Благодійність — це вищий прояв гуманних почуттів до інших. Кожен, хто досяг вершини і забезпечив свої первинні потреби (у їжі, житлі та роботі), може і повинен бути благодійником для інших.
Філантроп працює над покращенням життя своїх ближніх цілком безкорисливо. Хоч іноді, мусимо це визнати, за безкорисливістю криється бажання розрекламувати себе, стати відомим і улюбленим у суспільстві. Детальніше про філантропів (та мізантропів читайте тут https://korali.info/temy/hto-taki-mizantropi-ta-filantropi.html )
Благодійниками є не лише окремі заможні та впливові особи, а й організації та великі корпорації. Зрештою, традиція благодійництва показує їхню діяльність лише із кращого боку. Благодійники вигадують творчі та нестандартні способи прояву милосердя.
Українські благодійники та меценати
Іван МАЗЕПА – опікувався літературою, наукою, мистецтвом. Завдяки гетьману, Київсько-Могилянський колегіум у 1701 році отримав статус «академії». Для цього навчального закладу він виділяв постійно кошти. Книгами Іван Мазепа обдаровував бібліотеку Могилянської академії. Лубенському монастирю подарував два Євангелія, переяславській кафедрі при Вознесенському монастирі — Пересопницьке Євангеліє.
Великим меценатами були Терещенки і Ханенки, які давали гроші на спорудження лікарень, навчсальних закладів та церков. Про родину Симиренків можна сказати, що це родина промисловців-цукроварів, конструкторів, власників заводів, пароплавів, вчених-садівників, меценатів.
Митрополита Андрея Шептицького називали «духовним главою українського народу». Кожне велике діло в західних областях України або започатковував, або благословив і підтримав А. Шептицький. У Львові Шептицьким було засновано «Народну лічницю», єдину українську лікарню. Андрей Шептицький опікувався сиротами, тому у 1917 р. для українських сиріт було засновано Фонд митрополита Андрея Шептицького. Раніше відкрилися ним засновані сиротинець, бурса й притулок для вбогих. Серед цих та інших благодійних справ, найбільшим культурним досягненням митрополита був Український національний музей у Львові, який було засновано у 1913 році.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
Серед українських шляхтичів, які повернулись лицем до українського народу є родина Рильських. Тадей Рильський господарював у Романівці сорок років. Вивчивши цивільні закони, давав безкоштовні юридичні консультації селянам, складав потрібні папери, виступав адвокатом в судах. У своєму будинку утримував православну церковнопарафіяльну школу, пізніше збудувавши для неї окреме приміщення, оплачував учителя і сам учителював.
Благодійник з діаспори, Петро Яцик – уродженець села Верхнє Синьовидне на Львівщині. До Канади емігрував у 1943 році, де здобув вищу освіту і розвивав будівельний бізнес. Уже з кінця 50-х років П.Яцик скеровував кошти на на наукові та культурні проекти української діаспори, один з них — фінансування багатотомної «Енциклопедії українознавства». Серед найвідоміших проектів, профінансованих Яциком, стало видання англійською мовою «Історії України-Русі» М. Грушевського, на яке він пожертвував 15 млн дол. П. Яцик був фундатором Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів» і став його почесним президентом та Інституту українських студій Гарвардського університету (США), створив центр досліджень історії України ім. П.Яцика при Альбертському університеті (Канада).
Володимир Кашицький народився у с. Підбуковині поблизу Перемишля. Пройшов горнило Другої світової війни, був тяжко поранений у 1944 р. під Варшавою, що привело до втрати обох рук. Силою волі продовжив існування, зайнявся виробництвом морозива. Після проголошення України незалежною, переїхав до Львова, тут допомагав Народному рухові, «Просвіті», був спонсором видавництва українських книг.
Використано матеріал із української Вікіпедії
