У II столітті, в царювання імператора Адріана (117-138 рр.) в Римі жила благочестива вдова Софія, з походження італійка. У неї були три дочки, що носили імена головних християнських чеснот: Віра, Надія і Любов.Старшій, Вірі, тоді було 12 років, Надії, – 10, а молодшій, Любові, – лише 9 років. Усі вони сповідували християнство, і це дуже не подобалось тогочасній владі.
Слава про мудрість і красу вдови та її доньок дійшла і до імператора. Усім їм було велено прийти до палацу і зректися своєї віри. Однак, жодна із християнок не побажала поклонятись ідолам. За це їх піддали жорстоким тортурам.
Відтоді імена християнок-праведниць стали взірцями для усіх нас. Відомо, що “софія” означає “мудрість”. Апостол Яків слушно сказав: «Мудрість, яка виходить згори, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і добрих плодів, неупереджена і нелицемірна».
У посланні до коринтян (13:4-8) ось що сказано про любов: “Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.”
