібні ґрунтовні дослідження. У фентезі, по суті, немає якихось особливих правил. З іншої сторони – це дуже складний тип літератури.
Адже, створюючи новий світ, ексклюзивну реальність, треба зробити так, аби читач повірив, що все написане – справжнє. Цікавий та захоплюючий виклик для автора.

– Ярино, перше, що хочу запитати – коли ти встигаєш малювати, писати, мандрувати?

По натурі я непосидюча, мрійлива й доволі свавільна. Коли тривалий час доводиться сидіти вдома та виконувати монотонну роботу, або, навпаки, якщо є недобір в замовленнях – я починаю депресувати. Проте, коли довго в мандрах і втома не дозволяє якісно і швидко працювати – це також погано. Відколи письменництво й поїздки, пов`язані з презентаціями, почали займати чи не більшу частину мого часу, доводиться вчитись дисципліні та триманню балансу.

Оскільки працюю я фрілансером, то витрачаю багато часу на пошуки замовлень, спілкування з клієнтами і, власне, на роботу. Це доволі непросто, заважаючи на те, що я відвідую майже усі книжкові фестивалі та заходи, куди запрошують, не залежно від того, в якому це куточку України. І малюю різне: дизайн, ілюстрації, листівки.
Навіть на стінах. Така мультизадачність часом призводить до того, що важко визначити пріоритети. Працюю дистанційно, часом – в мандрах, беручи з собою ноутбук. Можу малювати до пізньої ночі, або й до ранку, коли вдень не встигаю. Сподіваюсь, що колись мені вдасться зробити своє життя більш розміреним, хоча… якби воно не було таким буремним, то, може, й книги не вдавались би такими динамічними. Хтозна. В будь-якому випадку, усвідомлюю, що могла б не займатись стількома речима водночас, але… я мріяла стати письменницею.
І художницею. Люблю це і тому не шкодую ні про напружений графік, ні про специфіку роботи. Це нелегко, але цікаво. Коли я писала «Стожар», то кілька місяців суміщала дві роботи й ходіння на пари. Більше такого не робитиму, бо тоді не мала часу навіть на сон, але це був корисний досвід. Навчив мене, що ідеальних обставин для творчості не існує, тільки якщо ми самі собі їх не створюємо. Над чим і працюю.



– Із власними текстами зрозуміло – їх напевно ілюструвати найлегше, правда ж? А як ти даєш собі раду із чужими, коли оформити треба, зачепитись за якийсь образ, ідейку, родзинку?

Коли мені вдається створити гарну ілюстрацію до свого ж твору – це неймовірне щастя. Адже я знаю про свої світи й персонажів навіть більше, ніж описую, і можливість ще й візуального їх вираження – це додатковий бонус до всієї роботи, що приносить багато задоволення. Іноді я можу робити багато-багато ескізів і довго мучитись, який втілити в життя. Проте воно того варте. Що ж до роботи з текстами інших авторів – то тут є своя специфіка.
Насамперед, в мене є свій стиль і автор чи видавництво, коли замовляють роботу, мають це усвідомлювати. Зазвичай я створюю лінійну графіку, можу допрацьовувати її аквареллю, або в графічних редакторах. Найпростішим є, коли автор чітко каже, чого хоче. Найцікавішим – коли є можливість прочитати твір, обговорити його з письменником, «почіплятись» до деталей, дізнатись про історію створення. Добре, коли твір є близьким мені по духу; не берусь за оформлення текстів, які мені неприємні чи дуже далекі по сприйняттю.


– Що для тебе написання фентезі і чому саме цей жанр?

Напевне, любов до фентезі народилась в мені ще в період читання казок та знайомства з міфами. Я й досі їх люблю. А ще цей жанр дає велику можливість, власне, не відмовляти собі у вигадках і ненав`язливо говорити про серйозні та навіть болючі теми.


– Мушу зізнатись, що твій "Стожар" багато разів перебігав мені перед очима в книгарнях. І я не раз і не двічі спокушалась купити і прочитати. А потім бачу - то це ж, напевно, трилогія. Розкажи трішки більше - про що твоя фентезі? Які там герої?

«Стожар» – це перша книга з трилогії «Палімпсест». У травні цього року світ побачила друга, що має назву «Альянс». Взагалі, палімпсест – це рукописна книга, з якої стерли текст, а зверху написали новий. Це реальне історичне явище, воно було й на території України. Коли якась книга ставала неактуальною, або потрапляла в руки тих, хто не цінував її змісту, вони нищили написане, витираючи текст. Проте, вивести чорнило зі шкіряних сторінок дуже непросто, і часто старі надписи проступали з-під нових. Таким чином, існують книги, в яких є по дві історії. А в моїй трилогії є дві головні героїні. Вони мають різні характери, долі, походять з різних світів. Але зовні їх майже неможливо відрізнити. Таким чином це історія двох жінок під одним обличчям, що розгортається у вигаданому світі. Деспотичному, жорстокому, в якому править могутня нація, що підкорила собі багато інших. Це динамічна історія, в яку я спробувала вкласти пригоди, історії розвитку, падінь і боротьби, та багато емоцій. Мої герої не є ні ідеальними, ні безмежно сильними, і я б дуже хотіла, аби читач до останнього не знав, на що вони здатні.
Зараз я працюю над третьою, завершальною, книгою «Палімпсесту». Назва її буде «Батьківщина».


– Звідки береш натхнення? І що робиш, коли не пишеться і не малюється?

Мене надихає дуже багато речей. Це люди, з якими зустрічаюсь; події, що відбуваються; книги; історії; мандри; спостереження за довкіллям. І, звичайно ж, музика. Кожен розділ, кожна сцена з моїх книг мають свої саундтреки. А ще надзвичайно стимулює до творчості усвідомлення звершених проектів. Коли виходить нова книга, продається картина – одразу хочеться робити щось нове.

Коли не пишеться, я малюю, і навпаки. Але якщо вже геть не йде – отже, час прогулятися чи відпочити. Переключитись на щось інше. Творчість довго не відвертатиметься – відчувається, коли готова знову братись за олівець чи відкривати текстовий файл.

– Що хочеш побажати своїм читачам – теперішнім і майбутнім?

Мріяти й іти до своїх мрій, як би важко не було.
Дякую тобі за цікаву мистецьку розмову. Тепер точно придбаю твою книжку і прочитаю. Нехай тобі щастить, Ярино!
І Вам дякую!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів