Надія Марчук народилася в м. Ладан Чернігівської області. При пологах був ушкоджений хребет, в дитинстві перенесла дванадцять операцій, але вилікуватися не вдалося, тому пересуватися може лише на милицях.
З шести років проживає у смт. Срібне Чернігівської області. Закінчила середню школу із золотою медаллю та педінститут ім. М.В.Гоголя з червоним дипломом. З дитинства пише вірші, які друкувалися в районній газеті «Срібнянщина» та Чернігівському обласному тижневику «Гарт», а також у газетах «Сіверщина», «Благовіст», «Естафета», «День»; у журналах «Радуга» та «Свічадо». Співпрацювала з журналом «Всесвіт» як перекладач.
Перша поетична збірка «Версії» вийшла у 2005 р. (самвидав), друга – «Прозорий час» – у 2007 р. (видавництво «Ліра», м. Дніпропетровськ). Третя збірка «Проникнення» ще не видана.
Авторка має два дипломи конкурсу «Коронація слова» за п’єси «Мавка» і «Калина та песиголовці». У 2013 році виставу за п’єсою «Калина та песиголовці» поставив у США Чиказький театр української діаспори «Гомін» (керівник Василь Митничук). Вистава мала великий успіх. П’єса надрукована у збірці кращих жіночих п’єс «Мотанка» («Світ знань» ,2017р), виданій Центром Леся Курбаса (Київ). У січні 2015 року театр «Гомін» здійснив постановку вертепу «Східна війна» за сценарієм Надії Марчук. У 2016 р. ж. «Дніпро» друкує п’єсу «Проникнення».
Дитяча фантастично-пригодницька патріотична повість «Пригоди Дзвінки та Данилка» зайняла третє місце на першому Всеукраїнському конкурсі дитячої творчості «Золотий лелека». Видана у 2016р. львівським видавництвом «Апріорі» під назвою «Спадкоємець та донька повітрулі».
– Почнімо із найсвіжішої Вашої книги – «Спадкоємець та донька повітрулі». Як було задумано написати цю книгу?
– Цю історію я спершу навіть не планувала записувати. Я почала її складати для дітей своєї подруги, однокурсниці Алли Габро – Сашка та Даринки, вони двійнята. Дуже милі допитливі діти. Завжди просили розповісти якусь нову казку, коли я приїздила до них у гості. Я вигадувала продовження історії у маршрутці, по дорозі до Києва. Приїздила та розповідала дітям, яким було тоді чотири роки, потім п’ять, шість… Діти брали ляльки й гралися в цю казку. Отож я вирішила сісти й записати її. Надіслала твір на Перший Всеукраїнський конкурс дитячої літератури «Золотий лелека» й отримала третю премію. Тоді я подумала, що твір чогось та вартий, адже там було дуже солідне журі.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
– Хто і де допоміг Вам видати її?
– Організатори конкурсу – видавництво «Грані-Т» обіцяли видати «коли скінчиться криза». Просили авторські права назавжди передати їм. Але час ішов, а криза у цьому видавництві, мабуть, так і не минула, бо вони мені не потелефонували. Тому я звернулася до Львівського видавництва «Апріорі», точніше – це зробив Мирон Дмитрович Іваник, головний редактор видавництва «Знання» з яким мене познайомила через Інтернет подруга – львівянка Галина Туліка, за що я їй дуже вдячна. Саме вона переконала, що потрібно вже видавати написане, не чекаючи, доки завершу трилогію. Мирон Дмитрович став для мене ніби янголом-охоронцем на літературному поприщі. Також надзвичайно вдячна я і редактору першої книги письменниці п.Оксані Думанській. Ці люди стали мені рідними, ми товаришуємо на Фейсбуці і я бачу, що ми практично у всьому однодумці. Я думаю, це доля – видати книжку саме у Львові, адже головний герой, хлопчик Данилко – спадкоємець Данила Галицького. І я просто у захваті від цього видавництва, адже якість їхньої продукції дуже висока. Читачам подобається і оформлення книжки, і папір та шрифт – легко читати, а це дуже важливо для дитячої літератури. Дуже дякую головному редактору п. Ю.Николишину та усім, хто причетний до створення книжки – люди у видавництві працюють дуже уважні до побажань авторів!
– Книга очевидно належить до жанру фентезі, дуже популярного тепер в Україні. Чому Ви обрали саме фентезі чи так склалося історично?
– Та де ви бачите фентезі! Там усе правда! Хто сказав, що немає на світі повітруль чи чугайстрів? Що немає у дерева душі, яка навесні може стати мавкою й гуляти собі по лісу? Хто й коли довів, що за порядком у лісі не слідкує мудрий лісовичок? А якщо серйозно, то мене з дитинства приваблювали казки з такими персонажами. Їх вигадали наші предки й, мабуть, мали рацію, бо Природа – це величний Храм, де неодмінно мають бути свої служителі та доглядачі. Особливо мене вражав образ повітрулі – я мріяла про те, що напишу свою казку про таку чарівну прекрасну дівчину, коли виросту. Як бачите, мрія здійснилася!
– У героїв є реальні прототипи? Хто вони? Якщо є, то чи знають вони про це і як реагують?
