9 вересня — Міжнародний день краси

Починаючи з 1995 року в цей день у світі шанують все, що приносить естетичне і моральне задоволення. Тому в багатьох містах і країнах саме 9 вересня повсюдно проводяться конкурси краси.

Щоправда, останнім часом це поняття, як і багато інших, обросло комерцією і зовнішнім блиском. За шоденною гонитвою у пошуках еталонів краси ми часто забуваємо, що у світі важливою і цінною залишається краса внутрішня, духовна, первинна — та, яку подарувала нам сама природа.

Краса і естетика — це два поняття, які тісно переплелися між собою. Естети — люди тонкої натури, які вміють побачити красу в буденних речах, передати її іншим у поетичному слові, в музиці, у фарбах.

Естетом може бути кожен із нас.

Ніхто не заборонить нам насолоджуватись принадами цього світу, особливо мінливою красою природи. Вділивши годинку-другу, ми можемо помилуватись красивими пейзажами, тваринами, деревами чи навіть іншими людьми. А в сучасному світі доступними є красиві фотографії, відео-арти, вироби народних і сучасних майстрів тощо.

Авжеж, найціннішою є природна краса, і не тільки довкола нас, а й у кожній людині. Красою може бути не лише молодість, а й розумна та зріла старість, навіть зів’яла квітка, яка наступного року розцвіте знову.

Сила і мудрість краси у тому, що вона надихає митців на нові сюжети й полотна, несе позитивну і гармонійну силу, а також світлі емоції.

А втім, краса буває й іронічною — як у притчі Івана Франка.

Отож, прочитавши її, зробіть висновок, що красивим жінкам не варто потурати, щоб не було так, як написав класик.

Читайте також: 20 віршів та пісень про маму

ПРИТЧА ПРО КРАСУ
Арістотель-мудрець Олександра навчав 
І такий у альбом йому вірш написав:
"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса, 
Небезпечне оружжя — жіноча краса.
Тільки мудрість, наука і старші літа 
Подають проти неї міцного щита".
Арістотель-мудрець по садочку гуля, — 
Бач, Аглая іде і очима стріля!
Та Аглая, котрої надземна краса 
Звеселяє людей і самі небеса;
Та їдких її слів і шпаркого ума 
Всі боялися, навіть цариця сама.
Арістотель дівчині гаразд придививсь, 
Як повз нього ішла, низько їй поклонивсь
І промовив: "Аглає, благаю, молю! 
Над всю мудрість, над сонце тебе я люблю.
На часок-волосок вволи волю мою, — 
Чого хоч загадай, я для тебе зроблю!"
Усміхнулась Аглая. "Се ж почесть мені, 
Що на мні зупинив свої очі ясні
Той мудрець, що пишаєсь ним Греція вся, 
Що умом обняв землю, зглибив небеса.
Я твоя. Що захочеш, зо мною чини, 
Лиш одну мою просьбу в тій хвилі сповни.
По саду тім, де в'ються доріжки круті, 
Півгодини мене повози на хребті".
Усміхнувся мудрець. Дивні примхи в дівчат! 
Та дарма! Обіцявсь, то вже годі бурчать.
І хламиду він зняв, і рачкує піском, 
Його очі Аглая закрила платком, 
І сидить на хребті, й поганяє прутком.
. . . . .

. . . . .
Так заїхали враз аж на площу садка, 
Де під тінню дерев край малого ставка
Олександер сидів, його мати й весь двір, — 
Срібний сміх там лунав, і пісні, й бренькіт лір.
А Аглая кричить: "Ну, мій ослику, ну!" 
Ще мінуточки дві! Ще мінутку одну!"
Аж у круг двораків його дівка пуста 
Завела, і зіскочила живо з хребта,
І платок із очей поспішилася знять… 
Що там сміху було, то й пером не списать.
Арістотель-мудрець Олександра навчав 
І такий у альбом йому вірш написав:
"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса, 
Небезпечне оружжя — жіноча краса.
Ані мудрість, наука, ні старші літа 
Не дають проти неї міцного щита.
Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець 
Може буть проти неї надійний борець".
Іван ФРАНКО