Починаючи з 1995 року в цей день у світі шанують все, що приносить естетичне і моральне задоволення. Тому в багатьох містах і країнах саме 9 вересня повсюдно проводяться конкурси краси.
Щоправда, останнім часом це поняття, як і багато інших, обросло комерцією і зовнішнім блиском. За шоденною гонитвою у пошуках еталонів краси ми часто забуваємо, що у світі важливою і цінною залишається краса внутрішня, духовна, первинна — та, яку подарувала нам сама природа.
Краса і естетика — це два поняття, які тісно переплелися між собою. Естети — люди тонкої натури, які вміють побачити красу в буденних речах, передати її іншим у поетичному слові, в музиці, у фарбах.
Естетом може бути кожен із нас. Ніхто не заборонить нам насолоджуватись принадами цього світу, особливо мінливою красою природи. Вділивши годинку-другу, ми можемо помилуватись красивими пейзажами, тваринами, деревами чи навіть іншими людьми. А в сучасному світі доступними є красиві фотографії, відео-арти, вироби народних і сучасних майстрів тощо.
Авжеж, найціннішою є природна краса, і не тільки довкола нас, а й у кожній людині. Красою може бути не лише молодість, а й розумна та зріла старість, навіть зів’яла квітка, яка наступного року розцвіте знову.
Сила і мудрість краси у тому, що вона надихає митців на нові сюжети й полотна, несе позитивну і гармонійну силу, а також світлі емоції.
А втім, краса буває й іронічною — як у притчі Івана Франка. Отож, прочитавши її, зробіть висновок, що красивим жінкам не варто потурати, щоб не було так, як написав класик.
Читайте також: 20 віршів та пісень про маму
ПРИТЧА ПРО КРАСУ Арістотель-мудрець Олександра навчав І такий у альбом йому вірш написав: “Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса, Небезпечне оружжя — жіноча краса. Тільки мудрість, наука і старші літа Подають проти неї міцного щита”. Арістотель-мудрець по садочку гуля, — Бач, Аглая іде і очима стріля! Та Аглая, котрої надземна краса Звеселяє людей і самі небеса; Та їдких її слів і шпаркого ума Всі боялися, навіть цариця сама. Арістотель дівчині гаразд придививсь, Як повз нього ішла, низько їй поклонивсь І промовив: “Аглає, благаю, молю! Над всю мудрість, над сонце тебе я люблю. На часок-волосок вволи волю мою, — Чого хоч загадай, я для тебе зроблю!” Усміхнулась Аглая. “Се ж почесть мені, Що на мні зупинив свої очі ясні Той мудрець, що пишаєсь ним Греція вся, Що умом обняв землю, зглибив небеса. Я твоя. Що захочеш, зо мною чини, Лиш одну мою просьбу в тій хвилі сповни. По саду тім, де в’ються доріжки круті, Півгодини мене повози на хребті”. Усміхнувся мудрець. Дивні примхи в дівчат! Та дарма! Обіцявсь, то вже годі бурчать. І хламиду він зняв, і рачкує піском, Його очі Аглая закрила платком, І сидить на хребті, й поганяє прутком. . . . . . . . . . . Так заїхали враз аж на площу садка, Де під тінню дерев край малого ставка Олександер сидів, його мати й весь двір, — Срібний сміх там лунав, і пісні, й бренькіт лір. А Аглая кричить: “Ну, мій ослику, ну!” Ще мінуточки дві! Ще мінутку одну!” Аж у круг двораків його дівка пуста Завела, і зіскочила живо з хребта, І платок із очей поспішилася знять… Що там сміху було, то й пером не списать. Арістотель-мудрець Олександра навчав І такий у альбом йому вірш написав: “Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса, Небезпечне оружжя — жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа Не дають проти неї міцного щита. Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець Може буть проти неї надійний борець”. Іван ФРАНКО
