Надвечір’я 6 липня збирає молодь поблизу озер та річок. Дівчата звивають вінки, співаючи купальських пісень, хлопці розпалюють ватру, роблять гойдалку. Жарти, веселощі, сміх. Учасники дійства щороку виривають з тенет забуття це давнє слов’янське свято. Скільки століть заборонялось його відзначати? А воно живе в пам’яті народу, обвите містичними легендами про пошук цвіту папороті і магічну силу рослин.
Свято відзначають у час, коли сонце має найбільшу силу, коли зілля та трави буяють, а їхні цілющі властивості помножуються. Вода сріблиться, і навіть сонце купається у цей день. Тож дослідники припускають, що традицією збережено символічний шлюб вогню та води. Одним із центральних епізодів дійства є створення двох солом’яних ляльок – Купала і Марени, які й були уособленням цієї божественної пари.
Встановивши їх поблизу вогню, гурт дівчат та хлопців розігрують імпровізовану сценку, вихваляють своє творіння і намагаються знайти вади і недоліки іншої ляльки.
А наша Марена стройна та зелена,
А ваше Купало, як пси покусали.
Наша Маренонька, як в полі квітонька,
Ваше Купайлище – собаче хвостище.
Кругом Мареноньки, співають дівоньки,
А ваше Купало, всіх ворон злякало.
На нашій Марені віночки зелені,
А ваше Купало топити пристало.
В той же час дівчатам треба пильнувати свою Марену, бо юнаки планують її викрасти. Цей епізод купальського дійства перегукується із викраденням нареченої на весіллі. Гурт дівчат вихоплює із землі Купайла, хоч хлопці також його боронять. У багатьох джерелах пропонують повернути кожну ляльку своїй стихії: Марену вкинути у воду, а Купайла спалити. Але є дослідники, які стверджують, що потрібно вчинити навпаки. Опудало, що символізує вогонь, оженити з водою, тобто втопити, а солом’яну ляльку Марену, оженити з вогнем, тобто спалити в купальському багатті.
Таким чином ми не лише віддамо данину традиції, але й виконаємо створений багато століть тому ритуал поєднання двох протилежностей із метою продовження роду та отримання багатого врожаю.