– Прототипами можна назвати моїх учнів – у них підглянула ті чи інші риси характеру, особливості поведінки. Я іноді кажу їм про це, вони усміхаються – їм подобається бути прототипами літературних персонажів! А також, звісно, кожен автор вкладає у свого героя частинку себе. Спогади про своє дитинство. Так, наприклад, моя головна героїня Дзвінка має загострене почуття справедливості, дуже переймається долею світу, цікавиться філософськими запитаннями – то я така була в дитинстві. Трохи від мене є і в Данилкові – він любить природу, рухливі ігри. Я теж любила грати в хованки та «Солов’я-розбійника». Щоправда, на милицях це не так легко було робити, але мої друзі завжди трохи підлаштовувалися під мене – бігали повільніше, щоб і я встигала. Я завжди була організатором таких ігор у нашому дворі. А увечері розповідала сусідським дітям казки… Можливо, тому й вирішила стати вчителем, щоб завжди бути поміж дітей.
Прототипами ж дорослих персонажів є мої батьки та мої чудові дідусі й бабусі – працелюбні й дуже чесні та добрі люди. А також у творі є вчителька Ніна – прекрасний педагог, її прототипом у деякій мірі є моя улюблена вчителька англійської, а зараз – прекрасна письменниця Ніна Миколаївна Кочубей. Їй, до речі, теж сподобалася моя книжка й вона написала велику критичну статтю, яка була надрукована у кількох виданнях нашого краю.
– Яка основна ідея вашої книги? Що головне?
– Часто буває, що автори пригодницьких історій показують боротьбу героїв за життя, але не завжди пояснюють навіщо, власне, це життя потрібне людині. Я хочу донести до дитини, що ми маємо виховувати свою душу і навіть вчитися правильно мислити. Бо кожен порух душі та кожна думка записуються на скрижалях Всесвіту. Боротьба добра і зла триває не лише на земному рівні, а і на рівні тонких матерій, так би мовити. Темні сили переманюють людей на свій бік, спокушають. А кожна зла думка чи негативна емоція сприяє перемозі світового зла. Ми не можемо приховати нічого від Всесвіту, від Бога. Ми маємо боротися за добро перш за все у власних душах. Це головне у житті й це – дуже серйозно. Це не фентезі вже, це правда, яку людство має усвідомити, щоб вийти колись на зовсім інший, прекрасніший й більш справедливий рівень життя.
– Буде продовження історії? Чи може Ви напишете якусь нову фентезі? Або так – чи знаєте, що будете писати і чи завжди написане таке, як задумане?
– Продовження саме дописую. Бо за моїм задумом це трилогія. У першій книзі діти рятують своє село, район. У другій – країну, а в третій будуть рятувати планету. Від чого – поки що не скажу, але пригод буде чимало! Планую також написати казку-фентезі «Лялька-мотанка», сюжет уже придуманий, справа за часом. А також є невелика фантастична повість для дітей «Драгонята з Алуніти», чекає на свого видавця. Не можу сказати, що завжди пишеться так, як планується. Іноді герої ведуть за собою автора. І сюжет змінюється по ходу написання. Так, я навіть не знаю, чому мені спало на думку описати можливу війну в другій книзі – то був ще 2009 рік, ніщо не пророкувало нападу Росії. Тепер друзі кажуть – напророчила. Але вважаю – просто вловила невловиме, зчитала інформацію з найбільшого «жорсткого диску» – нашого Всесвіту, там є все.
– Враження читачів про книгу – які вони? Якщо були презентації чи інші інтерв’ю, то розкажіть будь ласка.
– Відгуки поки що всі позитивні – як від дітей, так і від дорослих. Мої дорослі друзі, знайомі теж читають книгу. Говорять – цікаво їм! Відмічають, що дуже легко читається, на одному подиху. Можливо, це тому, що в тексті багато діалогів і мало описів, адже я звикла більше писати п’єси та сценарії, а не прозу. Презентація була у дитячій бібліотеці мого селища, а також у бібліотеці м.Прилуки, за що дякую керівнику бібліотеки п. Ніні Горбань. Запрошують у одну з Київських дитячих бібліотек – можливо, зможу це зробити влітку.
– Ви готові до того, що станете відомою завдяки своїй книжці?
– Чесно – не дуже. Завжди жила скромно, тихо. Але що поробиш – якщо треба, то треба. Просто я завжди вважала себе насамперед вчителькою й до ролі письменниці ще не звикла…
🙂– Окрім писання що найбільше додає Вам наснаги у житті?
– Я даю дітям приватні консультації вдома з англійської мови, мої учні успішно складають тести та гарно навчаються у вузах – це надихає на працю! Щодо вчительської роботи я навіть більш прискіплива до себе – стараюся, щоб усе було майже ідеально. Шкодую, що за станом здоров’я більше не можу працювати у школі – я почувала себе серед учнів як рибка у воді. У мене було два драмгуртки, для старших і молодших дітей, ми ставили дуже серйозні вистави у школі та місцевому РБК, серед яких, до речі, й мою улюблену «Лісову пісню» Лесі Українки. Часто писала також сценарії для шкільних КВК.
Маю гарну родину та багато друзів, які підтримують, допомагають. І ще – дуже люблю гуляти в парку, природа заспокоює, оновлює, лікує душу…
Дякую за розмову. Нехай гарні книжки знаходять видавця і читача! Бажаю Вам успіхів і легких думок у хвилини натхнення!
Спілкувалась Оксана Кришталева, Львів
